Оповідь Артура Гордона Піма - По Едгар Аллан

Зрештою ми таки добралися до отвору в перегородці; спочатку проліз у кубрик Огастес, а потім ми затягли туди й Тигра. Все було гаразд, і ми не забули вознести подячну молитву Богові за те, що врятував мене від неминучої загибелі. Ми домовилися, що я поки залишуся поблизу отвору,— тоді мій друг матиме змогу ділити зі мною свою денну пайку провізії, а я зможу дихати відносно чистим повітрям.

Декому з моїх читачів, котрі мали нагоду бачити, як правильно завантажують трюм, можуть видатися сумнівними ті частини моєї розповіді, де я згадував про розміщення корабельного вантажу, і тому я повинен зазначити, що в цьому надзвичайно важливому ділі капітан Барнард припустився ганебної недбалості і не показав себе ні передбачливим, ні досвідченим моряком, хоча цього вочевидь вимагала від нього служба в такому небезпечному промислі, як полювання на китів. Завантажувати судно не можна абияк, і навіть на власному невеличкому досвіді я переконався, що недбалість або невміння в цьому ділі призводять до згубних наслідків. Найчастіше перекидаються в морі каботажні судна, на яких унаслідок неминучої метушні при [48] завантаженні та розвантаженні мало приділяють уваги правильному вкладанню вантажу. Головне в тому, щоб виключити найменшу можливість переміщення тюків або баласту навіть під час штормової гойданки судна. З цього погляду треба брати до уваги не тільки кількість вантажу, а й його природу, а також те, як буде заповнено трюм — повністю чи не повністю. В більшості випадків при завантаженні корабля вдаються до ущільнення. Так, при перевезенні тютюну або борошна товар вкладають у трюмі дуже щільно, і після розвантаження бочки часто виявляються розплющеними, набуваючи колишньої форми лише через певний час. Хоча, власне, до ущільнення вдаються переважно тоді, коли хочуть напхати в трюм якомога більше всякої всячини, бо при повному завантаженні судна такими товарами, як борошно чи тютюн, небезпеки переміщення не існує або воно таке, що не завдасть ніякої шкоди. Були випадки, коли надмірне ущільнення призводило до сумних наслідків, але ті неприємності не мали нічого спільного з переміщенням вантажу. Якось, наприклад, надто щільно вкладений за певних атмосферних умов вантаж бавовни потім збільшився в об'ємі й розірвав у морі корпус судна. Немає сумніву, що подібна історія могла б статися і з тютюном, у якому звичайно відбувається процес ферментації, якби не проміжки між бочками, що утворюються через їхню округлу форму.

Лише тоді, коли трюм завантажується не повністю, передусім і виникає небезпека того, що вантаж переміститься, і проти такої халепи конче треба вжити заходів остороги. Тільки ті, хто зустрічався з шаленими поривами бурі, точніше ті, хто пережив бортову гойданку під час штилю, який раптово настає після таких ураганних поривів вітру, можуть собі уявити, з якою страшною потужністю нахиляється судно і яка невтримна сила руху надається внаслідок цього всім предметам, що можуть вільно пересуватися. Саме в таких випадках необхідність дбайливого вкладання вантажу при неповному трюмі стає очевидною. Коли судно з невдалою конструкцією носа лежить у дрейфі (а надто з небагатьма вітрилами на носі), його часто нахиляє набік; і хоча це трапляється в середньому кожні п'ятнадцять-двадцять хвилин, але не призводить до якихось серйозних наслідків, якщо вантаж укладено правильно. Якщо ж вантаж розмістили недбало, то при першому ж крутому нахилянні він перекочується на один борт, а що судно тепер не може випрямитися, то за кілька секунд воно набирає повен трюм води і йде на дно. Не буде перебільшенням сказати, що [49] принаймні половина корабельних катастроф під час лютих штормів відбуваються внаслідок зміщення вантажу або баласту.

Коли трюм завантажується не повністю, паки товару вкладають якомога щільніше, а потім накривають грубими дошками, завдовжки від борту до борту. На ці дошки ставлять міцні тимчасові стояки, що впираються в бімси, і в такий спосіб вантаж надійно закріплюється. Якщо перевозять зерно або інші сипучі матеріали, необхідно вдатися до особливих застережних заходів. Трюм, повністю завантажений при відплитті зерном, у порту призначення виявиться заповненим лише на три чверті, хоча якщо вантажоодержувач перемірить зерно бушель за бушелем, то його кількість значно збільшиться внаслідок розбухання. Ця видима нестача спричинена утрушуванням зерна за час плавання, і вона тим помітніша, чим гіршою була погода. Якщо зерно просто засипати в трюм, то хай би як добре закріпили його дошками та стояками, однаково під час тривалого переходу воно переміститься настільки, що це може призвести до фатального результату. Щоб уникнути такої катастрофи, перед відплиттям слід зробити все можливе, щоб якомога краще утрясти зерно; для цього існує чимало засобів, серед яких варто згадати забивання в масу зерна клинів. Та навіть після всіх застережних заходів, після тяжкої роботи по закріпленню дощок, жоден бувалий моряк не почуватиме себе в безпеці під час сильного шторму, маючи на борту вантаж зерна, а тим паче неповний трюм зі штучним товаром. І незважаючи на все це, сотні наших каботажних суден — і мабуть, ще більше європейських — щодня виходять у море з не повністю завантаженим трюмом, причому з найнебезпечнішим вантажем і не вживаючи жодних заходів остороги. Дивно, що корабельні катастрофи не трапляються ще частіше. Одним із сумних прикладів такої прикрої безтурботності, що зберігаються в моїй пам'яті, можна назвати випадок із капітаном Джоелем Райсом, який у 1825 році вийшов на шхуні "Світлячок" з вантажем кукурудзи з Річмонда, штат Віргінія, на острів Мадейра. Капітан відбув чимало рейсів без серйозних пригод, хоча ніколи не звертав особливої уваги на те, як укладають вантаж, хіба що стежив, аби його закріплювали як належить. Раніше йому не доводилося плавати з вантажем зерна, і того разу кукурудзу просто насипали в трюм, заповнивши його трохи більше ніж наполовину. До середини рейсу віяв лише легкий бриз; та коли до Мадейри залишився один день плавання, налетів [50] потужний норд-норд-ост, який змусив капітана лягти в дрейф. Він поставив шхуну в бейдевінд, залишивши тільки фок, узятий на два рифи, і вона йшла як годиться, не зачерпнувши жодної краплі води. Надвечір шторм притих, і хоча шхуну добряче гойдало, трималася вона добре, аж поки важкий бурун не поклав її на правий борт. Почулося шарудіння зерна, і всією своєю масою воно зсунулося з місця й зірвало ляду головного люка. Судно пішло на дно, мов чавунне ядро. Це сталося на відстані гучності голосу від невеличкого шлюпа з Мадейри, який і підібрав одного-однісінького матроса, котрому пощастило врятуватися, а сам вийшов зі шторму цілим та неушкодженим — так само вийшла б із нього при вмілому стернуванні і будь-яка шлюпка-четвірка.

Вантаж на борту "Дельфіна" був розміщений абияк, бочки для китового жиру* та всілякі предмети корабельного господарства були, по суті, звалені там на одну купу, без розбору. Я вже згадував про те, як безладно громадилися ящики в трюмі. Щодо нижньої палуби, то там, між бочками для китового жиру та верхньою палубою, могла проповзти людина; багато вільного місця було біля головного люка; були й інші великі проміжки між вантажем. Біля дірки, яку прорізав у перегородці Огастес, вистачило б місця для ще однієї бочки, і саме в тому закутні я досить-таки зручно тимчасово розташувався.

* Китобійні судна як правило мають на борту металеві баки для китового жиру. Я досі не знаю, чому їх не було на "Дельфіні". (Приміт. авт.).

Коли мій друг без проблем проліз у свій закапелок, знову надяг наручники і спутав собі мотузкою ноги, уже зовсім розвиднілося. Ми встигли саме вчасно; бо як тільки Огастес зробив усе що слід, до кубрика увійшли помічник капітана, Дірк Петерс і кок. Якийсь час вони розмовляли про корабель із островів Зеленого Мису — мабуть, чекали його появи з великим нетерпінням. Потім кок увійшов до комірчини, в якій лежав Огастес, і сів біля узголів'я койки. Зі свого сховку я міг усе чути й усе бачити, бо ми не поставили на місце вирізаний шмат дошки, і я чекав, що ось-ось негр схитнеться, зачепить повішену на ножик куртку, яка затуляла отвір, нас викриють і навряд чи після цього залишать живими. Проте нам пощастило; хоча кок і часто зачіпав куртку, коли корабель гойдало, але не настільки щільно притулявся до неї, аби виявити дірку. Сама ж куртка не розгойдувалась і не могла відкрити отвір, бо її поли були ретельно прикріплені до дощок перегородки. Весь цей час Тигр лежав у ногах [51] у Огастеса і, здавалося, поступово приходив до тями, бо я бачив, як час від часу він розплющував очі і вдихав повітря. Через кілька хвилин помічник капітана та кок піднялися на палубу, і як тільки вони пішли, Дірк Петерс сів на те саме місце, де щойно сидів кок. Він заговорив до Огастеса вельми приязно, і ми побачили, що він не стільки п'яний, скільки вдавав п'яного перед тими двома. Він, не криючись, відповідав на всі запитання мого товариша; мовляв, він не має сумніву, що його батька підібрали в морі, бо в той день, коли капітана покинули в шлюпці, він бачив перед заходом сонця на обрії не менш як п'ять вітрил, і взагалі намагався всіляко втішити Огастеса, що приємно мене здивувало. Я навіть почав надіятися, що за допомогою Петерса нам пощастить коли-небудь захопити бриг у свої руки, і цією думкою поділився з Огастесом при першій же нашій розмові. Він погодився, що це річ можлива, але звернув мою увагу на те, що в будь-якій подібній спробі слід дотримуватися великої остороги, бо, зрештою, поведінка напівіндіанця могла пояснюватися незбагненною примхою і нічим більше; та й ніхто не знав, чи здатний він узагалі міркувати розважливо. Десь через годину Петерс піднявся на палубу і повернувся лише ополудні з добрячим шматом солонини та пудингом. Коли ми залишилися самі, я проліз крізь дірку до Огастеса і, не повертаючись за перегородку, з приємністю розділив із ним його трапезу. До кінця дня в кубрику більше ніхто не з'являвся, а вночі я перебрався до Огастеса на койку, де й проспав здоровим та спокійним сном мало не до світанку, коли він розбудив мене, почувши на палубі шарудіння, і я якомога швидше шмигнув у свою схованку.