Брехня - Надія Борзакова
-Віка, дощу немає! - Оля встрибнула до мене в ліжко і стиснула в обіймах. Я не спала вже пару годин, але малодушно не визирала у вікно, закрите з цієї ж причини, за яким вчора ввечері лив майже по-осінньому холодний дощ.
- Олько, задушиш, - сестра послабила хватку, а я улучивши момент перекинулася і почала її лоскотати.
- Припини-и-и! Ну, будь ласка, - з вереском відбивалася дівчина, заливаючись сміхом.
Зовсім колишнім. Як і посмішки, що в минулий місяць все частіше призначалися доблесному вартовому правопорядку, який використовував найменшу можливість потрапити їй на очі.
- Дівчата, досить бешкетувати, - мама засунула голову в прочинені двері і посміхнулася. - Віка, ти по праву нареченої в ванну перша. А потім снідати.
Наречена. Точніше дружина, адже документи вже підписані.
Бессонова Вікторія Єгорівна. Рік тому я про таке й не мріяла. Сьогодні тільки церемонія і ночівля в батьківському домі її частина.
Скупавшись, я закуталась в білосніжний, схожий на хмару халат і пішла в кухню. Там на мене вже чекали батьки і підстрибуюча від нетерпіння скоріше приступити до підготовки сестра. Їсти настільки любимі мною панкейки з кленовим сиропом не хочеться - нервую, проте все одно беруся за них подаючи приклад схибленій на калоріях Ользі. Приходить повідомлення від Артема.
«Прокинулася?»
«Ага. Я сумую…"
"І я. Кожну секунду з довбаних дев'яти годин. Хто взагалі вигадав цю хрінь з роздільною ночівлею?»
«Ті ж, хто придумав саму церемонію)))»
«Ось зараз приїду, вкраду тебе і заберу на безлюдний острів»
«Чи надовго?»
"На все життя"
"Треба подумати…Тьома, я пішла збиратися...»
З жалем відклавши смартфон, запила млинці кавою і пішла сушити волосся. Воно вже відросли до талії і до мене стараннями Артема знову приліпилося прізвисько «Рапунцель». Коли я вимкнула фен вже приїхав перукар, а потім і візажист. І за пару годин я перетворилася з не виспаної жінки в казкову істоту, що ніби сяяла зсередини.
Мерехтливі тіні на повіках, густі вії, ніжний рум'янець на щоках і краплинка блиску для губ. Фати у мене не було, тому звичні локони були прибрані від обличчя і заколоті гребенем на кшталт тих, що носили придворні дами в старовину. Мініатюрний, витончений, інкрустований діамантами, він таємниче поблискував в об'ємній зачісці.
Уже прибув оператор і тепер кружляв навколо мами і Олі, що допомагали мені одягти сукню. Вона була без бретелей і з досить пишним подолом в підлогу. Повітряна тканина і відсутність обручів кріноліну робило наряд летячим і коли я рухалася здавалося ніби парю в повітрі. Туфлі я вибрала сріблясті і на середньому каблуці щоб підкреслити нашу з Артемом різницю в зрості і щоб зручніше було танцювати.
- Ти як принцеса, - прошепотіла мені на вухо Оля.
- Та й ти теж. Йому сподобається, - я підморгнула зашарілій дівчині.
Персиковий колір сукні подружки нареченої бездоганно йшов Олі, а фасон «бебі-долл» надавав образу одночасно елегантність і легкість. У комплекті з високими підборами і локонами це було те, що потрібно.
У мами була сукня-футляр кольору кави з молоком з тонкого ажурного мережива з підкладкою. Вона як влита сиділа на бездоганній фігурі і шалено їй пасувала.
Приїхала Кіра з чоловіком і малою. Шестимісячна крихітка заразившись загальними веселощами почала радісно гулити, з цікавістю розглядаючи схожих на різнокольорових метеликів дорослих блискучими намистинками темних очей.
Закінчивши зі зйомками і зборами, ми вийшли на вулицю і сіли в білий крайслер-лімузин, який і відвезе нас до місця церемонії. Обережно поклавши на руки букет - справжній витвір мистецтва з білосніжних півоній і кущових трояндочок, перев'язаний білою ж атласною стрічкою, я подивилася у вікно. За тонованими стеклами проносилось метушливе місто. Але я бачила не автомобілі і поспішаючих кудись людей з похмурими обличчями, а вмите вчорашнім дощем листя дерев на узбіччях, пронизане життєрадісними сонячними променями і синє-синє небо над нами і в калюжах розбитих доріг.
Серце тріпотіло в якомусь казковому передчутті дива, хоч воно вже сталося, а сьогодні ми просто відсвяткуємо це разом з найближчими людьми.
Ми приїхали саме вчасно, щоб встигнути відзняти потрібний матеріал перед тим, як тато поведе мене до вівтаря. Здалеку було чути гомін голосів, серед яких я легко розрізняла голос Артема - нетерплячий і трохи нервовий, і Колін - розмірений і спокійний.
Музиканти почали співати. Ми обрали замість традиційного маршу Мендельсона ніжну і неквапливу пісню, схожу на передзвін дзвіночків. Мама з Олею юркнули на свої місця. Оля буде з протилежного боку від Колі біля вівтаря, а мама - в першому ряду біля Ігоря і Іри. Карина прийти на весілля відмовилася.
Я залишила цей епізод без коментарів що вголос, що подумки, а ось Ігор і Артем красномовно висловили невдоволення. Напевно, обидва попри все сподівалися, що жінка вчинить як годиться матері і розділить щастя з сином, забувши наявні і уявні образи.
Уже з`явилися ряди затягнутих ніжно рожевим шовком стільців, між котрими стояли гості і пахучі букети квітів по краях засипаної білосніжними пелюстками дороги до вівтаря. Висока прямокутна арка над ним теж була повита квітами.
Але всю цю казкову красу я помітила лише мигцем. Адже погляд одразу ж вихопив Артема і жадібно зачепився за його високу широкоплечу фігуру.
Без піджака в розстебнутій на кілька гудзиків білосніжній сорочці і сірих брюках він стояв і сором`язливо посміхався, не зводячи з мене сяючих очей.
Батькова рука, на яку я спиралася, злегка тремтіла. Його добрі і мудрі очі поблискували від сліз. Мама витирала свої щомиті, а Іра гладила її по передпліччях і тихо говорила щось на вухо. Обтягуюча сукня дівчини підкреслювала вже кругленький животик. Ігор після узі любив повторювати, що і без нього знав - у них буде син.
- Будь щаслива, принцесо, - прошепотів, віддаючи мою руку Артему. - Я люблю тебе.