Золоті рибки - Чандлер Реймонд

Реймонд Чандлер

Золоті рибки

Переклад Дмитра Стельмаха

1

Того дня роботи я не мав, отож нарешті випала нагода побайдикувати. Теплий поривчастий вітрець віяв у вікно контори, і сажа, що вилітала з димарів готелю "Меншн-Хаус" по той бік вулиці, пилком осідала на блискучу поверхню мого столу.

І ось тільки-но я подумав, що не гріх уже і пообідати, як до мене завітала Кейті Хорн.

Це була висока, вже підтоптана на вигляд білявка з сумними очима. Колись вона служила в поліції, але втратила роботу, вийшовши заміж за дрібного шахрая Джонні Хорна, — він виписував чеки на одержання грошей з банківських рахунків, яких насправді не існувало. Кейті сподівалася наставити його на путь істини. Та в неї нічого не вийшло! І тепер вона чекала, коли чоловіка звільнять з тюрми, щоб спробувати перевиховати його ще раз. А поки що торгувала сигаретами у вестибюлі "Меншн-Хаус" і все дивилася, як повз неї, попахкуючи дешевими сигарами, сновігають дрібні пройдисвіти. Час від часу вона позичала котромусь із них доларів десять за умови, що він ушиється з міста. Отака була Кейті Хорн.

Вона сіла, відкрила свою чималеньку лискучу сумочку, дістала коробку сигарет і прикурила від моєї настільної запальнички. Потім випустила цівку диму й, дивлячись на неї, наморщила носа.

— Ти коли-небудь чув про Лендерові перли? — спитала Кейті й відразу додала: — Ого! Шикарний костюмчик! Синій серж! Якщо судити з того, як ти одягнений, то на твоєму банківському рахунку є грошики!

— Ні, — відказав я. — Про Ліндерові перли я ніколи не чув і грошей на моєму рахунку немає. [51]

— Тоді як ти подивишся на пайку в двадцять п'ять тисяч?

Я взяв з її коробки сигарету, закурив. Кейті підвелася, зачинила вікно і промовила:

— Цього смердючого готелю з мене досить і на роботі. — Тоді знову сіла й повела далі: — Ця справа тягнеться вже п'ятнадцять років. Хлопцеві припаяли п'ятнадцять років, він відсидів їх у в'язниці в Лівенворті і вже чотири роки, як на волі. Один багатий лісоторговець з півночі на ім'я Сол Ліндер купив їх для дружини — я кажу про перли. Тобто він купив дві штуки. Викинув, двісті тисяч!

— Двісті тисяч! Видно, він повіз їх на тачці!

— Бачу, в перлах ти нічогісінько не тямиш, — сказала Кейті. — Річ не тільки в тому, які вони завбільшки. Так чи інакше, тепер вони коштують ще більше, та й винагорода в двадцять п'ять тисяч, яку запропонувала страхова компанія "Релайєнс", усе ще в силі.

— А-а, он що! — зрозумів я. — Виходить, їх хтось поцупив.

— Ну от, здається до тебе дійшло. — Вона поклала сигарету в попільницю, навіть не загасивши її, як це часто роблять жінки. Я загасив сигарету сам.

— За це, — провадила Кейті, — того хлопця й запроторили в Лівенворт. Але їм так і не вдалося довести, що перли взяв він. То було пограбування поштового вагона. Хлопцеві пощастило якось сховатися в ньому, потім десь у Вайомінгу він застрелив службовця, вигріб рекомендовані бандеролі і сплигнув з поїзда. Схопили його вже в Британській Колумбії*. Але перлів так і не знайшли — в усякому разі, тоді. А хлопця взяли. Дали довічне ув'язнення.

[* Західна провінція Канади.]

— Відчуваю, це довга історія.. Давай вип'ємо.

— Я ніколи вдень не п'ю. А то можна спитися.

— А що робити ескімосам? — спитав я. — У них там ціле літо день.

Кейті подивилась, як я дістав невеличку пласку пляшку, і повела далі:

— Його звали Сайп. Уоллі Сайп. Він упорав те діло сам. І нікому не прохопився й словом. Пізніше, через п'ятнадцять років, йому пообіцяли амністію, якщо він поверне гроші. Хлопець віддав усе, крім перлів.

— А де ж він їх сховав? Може, в капелюсі?

— Послухай, мені не до жартів. Я знаю, як дістатись до тих кругляків.

Я затулив долонею рота й прибрав серйозного вигляду. [52]

— Хлопець сказав, що ніколи не тримав цих перлів у руках, і йому майже повірили. Принаймні його амністували. І все ж таки перли в поштовому вагоні були серед рекомендованих бандеролей, і більше їх уже не бачили.

У мене задерло в горлі. Але я нічого не сказав.

— Кейті розповідала далі:

— Якось у Лівенворті, всього-на-всього один раз за всі ті роки, Уоллі Сайп вижлуктив цілу пляшку дешевого віскі, і в нього розв'язався язик. А в камері з ним сидів один маленький чоловічок на ім'я Чистильник Мардо. Він щось там підчищав на двадцятидоларових банкнотах і дістав за це два роки і три місяці. Сайп і розказав йому, що закопав свої перли десь в Адайхо.

Я трохи подався вперед.

— Помалу доходить, еге? — промовила Кейті. — Ну, слухай далі. Чистильник Мардо наймає в моєму будинку кімнату, а на думці у нього одне — кокаїн. До того ж він розмовляє вві сні.

Я посунувся назад і розчаровано сказав:

— О Боже, а я вже прикидав, як тринькатиму свою пайку.

Кейті холодно глянула на мене. Та за мить полагіднішала.

— Ну гаразд, — мовила вона якось безнадійно. — Я знаю, ти, мабуть, думаєш, що я схибнулась. Усі ці роки про ті перли міркувало чимало світлих голів — і з поштового управління, і з приватних агентств, і інші. А потім з являється якийсь кокаїніст і каже, де вони! Та він досить-таки симпатичний коротун, і я вірю йому. Він знає, де Сайп.

— Це він уві сні сказав? — поцікавився я.

— Звичайно, ні. Але ж ти мене знаєш. Я стільки років пропрацювала в поліції і вмію слухати. Може, я стромляю носа не в своє діло, але я здогадалась, що він своє відсидів, і мене хвилювало, що він так багато нюхає цієї гидоти. Тепер він єдиний мій пожилець. І я просто прислухаюся до його балачок із самим собою, коли проходжу в нього повз двері. Так я дізналася достатньо, щоб натиснути на коротуна, він розколовся й розповів мені про все. Він хоче облагодити це діло, але йому потрібна допомога.

Я знову подався вперед і спитав:

— Де Сайп?

Кейті всміхнулася й похитала головою.

— Це — одне з того, про що він нічого не каже. Про це, а також про те, як тепер Сайпа звати. Він десь на півночі, в Олімпії чи поблизу неї, у штаті [53] Вашінгтон. Чистильник бачив там хлопця, розпитав про нього, але його Сайп нібито не бачив.

— А що робить Чистильник у наших краях?

— Звідси його посадили до Швенворта. Ти ж знаєш, злочинець завжди повертається туди, де послизнувся. Але тепер у нього тут немає жодного товариша.

Я закурив другу сигарету і ще раз приклався до пляшки.

— Ти сказала, Сайп вийшов на волю чотири роки тому. А Чистильник відсидів два роки й три місяці. Що ж він робив увесь цей час?

Кейті співчутливо глянула на мене своїми великими синіми очима.

— Гадаєш, сидіти можна тільки в одній в'язниці?

— Ну гаразд, — мовив я. — Та чи схоче він розмовляти зі мною? Мені здається, йому потрібна допомога для спілкування із • страховим агентством за умови, що ті перли справді існують, що Сайп сам покладе їх у руку Чистильника й таке інше. Я не помиляюсь?

Кейті зітхнула.

— Так, він хоче поговорити з тобою. У нього вже терпець урвався. Але він чогось боїться. Іди зараз же, поки він не нанюхався тієї бридоти.

— Ну звісно... Якщо ти цього хочеш.

Вона дістала з сумочки плескатого ключа й записала мені адресу. Потім неквапно підвелася.

— Будинок має два крила. Я живу окремо. Між двома крилами є двері, вони замикаються з мого боку. Це на той випадок, якщо він не відчинить.

— Добре, — сказав я. Тоді випустив у стелю цівку диму й глянув на Кейті.

Вона рушила була до дверей, але зупинилась, вернулася назад і, не підіймаючи очей, промовила:

— На велику пайку в цій справі я не претендую. Може мені взагалі нічого не перепаде. Та коли б одержати тисячу-дві, поки вийде з в'язниці Джонні, то...

— То ти змогла б тоді наставити його на праведний шлях, — перебив я її. — Все це мрії, Кейті. Мрії. Та хай там як, а свою третину ти матимеш.

Вона перевела дух і втупилась у мене, стримуючи сльози. Потім підійшла до дверей, стала і знову повернулась назад.

— Це ще не все" — додала вона. — Той Сайп... Він відсидів п'ятнадцять років. Своє заплатив. Заплатив сповна. Тобі не здається, що ми задумали лихе діло?

Я похитав головою.

— Він їх украв, хіба ні? І вбив людину. Чим він заробляє собі на життя? [54]

— У його дружини є гроші, — відповіла Кейті. — Ну, а він просто бавиться собі з золотими рибками.

— З золотими рибками? — здивувався я. — Та ну його к бісу!

Кейті пішла.

2

Востаннє я був біля Сірого Озера, коли допомагав Берні Оулсу з команди окружного прокурора підстрелити озброєного типа на прізвисько Громило Ендрюс. Та це було вище, на пагорбах, далі від озера. Будинок Кейті стояв ніби на другій терасі — на звиві дороги, що огинала відногу пагорба. Він самотньо бовванів угорі, підпірна стіна в кількох місцях тріснула, а позад будинку виднілися пустирі. Будинок мав два крила, в кожному був вхід, до якого вели сходи. На одних дверях висіла табличка, приладнана до ґраток, за якими ховалося вічко. На табличці стояло: "Тел. 1432".

Я припаркував машину, рушив крутими сходами нагору, проминув два ряди гвоздик і подолав ще кілька східців перед дверима з табличкою. Напевне, квартирант живе тут. Я подзвонив. Ніхто не відчинив, і я пішов до других дверей. Але й там мені не відчинили.

Поки я чекав, неподолік прошурхотів шинами за поворот сірий двомісний "додж", з нього на мене подивилась невелика гарненька дівчина в синьому. Я не розгледів, хто ще сидів у машині. Власне, не звернув на це особливої уваги. Я не знав, наскільки це важливо.

Я дістав ключа Кейті Хорн і сам впустив себе до зачиненої кімнати, пропахлої кедровою олією. З меблів тут було тільки найнеобхідніше. На вікнах висіли тюлеві фіранки, з-за портьєр просотувалося м'яке сонячне світло. Крихітна їдальня, кухня та спальня в задній частині будинку належала, очевидно, Кейті. Були там і ванна та ще одна спальня в передній частині будинку — в цій спальні Кейті, судячі з усього, шила. Саме з цієї кімнати були пробиті двері до другого крила.

Я відімкнув їх і ступив до кімнати, яка була точнісінькою копією попередньої. Всі кімнати повторилися, тільки у зворотньому порядку, за винятком меблів. У загальній кімнаті цієї частини будинку стояло двоспальне ліжко, але навряд чи тут хтось жив.

Я рушив до задньої частини будинку, проминув другу ванну й постукав у зачинені двері, які відповідали спальні Кейті.

Мені не відчинили. Я штовхнув кулясту ручку й увійшов усередину. Невеличкий чоловік, який лежав на ліжку, мабуть, і був Чистильник Мардо.