Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

— Ми в Кралупській окрузі починаємо жнива раніше за всіх.

— Тут по війні будуть добрі врожаї, — за хвилину докинув Швейк. — Не треба буде купувати кісткового борошна. Це для селян дуже вигідно, коли на їхньому полі згниє цілий полк. Одне слово, це для них добриво. Тільки одне мене турбує, щоб хтось не намовив тих селян продавати солдатські кістки цукроварням. Був колись у Карлінських казармах обер-лейтенант Голуб, та такий уже вчений, що всі в роті вважали його дурником, бо він через ту свою вченість не навчився лаяти солдатів і все на світі розглядав з наукових позицій. Одного разу солдати доповіли йому, що хліба, який їм видали, не можна їсти. Іншого офіцера таке нахабство розлютило б, а його ні. Він залишився спокійний, не назвав нікого, ані нікому не затопив у пику. Скликав тільки всіх своїх людей і звернувся до них своїм дуже приємним голосочком: "Насамперед, солдати, ви мусите усвідомити собі, що казарми — це не гастрономічний магазин, де ви могли б собі вибирати маринованих вугрів, сардинки та бутерброди. Кожен солдат повинен бути настільки дисциплінований, щоб не думати про якість того, що він має зжерти. Уявіть собі, що вибухла війна. Тій землі, у яку вас після бою поховають, байдужісінько, яким хлібом ви перед своєю смертю напхалися. Матінка земля розкладе вас усіх і зжере з чобітьми. На світі нічого не пропадає, і з вас, солдати, виросте знову нове збіжжя на пайковий хліб для нових солдатів, які, можливо, знову, так, як ви, будуть невдоволені, скаржитимуться і напорються на когось, хто їх накаже замкнути до самого алілуя, бо має на це право. Я вам, солдати, все гарно пояснив і вдруге повторювати не буду. А якщо хто надалі буде скаржитися, той так дістане, що згадає ці мої слова, коли знову з'явиться на світ божий". Хоч би він виматюкав нас коли, говорили вояки між собою. Ці всі делікатності пана обер-лейтенанта їм страшенно обридли.

Одного разу вони вибрали мене як представника роти, щоб я сказав йому, що всі його люблять, але військова служба не служба, коли не чути лайки. Ото я й пішов до нього на квартиру і попросив не соромитись, бо військова служба повинна бути цупка, як ремінь, солдати, мовляв, звикли до того, щоб їм кожного дня нагадували, які вони собаки й свині, бо інакше вони втрачають повагу до своїх начальників. Він спочатку затявся на своєму, говорив щось про інтеліґентність, про те, що нині вже не годиться, щоб люди служили під загрозою різок, але наприкінці я його все ж таки переконав, і він затопив мені в пику і, щоб підняти свій авторитет, витурив за двері. Коли я доповів про наслідки своїх переговорів, усі дуже зраділи, але він їм цю радість другого ж дня попсував. Підійшов до мене і при всіх каже: "Швейку, я вчора трохи переборщив, ось вам золотий. Випийте за моє здоров'я. З солдатами треба вміло поводитись". Швейк подивився на всі боки й зауважив:

— Мені здається, що ми йдемо не в тому напрямку. Адже пан обер-лейтенант нам дуже добре пояснив: ми ж повинні йти вгору, вниз, потім ліворуч і праворуч, потім знову праворуч, потім ліворуч, а ми весь час ідемо навпростець. А може, ми все це проробили мимохідь, але за розмовою не помітили. Я добре бачу тут перед собою дві дороги до того Фельштина. Пропоную звернути ліворуч і йти по тій

дорозі.

Фельдфебель-рахівник Ванек, як це буває завжди, коли двоє опиняються на роздоріжжі, почав запевняти, що треба йти праворуч.

— Моя дорога, — сказав Швейк, — зручніша, ніж ця ваша. Я піду понад струмком, де ростуть незабудки, а ви почалапаєте по випаленій землі. Пан обер-лейтенант сказав нам, що ми взагалі не можемо заблукати, і я цього дотримуюсь, а якщо ми не можемо заблукати, то якого біса я б дерся кудись угору; піду собі спокійнісінько луками, почеплю квіточки на кашкета і нарву цілий букет для пана обер-лейтенанта. А зрештою, ми потім переконаємося, хто з нас мав рацію, сподіваюся, ми розійдемося, як добрі друзі. Тут така місцевість, що всі дороги мусять вести до Фельштина.

— Не дурійте, Швейку, — умовляв бравого вояка Ванек. — Я вам кажу, що саме тут, згідно з картою, ми повинні звернути праворуч.

— Карта теж може помилятися, — відповів Швейк, сходячи у видолинок. — Одного разу ковбасник Крженек з Виноградів повертався вночі, дотримуючись плану міста Праги, від "Монтагів" на Малій Страні додому на Виногради. А над ранок прийшов аж до Роздєлова біля Кладна, де його зовсім захололого знайшли вранці в житі, куди він звалився від утоми. Якщо ви, пане рахівнику, такий упертий і не хочете мене послухати, то нам не залишається нічого іншого, як розійтися й зустрітися потім у Фельштині. Подивіться тільки на годинник, щоб ми знали, хто прийде раніше. Якщо вам загрожуватиме небезпека, стрельніть у повітря, щоб я знав, де ви будете.

Надвечір Швейк дійшов до невеликого ставка, де зустрів одного російського полоненого, який, утікши з полону, тут купався. Росіянин, побачивши Швейка, виліз із води і, як був голий, кинувся бігти.

Швейкові було цікаво, чи личила б йому російська форма, яка валялася тут же під вербами. Він швидко роздягся, одягнув форму нещасного голого росіянина, що втік з колони військовополонених, розквартированих у селі за лісом. Швейкові заманулося як слід побачити себе у водяному дзеркалі, і він довго ходив по греблі ставка, аж поки його знайшов там патруль польової жандармерії, який шукав російського полоненого. Жандарми були угорці і, незважаючи на Швейкові протести, відвели його в етапний пункт у Хирові, де зарахували до транспорту російських полонених, призначених працювати на ремонті залізничної колії в напрямку Перемишля.

Це все відбулося так швидко, що тільки на другий день Швейк усвідомив своє становище і шматком вуглини написав на білій стіні класної кімнати, в якій було розміщено частину полонених:

"Тут спав Йозеф Швейк з Праги, ординарець одинадцятої маршової роти дев'яносто першого полку, який при виконанні обов'язків квартир'єра помилково потрапив до австрійського полону під Фельштином".

Частина четверта

УРОЧИСТА ПРОЧУХАНКА ТРИВАЄ

1. ШВЕЙК У ЕШЕЛОНІ РОСІЙСЬКИХ ПОЛОНЕНИХ

Коли Швейк у російській шинелі й кашкеті, якого помилково вважали російським полоненим — втікачем із села під Фельштином, — виводив вугіллям на стіні свої розпачливі вигуки, ніхто на це не звернув уваги. У Хирові на етапі, коли їм роздали по шматку черствого кукурудзяного хліба, він хотів докладно пояснити все офіцерові, який проходив повз нього, але вояк-мадяр, що конвоював полонених, садонув його прикладом межи плечі, додавши: "Boszom a elet 1. Ставай у шеренгу, ти, російська свиня!"

1 Груба угорська лайка.

Так звичайно поводилися мадяри з російськими полоненими, не розуміючи їхньої мови.

Швейк повернувся до шеренги й промовив до найближчого полоненого:

— Цей чоловік виконує свій обов'язок, але він сам себе наражає на велику небезпеку. Що б то було, коли б випадково ґвинтівка в нього була набита, а курок зведений? Адже може статися, що в той час, як він товкмачить людину прикладом по плечі, ґвинтівка бабахне і вгатить увесь набій йому в пащеку, і він сконає при виконанні своїх обов'язків. На Шумаві в одному кар'єрі робітники крали динамітні запали, щоб узимку ними викорчовувати пні. Сторож кар'єру дістав наказ обшукувати після роботи кожного робітника. Він дуже ревно взявся до цієї справи — і, зловивши першого ж робітника, як скажений, почав молотити його по кишенях, аж поки вибухнули сховані там динамітні запали й вони обидва злетіли в повітря.

Коли сторож і каменяр летіли в повітрі, здавалося, немовби вони в останню хвилину схопили один одного в обійми.

Російський полонений, якому Швейк це розповідав, збентежено дивився на нього, і було цілком ясно, що він з усієї цієї балаканини не зрозумів ані слова.

— Не понімат, я кримський татарин. Аллах ахпер 1.

Татарин сів на землю, схрестив ноги і, склавши руки на грудях, почав молитися:

— Аллах ахпер — аллах ахпер — безміла — арахман — арахім — малінкін мустафір 2.

1 Аллах великий (татар.).

2 Мусульманська молитва арабською мовою: "Аллах великий, аллах великий. Іменем аллаха милостивого, милосердного. Владико загробного життя..."

— Отже, ти татарин, — співчутливо сказав Швейк. — Тобі пощастило. Якщо ти татарин, то повинен розуміти мене, а я тебе. Гм! Ти знаєш Ярослава із Штернберґа? Навіть імені цього не чув, татарський урвителю! Той вам добре потріпав штани під Гостином. Ви тоді, чорти татарські, тікали з Моравії свинячим галопом. Мабуть, у ваших читанках про це немає, а в наших є. Ти знаєш Гостинську матір божу? Звичайно, не знаєш. Вона теж була при цьому, але так чи інакше вас, бісів татарських, тут у полоні охрестять.

Швейк звернувся до другого полоненого:

— Ти теж татарин?

Той зрозумів слово "татарин" і заперечливо покрутив головою:

— Татарин нет, черкес, мой родной черкес, секім башка.

Швейкові справді пощастило. Він опинився в товаристві різних східних народів. У транспорті були татари, грузини, осетини, черкеси, мордвини та калмики.

Одне було погано — він ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Доброміль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі.

В етапній канцелярії в Добромілі їх усіх переписали. Це було дуже важко зробити, бо жоден з трьохсот полонених, пригнаних до Доброміля, не розумів російської мови фельдфебеля, що сидів за столом. Він колись зголосився як знавець російської мови й тепер у Східній Галичині виступав у ролі перекладача. Вже

добрих три тижні тому він замовив собі німецько-російський словник і розмовник, але ці книжки й досі не прийшли. Тому замість російської мови він говорив каліченою словацькою, яку так-сяк засвоїв, ще бувши представником віденської фірми на Словаччині, де він продавав образи святого Стефана, кропильниці та чотки.

Він ніяк не міг договоритися з цими дивоглядними створіннями і зовсім очманів; він вийшов на двір і загорлав до групи полонених:

— Wer kann deutsch sprechen? 1

1 Хто може розмовляти по-німецькому? (Нім.)

З юрби виступив Швейк і з радісною міною підбіг до фельдфебеля. Той наказав йому негайно йти за ним до канцелярії.

Фельдфебель сів за папери — цебто за купу бланків, у які він мав уносити ім'я, походження і державну приналежність полоненого, — і тут почалась кумедна розмова по-німецькому.

— Ти єврей? Так? — спитав він Швейка.

Швейк заперечливо покрутив головою.

— Не відмовляйся! — впевнено провадив фельдфебель-перекладач.