Гордість і упередженість - Остін Джейн

Це був високий двадцятип'ятилітній молодик кремезно-незграбної статури. Вигляд у нього був похмуро-серйозний і статечний, а манери — дуже формальними. Не встиг він усістися, як уже відпустив місіс Беннет комплімент із приводу її чудових дівчат, сказавши, що раніше чув багато про їхню вроду, але тепер пересвідчився, що правда далеко випередила чутку; потім зазначив про відсутність у нього сумнівів стосовно їхнього подальшого щасливого майбуття в сімейному житті. Декому з присутніх така галантність не зовсім сподобалась, але місіс Беннет, для якої годилися будь-які компліменти, з готовністю підхопила:

— О, ви такі люб'язні, добродію, — всім своїм серцем я бажаю, щоб так воно й було, бо інакше їх чекатиме нужденне життя. Світ влаштований так несправедливо!

— Я так розумію, що ви натякаєте на успадкування цього маєтку?

— Ох, добродію! Саме на це я і натякаю. Погодьтеся, що для моїх дівчат ця обставина є дуже болісною і печальною. Не думайте, що маю якісь претензії особисто до вас, бо в цьому світі все залежить від волі випадку. Хіба ж можна довідатися заздалегідь, кому саме дістанеться маєтність, якщо вже вона має бути успадкованою?

Я добре свідомий тих великих труднощів, які можуть випасти на долю моїх прекрасних кузин, пані, — і готовий багато чого сказати з цього приводу, але боюся видатися поспішливим і похапливим. Але я можу запевнити молодих панянок, що прибув сюди налаштованим на те, щоб захоплюватися ними. Наразі я не скажу більше нічого, але, може, після нашого тіснішого знайомства…

Його промову перервало запрошення до обіду; дівчата посміхнулись одна одній. Вони виявилися не єдиними об'єктами захоплення, висловлюваного містером Коллінзом. Він ретельно оглядав, нахвалюючи, і вітальню, і обідню кімнату — не забувши про меблі, що там стояли. Його захват, може, і вплинув би зворушливо на почуття місіс Беннет, якби не гнітюче припущення, що оглядав він усе це як майбутній господар. З приводу обіду він також не проминув висловити свій захват, жваво при цьому поцікавившись, кому з його прекрасних кузин вони завдячують такому чудовому куховарському мистецтву. Але тут його просвітила місіс Беннет, котра досить різким тоном пояснила йому, що вони цілком у змозі наймати добру куховарку і що її дівчатам на кухні робити нічого. Він попросив пробачення за те, що образив її. Вже лагіднішим тоном вона заявила, що зовсім не образилась, але містер Коллінз продовжував вибачатися десь іще хвилин п'ятнадцять.

Розділ XIV

За обідом містер Беннет не промовив майже ні слова, зате коли слуг відпустили, то він вирішив, що настав час для розмови з гостем, і почав з теми, в котрій, як йому здавалося, містер Коллінз зможе показати все своє красномовство — а саме зазначив, що тому надзвичайно поталанило з патронесою, бо леді Кетрін де Бург виявила надзвичайну прихильність до його потреб і турботливість щодо його комфорту. Містер Беннет уцілив якраз у точку — його гість розсипався в похвалах своїй опікунці. Розмова на цю тему зробила його манери ще більш серйозно-урочистими. З виглядом, сповненим значущості, він заявив, що ніколи в житті не бачив, аби дуже поважна особа так ставилася до оточуючих — з такою доброзичливістю та поблажливістю, які виявила леді Кетрін. Її світлості дуже сподобалися ті дві проповіді, які він уже встиг виголосити в її присутності. Вона також двічі запрошувала його до Розінгса на обід, а не пізніш як минулої суботи послала за ним, аби він склав компанію для партії в кадриль. Багато людей вважали леді Кетрін гордовитою, він же знав од неї лише доброзичливість і дружелюбність. Вона ставилася до нього так само, як і до інших джентльменів, і до того ж не мала ніяких заперечень ні проти його входження в місцеве товариство, ні проти того, щоб він час від часу міг полишати свою парафію на тиждень-другий для відвідин своїх родичів. Леді Кетрін навіть поблажливо порадила йому одружитись якомога швидше — якщо він, звичайно ж, зробить розважливий вибір, а одного разу навіть відвідала його скромну оселю й дуже схвально поставилася до тих переробок, що він їх там виконував, а кілька з них зволила запропонувати сама: деякі полички у комірчинах нагорі.

— Це так чемно і доброзичливо з її боку, — мовила місіс Беннет, — вона справді жінка дуже привітна. Шкода, що загалом поважні дами так мало схожі на неї в цьому відношенні. Вона живе поруч з вами, добродію?

— Від Розінгс-Парку, помешкання її ясновельможності, сад, у якому розташована моя скромна оселя, відділяє лише стежина.

— Здається, ви сказали, добродію, що леді Кетрін — удова? Чи має вона сина або дочку?

— Вона має лише одну дочку, спадкоємицю Розінгса і надзвичайно великої земельної маєтності.

— Он воно як! — вигукнула місіс Беннет і кивнула головою. — Значить, вона забезпечена набагато краще за інших дівчат. А яка вона? Вродлива?

— Це надзвичайно чарівлива дівчина. Сама леді Кетрін каже, що в розумінні істинної вроди її донька набагато переважає представниць своєї статі, тому що в рисах її обличчя є те, що вирізняє дівчину шляхетного походження. На жаль, вона має слабке здоров'я, і це не дало їй змоги досягти тих успіхів у освіті та вихованні, яких вона досягла б за обставин більш сприятливих. Про це я дізнався від її наставниці; вона і досі з ними живе. Але донька леді Кетрін — особа надзвичайно люб'язна; вона часто зболить проїздити мимо моєї скромної оселі у маленькому фаетоні, запряженому конячками поні.

– її представляли товариству? Щось я не зустрічала її імені серед придворних дам.

— На жаль, непевний стан її здоров'я не дає їй змоги перебувати у Лондоні. Одного разу я зауважив леді Кетрін, що ця обставина позбавила британський королівський двір його найгарнішої окраси. Мені здалося, що ця фраза їй дуже сподобалася; тож цілком природно, що при кожній нагоді я щасливий робити ті маленькі витончені компліменти, котрі так подобаються дамам. Я неодноразово казав леді Кетрін, що її чарівлива донька виглядає справжньою герцогинею і що не цей високий титул прикрасить її, а навпаки — вона стане окрасою цього титулу. Такі маленькі вияви уваги завжди до вподоби її світлості, і вони, як я сподіваюся, відплатяться сторицею.

– І правильно сподіваєтеся, — сказав містер Беннет, — ваше щастя, що ви маєте хист до витончених лестощів. Дозвольте запитати: а ці вияви уваги з вашого боку спричинюються миттєвими душевними поривами, чи ви придумуєте їх заздалегідь?

— Вони виникають, головним чином, на потребу моменту. Інколи мені самому цікаво заздалегідь вигадувати невеличкі елегантні компліменти під якісь можливі ситуації так, аби їх можна було видозмінювати залежно від якихось часто повторюваних обставин. Ці компліменти я намагаюся робити з виглядом якомога більш невимушеним.

Очікування містера Беннета справдилися цілком. Його двоюрідний брат виявився бовдуром — як він і сподівався. З величезним задоволенням він прислухався до його слів, але водночас зберігав якомога більш незворушний вираз обличчя, не бажаючи ні з ким ділитися своєю радістю, — лише час від часу поглядаючи на Елізабет.

Настав час чаювати, і містер Беннет, достатньо навтішавшись, знову із задоволенням запросив свого гостя до вітальні, а коли чаювання скінчилося, то він з не меншим задоволенням попрохав його почитати для панянок уголос. Містер Коллінз радо погодився; принесли книгу; але, взявши її до рук (а все вказувало на те, що та книга була із громадської бібліотеки), він тут же відсахнувся, вибачився й заявив, що такої літератури, як романи, ніколи не читає. Кітті отетеріло витріщилася на нього, а Лідія здивовано вигукнула. Повитягали інші книжки; тож, дещо повагавшись, містер Коллінз вибрав "Проповіді" Фордайса. Лідія зачудовано спостерігала, як він відкрив фоліант, але не встиг занудливо-урочисто прочитати і трьох сторінок, як вона перервала його такими словами:

— А знаєте, мамо, дядько Філіпс подейкує, що нажене Річарда. Якщо він це дійсно зробить, то його візьме на роботу полковник Форстер. Тітонька сама мені про це сказала в суботу. Завтра я піду до Меритона, щоб більше про це почути і спитатися, коли містер Денні збирається повернутись із Лондона.

Дві старші сестри накинулися на Лідію, щоб та не базікала де не треба, але містер Коллінз — дуже образившись — відклав книгу і мовив:

— Мені часто доводилося бачити, що молоді дівчата мало, дуже мало цікавляться книжками серйозного ґатунку, хоча ті пишуться виключно для їхнього ж блага. Признаюся, це мене дивує надзвичайно, бо і справді — що може бути кориснішим для молодих дівчат, ніж просвіта і добра порада? Але я більше не набридатиму моїй молодій кузині.

Потім він звернувся до містера Беннета і запропонував йому зіграти з ним у триктрак. Той прийняв кинутий виклик, зазначивши при цьому, що містер Коллінз учинив мудро, полишивши дівчат з їхніми дріб'язковими турботами та радощами. Місіс Беннет і дочки старанно та чемно вибачалися за безтактність Лідії та обіцяли, що цього більше не повториться, якщо він знову візьметься за книжку; але містер Коллінз запевнив їх, що не тримає зла на свою юну кузину і не вважає її поводження образливим, а потім усівся з містером Беннетом за інший стіл і приготувався до гри в карти.

Розділ XV

Містер Коллінз не був розумною людиною, і освіті та вихованню лише незначним чином вдалося приховати його природжену ваду. Більшу частину свого життя він провів під наглядом скнаристого невігласа-батька; здобуваючи університетську освіту, просто відбував чергу, а корисних знайомств започаткувати не спромігся. Покора, в якій його виховав батько, ще з дитинства визначила смиренність його манер, але тепер їй потужно протидіяло притаманне людям недалеким і самотнім марнославство, що поєднувалося з амбітними надіями на швидке і раптове багатство. Щасливий випадок звів його з леді Кетрін де Бург, коли в Гансфордській парафії вивільнилося місце священика. Пошана, яку він відчував до її високого становища, благоговіння перед нею як своєю покровителькою, в поєднанні з украй високою думкою про себе, про свій авторитет духовної особи і про свої пасторські повноваження — все це перетворило його на людину, в якій бундючність поєднувалася з раболіпством, зарозумілість — із покірливістю.

Забезпечивши собі добру домівку та пристойний статок, містер Коллінз тепер мав намір одружитися, тож прагнучи примирення з лонгбернською родиною, насправді він прагнув здобути собі дружину, що її хотів обрати серед дочок місіс Беннет, якщо ті видадуться йому такими ж вродливими та приязними, як їх змальовувала чутка.