Гордість і упередженість - Остін Джейн

Міс Бінглі відразу ж пожалкувала, що запропонувала сестрам залишитися, бо її ревнощі та антипатія до однієї сестри набагато перевищували її симпатію до другої.

Хазяїн дому з непідробним жалем вислухав новину про їхній від'їзд і неодноразово намагався переконати міс Беннет у небезпечності такої поїздки, бо вона ще недостатньо одужала, але Джейн, відчуваючи, що чинить правильно, була невблаганною.

Дарсі сприйняв це повідомлення із задоволенням, бо Елізабет залишалась в Недерфілді надто довго. Вона вабила його сильніше, ніж йому хотілося; до того ж міс Бінглі поводилася з нею нечемно, а до нього прискіпувалася частіше, ніж зазвичай. Тому він мудро вирішив виявляти підвищену обачливість, аби ніяким чином не висловити жодного натяку на свої справжні почуття, не виявити нічого такого, що могло б породити в неї надію на його прихильність. Він розумів, що коли така надія і виникла, то останній день перебування матиме велике значення — від його поведінки залежатиме, житиме ця надія чи помре. Твердий у власній рішучості, він протягом усієї суботи не обмовився з Елізабет і десятком слів, і, незважаючи на те, що одного разу вони залишались удвох протягом півгодини, він сумлінно тримався своєї книжки, а на неї навіть не поглянув.

У неділю, після вранішньої служби, розставання, таке бажане майже для всіх, нарешті відбулося. Міс Бінглі відразу стала напрочуд чемною до Елізабет, а її симпатія до Джейн різко зросла. Коли ж вони від'їздили — після того як Джейн отримала запевнення, що її радо бачитимуть як у Лонгберні, так і в Недерфілді, і після палких обіймів, — то міс Бінглі навіть обмінялася з Елізабет рукостисканням, і остання поїхала, перебуваючи, мабуть, у найкращому настрої з усіх тих, хто брав участь у церемонії розставання.

Мати ж зустріла їх не надто привітно. Місіс Беннет здивувалась їхньому приїздові, вважаючи, що не варто було завдавати собі і хазяям скільки клопоту, і висловлюючи побоювання, як би Джейн знову не застудилась. Але їхній батько, незважаючи на лаконічність висловів задоволення з приводу їхнього приїзду, був дійсно радий їх бачити, бо добре знав, яке важливе місце займають вони у родинному колі. За відсутності Елізабет та Джейн вечірні сімейні розмови стали далеко не такими цікавими і майже втратили свій сенс.

Сестри застали Мері заглибленою — як і зазвичай — у заняття музикою та у вивчення людської природи і мали нагоду поцінувати її нові виписки та вислухати деякі з її нових сентенцій стосовно падіння моральності. Кетрін та Лідія повідомили їм новини дещо іншого ґатунку. Багато подій і розмов сталось у полку з минулої середи: декілька офіцерів нещодавно обідали з їхнім дядечком, якогось солдата відшмагали для покарання, а полковник Форстер, згідно з чутками, збирався одружитись.

Розділ XIII

— Сподіваюся, моя люба, — сказав містер Беннет своїй дружині наступного ранку за сніданком, — що на сьогодні ти наказала приготувати добрячий обід, бо я маю підстави очікувати поповнення до нашої родинної компанії.

— Що ти хочеш цим сказати, любий? Щось я не чула, аби хтось збирався прийти, хіба що випадково зайде Шарлотта Лукас — сподіваюся, мої обіди смакують їй добре. Не думаю, що вдома їй часто випадають такі добрі обіди.

— Людина, про яку я говорю, — джентльмен і до того ж приїжджий.

Очі місіс Беннет заіскрилися. Джентльмен, та ще й не з наших країв! Це точно містер Бінглі. Ну і цяця ж ти, Джейн! Могла б мене хоч якось попередити, хитрухо! Що ж, я буду надзвичайно рада побачитись із містером Бінглі. Але ж… О Господи! Сьогодні ми не зможемо розжитись ані шматочком риби. Така невдача! Лідіє, серденько, смикни дзвоника — я мушу дати розпорядження економці.

— Це буде не містер Бінглі, — сказав її чоловік, — а особа, котру я жодного разу не бачив за все своє життя.

Всі неймовірно здивувались, а містер Беннет отримав чималу втіху, коли його дружина і дочки враз накинулися на нього і хором почали розпитувати — що і як. Повтішавшись якийсь час із їхньої допитливості, він, нарешті, дав пояснення.

— Приблизно місяць тому я отримав листа і приблизно два тижні тому дав на нього відповідь, бо визнав цю справу досить делікатною і вартою невідкладної уваги. Цей лист — від мого двоюрідного брата, містера Коллінза, котрий — у разі моєї смерті — може всіх вас витурити з цього будинку, як тільки йому цього заманеться.

— Благаю, любий, — не треба! — скрикнула його дружина. — Я не можу чути про це без тремтіння. Будь ласка, не кажи нічого про цю ненависну людину! Немає нічого гіршого, коли твій маєток успадковують не твої діти, а хтось інший; знаю — якби я була на твоєму місці, вже давно спробувала б щось придумати і знайти вихід із цієї неприємної ситуації.

Джейн та Елізабет намагалися пояснити їй сутність майоратного успадкування, але надаремне. Вони й раніше намагалися це зробити, та не могли достукатися до здорового глузду місіс Беннет; тож вона вперто продовжувала несамовито ремствувати з приводу такого порядку успадкування, який дозволяє відібрати маєток у родини, де є аж п'ятеро дочок, на користь якогось нікому не потрібного нікчеми.

— Така обставина дійсно є дуже несправедливою, — мовив містер Беннет, — і ніщо не зможе загладити провину містера Коллінза, котра полягає в тому, що він успадкував Лонгберн. Але якщо ви послухаєте оцього листа, то, може, його стиль хоч трохи пом'якшить вашу суворість.

— Ні, я певна, що цього не станеться. І я вважаю, що з його боку було величезним нахабством та ще й лицемірством писати тобі взагалі. Терпіти не можу таких фальшивих благодійників. Краще б уже продовжував сваритися з вами, як це робив до нього його батько.

— А що, здається, він і дійсно мав якісь синівські докори сумління з цього приводу — ось побачите.

"Гансфорд, що біля Вестерхема, Кент.

(15 жовтня)

Шановний Добродію!

Суперечка між вами та моїм шановним покійним батьком завжди була для мене приводом для великого занепокоєння. Відтоді, як мав нещастя втратити свого батька, я часто бажав усунути непорозуміння, та певний час мене стримували сумніви — я боявся, що добрі стосунки з тими людьми, з якими він завжди мав задоволення сваритися, були б наругою над пам'яттю про нього. — "Ось це місце, місіс Беннет". — Однак тепер моя думка з цього приводу є цілком визначеною, бо, отримавши висвячення в Істері, я мав щастя бути призначеним на посаду її ясновельможністю леді Кетрін де Бург, вдовою сера Лью'іса де Бурга. Саме завдяки її щедрості та доброчинності я отримав важливу посаду парафіяльного священика в її парафії, де я тепер ревно і покірливо, із вдячною повагою ставитимуся до її світлості і буду завжди готовий виконувати обряди та урочисті церемонії, введені Англіканською Церквою. Більше того, як духовна особа я вважаю своїм обов'язком сприяти встановленню благословенного миру в усіх сім'ях, котрими мені доведеться опікуватись. Я тішу себе думкою, що ця моя щиросерда спроба примирення є гідною всіляких похвал і що та обставина, згідно з якою я маю успадкувати маєток Лонгберн, буде з вашого боку доброзичливо проігнорована і не змусить вас відкинути пропоновану мною оливкову гілку миру. Мене не може не турбувати той факт, що для ваших дочок я є наче уособленням лиха, тому благаю вас дозволити мені попросити вибачення і завірити вас у своїй готовності до всіляких компенсацій зі свого боку — але про це ми поговоримо згодом. Якщо ви не заперечуєте проти того, щоб прийняти мене у вашій домівці, то я охоче зроблю вам і вашій родині візит у понеділок, вісімнадцятого листопада, о четвертій годині; дозвольте мені скористатися вашою гостинністю до наступної суботи, особисто для мене це не викличе якихось незручностей, оскільки леді Кетрін зовсім не заперечує проти того, щоб я час від часу міг у недільний день піти у своїх справах за умови, якщо до ведення служби залучається якийсь інший священик. Із щирими побажаннями добра вашій дружині та вашим донькам, ваш, шановний добродію, незмінний доброзичливець і друг

Вільям Коллінз"

— Значить, о четвертій годині ми будемо очікувати на появу цього посланця миру, — мовив містер Беннет, складаючи листа. — Як на мене, то він видається надзвичайно сумлінним та ввічливим молодиком; не сумніваюся, що він стане дуже корисним знайомим, особливо коли леді Кетрін виявлятиме до нього прихильність, даючи йому змогу приходити до нас у гості.

— Однак мене зацікавили його висловлювання стосовно дівчат; і якщо йому вже так хочеться компенсувати їм збитки, то я — не та людина, яка буде його розохочувати.

— Важко здогадатися, — сказала Джейн, — у який спосіб він збирається зробити нам відшкодування, котре вважає своїм обов'язком, але таке бажання безперечно робить йому честь.

Елізабет була вражена переважно його незвичайною поштивістю на адресу леді Кетрін і добросердим наміром хрестити, одружувати і відправляти похорони своїх парафіян будь-коли і будь-де.

— Це, напевне, якийсь дивак — я так гадаю, — сказала вона. — Не можу зрозуміти, що він за людина. В його стилі чимало пишномовності. А що він хотів сказати своїми вибаченнями за те, що є прямим спадкоємцем? Можна подумати, він би відмовився від цього права, якби міг! Тату, його можна назвати розважливою людиною?

— Ні, моя люба, думаю, що ні. Я сильно сподіваюся, що виявиться якраз навпаки. Його лист — це суміш раболіпства і пихи, і це дає підстави сподіватися на краще. Мені дуже кортить його побачити.

— З точки зору композиції, — зазначила Мері, — його лист не видається якимось недолугим. Може, думка про оливкову гілку і не є дуже оригінальною, зате подано її дуже вдало.

Для Кетрін та Лідії ні лист, ні його автор ніякого інтересу не являли. Це сталося б хіба що тоді, коли він з'явився б перед ними в яскраво-червоному мундирі, бо вже декілька тижнів усі їхні розваги були пов'язані з людьми в одязі лише такого кольору. Що ж до їхньої матері, то лист містера Коллінза майже розвіяв усю її антипатію до нього, і вона готувалася зустріти родича з таким внутрішнім спокоєм, що чоловік її та дочки аж диву давалися.

Містер Коллінз пунктуально дотримався зазначеного ним часу і був радо та чемно зустрінутий усією сім'єю. Містер Беннет говорив мало, зате дами перебували в досить говірливому настрої, та й схоже, що містеру Коллінзу теж не потрібно було заохочення, бо він явно і сам не збирався мовчати.