Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

Це ще добре, що у нас є хоча б тюленячий жир, — в інших будинках і цього немає. А зовсім без жиру жити не можна.

— Істинно з жиру казяться! — глузував Японець, з сумною гримасою поглядаючи на миску з картоплею.

Він не міг терпіти навіть запаху "тюленя".

Вигляд картоплі був принадний, але нудно-солодкий присмак відбивав будь-який апетит. Єошка хвилину боровся, нарешті огида пересилила голод, і, підчепивши картоплину виделкою, він люто швиргонув її по столу.

Жовтенька кулька прокотилася по клейонці, лишаючи на ній масний слід, і влипла в лоб Окрайця, який захопився обідом.

Голосний регіт примусив стрепенутися Сашкеця.

Він обернувся, хвилину шукав очима винуватця, побачив, як витирався Окраєць, перевів погляд на Японця і коротко наказав:

— За двері!

— Та за що ж, дядю Сашо? — пробував протестувати Японець, але дядя Саша вже виймав олівець і записничок, де занотовував усі зауваження.

— Ну й валяй, записуй. Халдей!

Єошка вийшов з їдальні.

Скінчився обід, а Кузя все ніяк не міг забути восьмушку хліба в кишені Слайонова.

Він не відходив од нього ні на крок.

Коли піднімалися по сходах нагору в класи, Слайонов раптом зупинив Кузю.

— Знаєш що?

— Що? — насторожився Кузя.

— Я тобі дам свою пайку хліба зараз. А за вечірнім чаєм ти мені віддаси свою.

Кузя поморщився.

— Ач, який розумний. За вечірнім чаєм хліба по чвертці дають, а ти мені зараз восьмушку даєш.

Слайонов одразу змінив тон.

— Ну, як хочеш. Я ж не примушую.

Він знову засунув у кишеню вийнятий, було, шматок хліба.

Кузя хвилину стояв нерішуче. Розсудливість стримувала його: не бери, буде гірше. Та голод був дужчий за розсудливість, і голод переміг.

— Давай. Чорт з тобою! — закричав Кузя, побачивши, як Слайонов повертає в зал.

Той одразу вернувся і, сунувши восьмушку в простягнуту руку, вже незалежно промовив:

— Отже, ти мені винен чвертку за чаєм.

Кузя хотів оддати назад злощасний хліб, але зуби вже вп'ялися в м'якушку.

♦

Увечері Кузя "сидів на сокирі" і грав на зубариках. Хліб, який видали йому до чаю, переплив у кишеню Слайонова, їсти Кузя хотів страшенно, але дістати було ніде. Кузя був самий несміливий і затурканий у всьому другому відділенні, тому так важко йому було дістати собі харч.

Інші умудрялись обшарювати кухню та її казани, але Кузя й на це не наважувався.

Уся його постать виражала приниження і покірливість, і просто не вірилося, що в минулому за Кузею були великі крадіжки та безчинства. Здавалося, що, будучи таким покірливим, він узяв чиюсь вину на себе і пішов виправлятися в Шкіду.

Поруч за столом плямкав — до нудоти гидко — Кузин сламник Коренєв і, здавалося, зовсім не помічав, що у його друга немає хліба.

— Дай кусманчик хлібця. Га? — несміливо попросив Кузя у нього, але той визвірився.

— А де свій?

— А я винен новачкові.

— Навіщо ж позичав?

— Ну гаразд, дай кусманчик.

— Ні, не дам.

Коренєв знову заплямкав, а змучений Кузя, на щось наважившись, звернувся через стіл до Слайонова.

— До завтра дай. До ранкового чаю.

Слайонов байдуже подивився, потім дістав Кузину чвертку, на очах усього столу відламав половину й жбурнув Кузі. Другу половину він так само акуратно сховав у кишеню.

— Гей, зажди! Дай і мені!

Це крикнув Савка. Він уже давно вмолов свою пайку, а їсти хотілося.

— Дай і мені. Я віддам завтра, — повторив він.

— Ранкову пайку віддаси, — спокійно попередив Слайонов, подаючи йому другу половину Кузиного хліба.

— Добре. Віддам. Не плач.

♦

На другий день у Слайонова від ранкового чаю вже було дві зайві чвертки. Одну він дав знову в борг голодним Савці та Кузі, другу у нього купив хтось із першого відділення.

Те саме сталося в обід і ввечері, за чаєм.

Доход Слайонова збільшився. Через два дні він уже дозволив собі розкіш — купив за восьмушку хліба блокнот і почав записувати боржників, кількість яких зростала неймовірно швидко.

Ще через день він уже збільшив собі норму харчування до двох порцій на день, а за тиждень у слайоновській парті утворилася хлібна комора. Слайонов раптом з маленького, непомітного новачка відразу виріс у солідну постать з неабияким авторитетом.

Він уже став пихатий, покрикував на однокласників, а ті несміливо мовчали й тугіше підтягували ремінці на животах.

Ще б пак, усе перше і половина другого відділення були вже його боржниками.

Уже Слайонов ніколи не ходив один, навколо нього крутився догідливий почет боржників, їм він іноді як милостиню давав шматочки хліба.

Нагороджував Слайонов рідко. Він не збирався підгодовувати товаришів, але подачки були потрібні, щоб хлопці не дуже озлоблювалися проти нього.

Жертви Слайонова з кожним днем більше й більше заплутувались у боргах, і з кожним днем зростала могутність "великого лихваря", як називали його старші.

Одначе влада його поширювалася не далі другого класу: наймогутніші й найдужчі — третє й четверте відділення — дивилися з презирством на маленького шкета і вважали принизливим для своєї гідності звертати на нього увагу.

Слайонов добре усвідомлював небезпеку такого становища. В будь-яку мить ці два класи або навіть один із них могли завалити його лавочку. Це йому не світило, і Слайонов розробив план, настільки хитрий, що навіть наймудріші діячі з четвертого відділення не могли розкусити його і попалися на гачок.

Одного разу Слайонов зайшов у четверте відділення і, ніби нудьгуючи, став походжати по кімнаті.

Вимогливі старші не могли стерпіти такого зухвальства: щоб до їхнього класу, всупереч установленому звичаю, насмілювалися приходити з першого відділення і без діла тинятися по класу! Слайонов для них ще нічого особливого не становив, тому на нього визвірилися.

— Тобі що тут треба? — гримнув Громоносцев.

Слайонов злякано зіщулився.

— Нічого, Циганок, я просто так прийшов.

— Так? А хто тебе пускав?

— Ніхто.

— Ах, ніхто? Ну то я тобі зараз покажу на двері. І вдруге ти без діла не приходь.

— Та я що ж, я нічого. Я тільки думав, я думав… — бурмотів Слайонов.

— Що думав?

— Ні, я думав, ви хочете їсти. Хочеш, Циганок, хліба? Га? А то мені його дівати нікуди.

Циган недовірливо подивився на Слайонова.

— Ану-бо, давай подивимося.

При слові "хліб" шкідці обернулись і насторожились, а Слайонов уже спокійно виймав з-за пазухи чвертку хліба й подавав її Громоносцеву.

— А ще в тебе с? — спитав, підходячи до Слайонова, Японець. Той простодушно дістав ще чвертку.

— На. Мені не шкода.

— Ану, дай і мені, — підскочив Горобець, а за ним посхоплювались із своїх місць Мамочка та Окраєць.

Слайонов видав і їм по шматку.

Коли ж підійшли Сорока й Гога, він раптом зморщився і кинув презирливо:

— Немає більше!

Хитрий павучок одразу відчув, що ні Гога, ні Сорока впливу тут не мають, а тому й витрачатися на них вважав зайвим.

Хлопці вже поблажливо поглядали на Слайонова.

— Ти давай забігай частіше, — всміхнувся Циган і, добравши смаку, додав: — Ех, дістати б ще сахаринчику та чайку випити!

Слайонов вирішив завоювати старших до кінця.

— У мене є сахарин. Кому треба?

— Оце діло, — здивувався Японець. — Виходить, і справді чайку поп'ємо.

А Слайонов уже розпоряджався:

— Гей, Кузя, Коренєв! Принесіть чаю з кухні. Кухлі у Марфи візьміть. Старші просять.

Кузя й Коренєв чекали біля дверей і одразу ж помчали на кухню.

За п'ять хвилин четверте відділення бенкетувало. У жерстяних кухлях парував окріп, на партах лежали хліб і сахарин. Хлопці завзято плямкали, а Слайонов, задоволений, ходив по класу й, потираючи руки, просторікував:

— Їжте, хлопці. Для добрих товаришів хіба мені шкода? Я вам завжди готовий помогти. Як тільки хто їсти захоче, то посилайте до мене. У мене завжди все знайдеться. І мені не шкода.

— Ага. Будь спокійний. Тепер ми тебе не забудемо, — погоджувався Японець, набиваючи рот їдою.

Так було завойовано четверте відділення.

Тепер Слайонов не хвилювався. Правда, утримання майже цілого класу спочатку було для нього великим збитком, зате він поступово привчав старших до себе.

У той час хліб був великою силою, Слайонов був з хлібом, і йому корилися.

Непомітно він зумів перетворити старших на своїх охоронців і створив собі новий могутній почет.

Спочатку навіть самі старші не помічали цього. Якось увійшло в звичку, щоб Слайонов був серед них. Їм здавалося, що не вони з Слайоновим, а Слайонов з ними. Та ось одного разу Громоносцев почув фразу, з таким презирством сказану якимось першокласником, що його аж пересмикнуло.

— Ти знаєш, — казав того ж дня Циган Японцеві, — нас молодші холуями називають. Чуєш? Кажуть, Слайонову служимо.

— А вони ж правду кажуть, сволота, — тоскно поморщився Японець. — Так і виходить. Самі не помітили, як холуями зробилися. Гидко, звісно, а тільки важко відстати… Він же, гадюка, привчив нас ситими бути!

Незабаром старші звикли до своєї ролі і вже свідомо старалися не думати про своє падіння.

Тільки Янкель, як і раніше, лишався незалежний, і його ставлення до лихваря не змінилося на краще. Силу опиратися давав йому хліб. Він був старостою кухні і тому міг протиставити багатству Слайонова своє власне багатство.

Проте в глибині душі Янкель мимоволі відчував повагу до павучка-лихваря. Його вражало те вміння, з яким Слайонов покорив Шкіду. Янкель визнавав у ньому спритника, трошки навіть заздрив йому, але ретельно це приховував.

Тим часом Слайонов готував останню атаку, щоб закріпити владу. Незавойованим лишалося тільки третє відділення, яке треба було взяти в свої руки. Годувати третій клас, як четвертий, було збитково й невигідно, затягнути його в борги, як перший клас, теж не вдалося. Там сиділи не такі дурні хлопці, щоб брати восьмушку хліба за чвертку.

Тоді Слайонов застосував до третього відділення нову зброю.

Якось після уроків шкідці, як звичайно, зібралися в своєму клубі побалакати й покурити.

Клубів у шкідців було два — верхня і нижня вбиральні. Але у верхній було краще. Вона була велика, досить світла й більш-менш чиста.

Колись тут містилася ванна, потім її зняли, але пробкові стіни лишилися, лишилась і клейончата підлога. При бажанні тут можна було з комфортом проводити час, і, головне, тут можна було курити з меншим риском засипатись.

У вбиральнях завжди було весело й якось по-сімейному затишно.

Клубочився дим у світлі вугільної лампочки. Велися збуджені розмови, і було підозріло тепло.