Щасливий кінець - Каттнер Генрі

Ось як закінчилася ця історія.

Джеймс Келвін зосередився на думці про хіміка з рудими вусами, що обіцяв йому мільйон доларів. Треба було підключитися до мозку цієї людини. Просто налагодити зв'язок. Він робив це й раніше, але нині — особливий випадок.

Востаннє!

Апарат, отриманий від робота… Джеймс натиснув на кнопку. Далеко, десь у безмежному просторі, його думка зустрілася з іншою. Він намацав жмут психічного випромінювання.

…Чоловік з рудими вусами підвів очі, здивовано поглянув на Келвіна. Потім усміхнувся з явним задоволенням сказав:

— А! Ось і ви! Я й не почув, як ви ввійшли… Боже, як же я вас розшукував ці два тижні!

— Скажіть мені ось що, — почав Келвін. — Тільки швидше. Ваше ім'я.

— Джордж Бейлі. А ваше?

Келвін відповів не одразу. Він стояв посеред кабінету рудовусого хіміка, знову і знову натискаючи на кнопку. Та нічого не відбувалося. Нічогісінько. Зв'язку думок не було. Якщо вірити роботу, це могло означати лише одне. Келвін досяг мети. Здоров'я, слави і багатства. Апарат призначений для виконання тільки одного завдання. Він вимкнувся. Мільйон доларів, можна сказати, в кишені. Отже, програма вичерпана…

Таким чином, Джеймс почав жити щасливо. Такий кінець історії…

А ось її середина.

Коли він відкинув брезентову завісу, якийсь недбало залишений кінець мотузка шмагонув його по обличчю, збивши набік окуляри у роговій оправі. Тієї ж миті яскраве синє світло засліпило очі. Він геть розгубився. Забув, де перебуває. Здалося, ніби падає у прірву. Проте це відчуття одразу зникло, речі знов набули рівноваги і сталості.

Келвін опустив завісу, повернув на місце напис: "ГОРОСКОПИ ВІДКРИЮТЬ ПЕРЕД ВАМИ МАЙБУТНЄ!"

Робот вимовив чітким, байдужим голосом:

— Ви Джеймс Келвін, репортер, тридцять років, неодружений, приїхали сьогодні в Лос-Анджелес із Чікаго за рекомендацією вашого лікаря. Так?

Келвін не міг не пригадати ім'я господнє. Ну й справи! Він поправив окуляри і почав згадувати власну статтю, присвячену викриттю шарлатанства. У ній ішлося про те, що подібні "дива" досягаються найпримітивнішими засобами…

Робот незворушно зирив на нього своїм фасетковим оком. Потім знову монотонно проказав:

— Скориставшись вашою пам'яттю, я виявив, що перебуваю в 1949 році. Сталася помилка. Мені доведеться переглянути свої плани. Я хотів прибути у 1970. Прошу вас допомогти мені.

— Грішми, звичайно? — уїдливо запитав Келвін. — А я мало не піддався на ваші хитрощі… Краще скажіть, як ви цього досягаєте? За допомогою дзеркал чи як? А може, ви ховаєтесь усередині цієї ляльки?

— Я не машина, якою керує карлик і не обман зору. Я — штучно створений живий організм. Прибув сюди з епохи, що є для вас віддаленим майбутнім.

— А я — не пентюх, за якого ви мене маєте, — відрізав Келвін. — І взагалі: я зайшов сюди, щоб…

— Ви загубили багажні квитанції, — перебив робот. — Не знаючи, що діяти в такому разі, випили кілька збуджуючих напоїв. Потім у вісім тридцять п'ять сіли в автобус, маршрут якого пролягає бульваром Уілшіра.

— Облишимо, — сказав Келвін. — І не запевняйте мене, ніби ви давно є власником цього балагана. Якби ви працювали в такий спосіб, вами б одразу зацікавилася поліція, містере… е-е… робот!

— Я є власником цього балагана вже майже п'ять хвилин. Мій попередник непритомний лежить під шафою. Ваше ж втручання — абсолютно випадкове.

Робот замовк, і Келвін подумав, що гороскопіст за реакцією співрозмовника вивіряє свою версію. І — дивна річ! — тепер Келвін зовсім не був упевнений, що в цій шарнірній фігурі, яка стояла перед ним, ховається людина. Якби роботи існували, то Келвін міг би присягтися, що перед ним справжній екземпляр. Але ж це нереально. Значить, треба шукати інше пояснення.

— Я прибув сюди теж випадково, — повідомив робот. — Тому треба дещо змінити спорядження. Мені потрібні різні матеріали і прилади, їх можна дістати, включившись у вашу досить своєрідну систему товарообміну. Та задля цього треба мати грошові знаки. Тому я тимчасово став гороскопістом.

— Так, так, зрозуміло, — іронічно всміхнувся Келвін. — Я так і знав. Грошові знаки, так? Але чому б не дістати їх вдавшись до пограбування? Ви ж, хе-хе, суперробот, який уміє читати думки. Влаштували б колосальне пограбування! Спритність маніпуляторів — і ніякого шахрайства…

— Це привернуло б до мене увагу. А я… — Робот обірвав фразу, підшукуючи потрібне слово в пам'яті Келвіна. — В самовільній відлучці. У нас подорожувати у часі категорично заборонено. Якщо немає спеціального урядового дозволу, ніхто не має права залишити свою епоху…

— Зрозуміло, — сказав Келвін, непомітно відступаючи назад. — Я либонь, піду. Час уже.

— Стривайте! — раптом наказав робот. — Бачу, ви зовсім мені не вірите. І шкодуєте, що навели на думку про пограбування. Зараз ви боїтесь, аби я вас не пограбував. Заспокойтеся. Я міг би, звичайно, забрати ваші гроші — і ліквідувати вас, зберігши таким чином таємницю. Але мені не можна вбивати людей, на це є свої причини. Отже, залишається товарообмін. Можу запропонувати вам дещо за невеличку кількість золота.

Фасетковий погляд ковзнув наметом, знову зупинився на обличчі Джеймса. Робот неначе шукав, що б його продати…

— Як ви поставитесь до гороскопа? Вважають, що він допомагає здобути здоров'я, славу і багатство. Але я не користуюся астрологією. Подібних результатів можна досягти науковим логічним шляхом.

— Так, і скільки ж ви хочете заправити? — отямившись, запитав Келвін. — І чому б вам самим не скористатись з… логічного шляху?

— Бо це мене не обходить, — відповів робот. — Тримайте!

Почулося коротке клацання. В металевих грудях відкрився отвір. Робот видобув звідти невеличкий плаский предмет, схожий на скриньку, і простягнув Келвіну. Той механічно стис пальцями холодний метал.

— Обережніше! Не натискайте на кнопку, доки…

Та Келвін уже натис.

…Він відчув присутність стороннього в своїй голові. Той невідомий водночас із ним, Келвіном, керував метафоричною машиною. Був ще локомотив. Шизофренічно роздвоївшись, він мчав одразу чотирма рейками. І рука Келвіна чи того, хто перебував у ньому не могла втримати його. Здається, суть полягала не в машині чи локомотиві. Зірвалися керма мозку.

На щастя, все це тривало не більше секунди. Келвін відсмикнув палець від кнопки. І знову навкруг зімкнулися стіни балагана.

— Вам не треба було виходити на зв'язок без моїх інструкцій. Це небезпечно. Зачекайте.

Очі робота кілька разів змінили колір.

— Так, справді. Сарн. Стережіться Сарна.

— До біса мені той Сарн і взагалі я нічого вже не хочу! — видушив із себе Келвін. — І забирайте вашу цяцьку…

— Якщо я заберу апарат, ви не матимете ніякого захисту від Сарна. Залиште його собі. Як я й обіцяв, ви здобудете здоров'я, славу і багатство.

— Красненько дякую! Я не знаю, як ви зуміли проробити цю штуку, чи не з допомогою нечутного звуку, я читав про такі ефекти, але я не бажаю…

— Не поспішайте. Це нічим вам не загрожує. Просто, натискуючи на кнопку, ви виходите на розумовий зв'язок з людиною з далекого майбутнього.

— Навіщо це мені, боже! Досить одного разу…

— Величезні можливості, містере Келвін! Ви здобудете здоров'я, славу і багатство.

— Я, мабуть, не справлюся з такою силою, — сказав після роздумів Келвін. — Виконання будь-яких бажань… Це страшно. Я відмовляюсь.

— Аніскільки. Пам'ятаєте, я сказав про обмеження? Тільно-но ви досягнете мети, тобто станете ідеально здоровим, знаменитим і багатим, апарат перестане працювати. Я потурбувався про це. А поки що можете використовувати його для розв'язання найскладніших проблем — робити "замовлення" високоорганізованому мозкові людини майбутнього. Однак… Треба пам'ятати одне правило. Ви повинні зосереджуватись на питанні, яке вас цікавить, до натискання на кнопку. Чуєте? Обов'язково — до. Інакше вам загрожуватиме не тільки Сарн.

— Господи, — аж простогнав Келвін. — Знову цей Сарн. Та що…

— Гадаю — він андроїд, — сказав робот. — Штучна людина. І досить про нього. Займемося краще моєю проблемою. Як я вже повідомив, трохи золота…

— Ось у чім річ! — полегшено зітхнув Келвін. І додав: — У мене його немає.

— Годинник.

Джеймс мимоволі поглянув на циферблат.

— О, ні. Цей годинник дорогий мені.

— Він залишиться з вами. Потрібна лиш позолота. — Робот випустив із лівого ока червоний промінь. — Дякую вам. Усе.

Келвін зітхнув. Годинник став тьмяно-сірим.

— Якщо використаєте як слід мій пристрій, будете щасливі! — швидко заговорив робот. — Щасливі, як тільки може бути щасливою людина цієї епохи. Апарат допоможе вам в усьому. З'ясувати свої стосунки із Сарном також. Пробачте, я на хвилинку…

І механічний благодійник зник за завісою із східним орнаментом.

Поклавши апарат у кишеню, Келвін почекав ще трохи й заглянув за завісу. Там нікого не було. У брезенті зяяв отвір. Схоже, робот накивав п'ятами. Келвін виглянув надвір. Вогні атракціонів на океанській набережній, далі — присипана сріблом чорнота океану, що простяглася до далеких маяків, силуети прибережних скель, що ледь видніли в темряві.

Він повернувся до намету, оглянув усе уважніше. За шафою, як і казав робот, лежав господар балагану — огрядний чоловік в костюмі індійського брамина. Він, вочевидь, був без пам'яті. З його дихання Келвін зрозумів, що балаганник хильнув зайвого.

Не знаючи, що вдіяти, Келвін знову пом'янув ім'я господнє. Він безперервно думав про когось або про щось на ім'я Сарн. Сарн — це андроїд. Штучна людина…

Передбачення. Гороскопи відкриють вам ваше майбутнє. Зв'язок у часі. Не може бути. Ні!

Зневіра захищала Келвінів мозок. Неможливо створити справжнього робота. Такий винахід був би величезною сенсацією — і не обминув би його. Адже він репортер чи не так?

Певно, що репортер.

Келвіну захотілося опинитись серед людей, і він зайшов до тиру. Протовпився до стойки. Збив кілька мішеней — качок. Пласка річ у кишені обпікала руку. Сірий метал годинника — пам'ять. То що ж це було? Спогад про раптове вселення в його мозок когось стороннього — того, хто-не-був-Келвіном, про дивовижне роздвоєння світу — мучив його. До того випите в барі віскі пекло шлунок…

Він залишив Чікаго на пораду лікаря. Через запалення слизової носа, через постійну нежить, нехай їй грець! Ніяких галюцинацій, ніякого голосу з майбутнього.