Палай зі мною - Еліс Кларк
— Я? Зустрічатися? — здається, я розгубилась. Може, він розігрує мене?
— Так, а чому ні? Не хочеш? — запитує він теж розгублено.
— Я думала, що ти зустрічаєшся з різними вишуканими дівчатами… гламурними, — згадую підходяще слово.
— Та я взагалі зазвичай ні з ким не зустрічаюсь, — він виглядає не так впевнено, як зазвичай, але від того чомусь здається якимось… ближчим, чи щось таке.
— Я теж ніколи ні з ким не зустрічалася, — я дивлюся на себе у дзеркало. В одній футболці, і зверху закутана в плед, з розтріпаним волоссям. За законом підлості я виглядаю зараз кумедно, зовсім не так уявляла, як мені хтось запропонує стосунки…
— Ну, значить будемо першими одне в одного, — Влад бере мене за руки. — Якщо ти авжеж хочеш зустрічатися зі мною…
— Хочу, — на видиху кажу я, відчуваючи дивне хвилювання від того, що він торкається мене.
— Хочу поцілувати тебе, — несподівано каже він, дивлячись мені в очі. — Можна?
Я відчуваю, що червонію.
— Може, я переодягнуся? — питаю невпевнено. — Щоб тобі було приємно дивитися на мене…
— Дурненька, — він, схоже, розслабляється, усміхається, кладе руки мені на талію і притягує до себе. — Мені подобається дивитись на тебе в будь-якому одязі… — додає, а потім подається вперед, прикриваючи очі, і обережно торкається губами моїх губ.
Цей поцілунок дуже приємний, ніжний, майже невагомий. Я зітхаю і несміливо відповідаю на нього…
Вже за пару секунд Влад відсторонюється. Ми обоє розплющуємо очі і наші погляди знов зустрічаються:
— Ти така мила… — каже він на видиху, прибираючи мені за вухо пасмо волосся і залишаючи руку в мене на щоці.
— А знаєш, я спочатку дуже боялася тебе, — я усміхаюся.
— Ну, певно я й сам би боявся себе на твоєму місці, — задумливо каже він. — Все ж, обставини за яких ми познайомились, вони трохи незвичайні…
— Мені пощастило, що ми з тобою зустрілися, — замислено кажу я. — Це неначе виграти в лотерею. Всього один виграшний білет серед тисячі. А може й мільйона…
— Хочу, щоб ти залишилась тут назавжди, — тягне мене до себе, обіймаючи за талію.
— Я буду допомагати тобі, виконувати всі завдання, — моїй радості немає меж.
— Гей, я ж сказав, ти не будеш моєю працівницею, я хочу, щоб ми зустрічались, — він злегка відсторонюється і дивиться мені в очі. — Це не найм чи щось таке…
— Але я просто хочу тобі допомагати, — швидко кажу я. — Хоча, як скажеш, так і буде. Можу просто зустрічатися, і все.
— Ну на завдання брати тебе тепер я не хочу… — замислено каже він. — Це може бути не дуже безпечно…
— Але ти ж хотів дізнатися якусь інформацію від того твого знайомого…
— Що як він щось тобі зробить? — він зазирає мені в очі. — Це ризиковано…
— Але ти можеш сказати, що ми зустрічаємося, і тоді він побоїться щось робити…
— Суть того плану була в тому, що ти мала з ним фліртувати, приспати його пильність і потім додати в напій сиворотку правди, — я зітхаю. — Але для цього тобі доведеться бути з ним наодинці, інакше навряд щось вийде… А там я не зможу швидко захистити тебе.
— Я могла б спробувати, — кажу я. — Можу й здачі дати в разі чого…
— Він — дорослий чоловік, ще й мафіозі, яку здачу, Селіно? — усміхається. — Ну хіба що… Ми можемо начепити на тебе спеціальний браслет і бути напоготові. Якщо він перейде межу, ти натиснеш кнопку і я одразу увійду до кімнати.
— Це гарна ідея, — я киваю. Відчуваю себе героїнею одного з тих шпигунських фільмів, які мені так подобаються.
— Але до того я попрошу одного з охоронців навчити тебе парі прийомів самозахисту, — додає Влад. — І тільки якщо вони скажуть, що в разі чого ти принаймні зможеш на секунду відволікти його увагу таким чином, то ми спробуємо втілити цей план. Твоя безпека має бути на першому місці.
— А мене навчать стріляти? — з цікавістю питаю я.
— Яке стріляти? — він раптом починає сміятись. — Ні, пістолету до твоїх рук я не дам. Це ж зброя, повір, в недосвідчених руках від неї більше шкоди, ніж користі. Але тебе навчать вириватись з захватів різного типу. Думаю, це те, що ми встигнемо зробити за ці два дні до зустрічі. Принаймні, один раз ти маєш точно вирватись просто заставши його зненацька.
— Добре, я згодна, — трохи відчуваю розчарування, що не матиму пістолета, але думаю, що попрошу в охоронця навчити мене не тільки вириватися, а й інших прийомів, щоб коли зустріну дядька, гарненько вмазати йому…
— Добре, — він киває. — Але якщо раптом передумаєш, якщо тобі стане страшно чи щось таке, ти можеш відмовитись в будь-який момент, Селіно. Повір, якщо буде треба, я придумаю інший спосіб…
— Ні, все буде добре, — запевняю я. — Ось побачиш, я справлюся...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
