Мед для Ворона - Селена Рейні

Вони вирішили, що шлюб їм не потрібний. Зрештою, що зміниться від того, що у них з’явиться документ, у якому буде зазначено, що вони подружжя?

Денис та Софія вже жили разом. У них було чудове завершення літа, дивовижна осінь та казковий початок зими.

В середині січня, після кількох днів у пологовому, вони повернулися у їхній маленький, затишний будинок утрьох. Денис, Софія та Настуня.

– Ніякої вечірки-сюрпризу? – здивувалася жінка, переступивши поріг з дитиною на руках.

– Ні, – усміхнувся Денис, ставлячи у коридорі речі. – Вечірки-сюрпризи передбачають гостей, а тобі потрібно відпочити. Я вирішив, що цей день буде лише наш.

– Це добре, – щиро усміхнулася і понесла донечку у їхню спальню.

Денис пішов за ними. Там Софія роздягнула маля і вклала у ліжечко. Над колискою висіли її малюнки у дорогих рамках. Окрім картинок, які привіз з собою Денис, колекція поповнилася ще сімома кадрами.

Закінчивши з донькою, Софія роздягнулася сама. Скинувши з себе все окрім білизни, жінка ще раз обернулася до колиски й подивилася на дівчинку.

– Вона чудова, – замріяно проказала.

– Так, – погодився Денис.

Він поклав долоню на спину Софії та легко проводив пальцями по контору плями. Так вони простояли кілька хвилин.

– Мені потрібно у душ, – повідомила Софія.

– Гаразд. А я поки приготую рибу та овочі на пару.

– Дякую, – жінка цмокнула чоловіка у щоку і пішла.

Денис ще кілька хвилин пометушився над донькою, а тоді пішов на кухню. Поки готував, руки так тремтіли, що він ледь не розтрощив кілька тарілок. Всунути штепсельну вилку у розетку, взагалі видалося непосильним завданням. Як і закрити пароварку.

Він чув, як Софія вийшла з ванної, як одягалася, як воркувала з Настунею. Від останнього його серце завмерло.

І ось вона зайшла у кухню. Чоловік відкрив обійми, щоб спіймати кохану. Але Софія обійшла його й обперлася стегнами об підвіконня. Від болю та образи Ворон стиснув кулаки за спиною.

– Я багато думала про нас, – почала Софія.

Денис відчув, як до горла підкочується гіркий клубок.

– Про що ти думала? – запитав чужим голосом.

– Про наші стосунки та те, ким ми є одне для одного. Тим паче тепер, коли у нас є донечка…

Чоловік погано вловлював суть її слів. Але добре відчував тон. Софія говорила м’яко і сумно. Він вдивлявся в її обличчя, однак бачив лише розмиті, загальні риси. Чи то через те, що сльози різали очі, чи тому, що на вулиці посіріло від снігової хурделиці, а він не увімкнув у кухні світло.

– Здається…, я хочу…, – Софія зволікати з продовженням.

Те, що вона залишилася стояти біля вікна, в той час, коли він сам був біля стільниці, розривало душу. Між ними якихось два метри, а чоловіку зараз вони здавалися нездоланною прірвою.

– Я хочу…

– Чого ти хочеш, Софіє? – запитав надто тихо.

– Здається, я хочу заміж за тебе, – видихнула.

– Що? – високо пискнув.

– Ти одружишся зі мною? – з надією запитала.

Він мовчав кілька секунд, а тоді поклав руку на груди, розминаючи ту частину, де калатало серце.

– Господи! Софія! Так і до інфаркту не довго!

– Я просто подумала, якщо ти не просиш вийти за тебе заміж, то я сама можу запропонувати тобі одружитися, – жінка промовила це так кволо та жалісливо, що Денис навіть скривився. – Але якщо ти не хочеш… Забудься. Це дурна ідея…

– Ти розкривала нашу донечку, після того, як вийшла з ванної? – запитав.

Софія нахмурилася.

– Мабуть, ні. То іди й розкрий, – запропонував.

Жінка здивовано поглянула на чоловіка, а тоді вийшла з кухні. Денис пішов за нею. Софія наблизилася до доньки, яка міцно спала у колисці під ковдрою. Тоді збентежено перевела очі на Дениса, який спинився за її спиною.

Одну руку чоловік поклав коханій на талію, а іншою обережно стягнув ковдру з донечки.

– Я попросив…, – прошепотів Софії на вушко.

Попри те, що у спальні було сіро, Софія побачила, що на фіолетовому боді був напис: «Мамо, ти вийдеш заміж за татка?».

– Боже! – Софія закрила рот долонями. – Я не відгортала ковдрочку, – проказала крізь пальці.

– Я це вже зрозумів, – засміявся чоловік.

Він повернув її до себе, опустився на одне коліно і дістав з кишені обручку, яку відразу протягнув Софії.

– То якою буде твоя відповідь, кохана?

– Так, – захитала головою. – Так! – щасливо захихотіла.

Довго сміятися Денис Софії не дозволив. Надівши на її безіменний палець колечко, він підвівся з коліна і поцілував кохану.

І цілував доти, доки їхньої уваги не попросила донечка.