Не повертайся спиною до звіра - Тетяна Ковтун

— і не помилилася. Президент із самого початку урядування леді Ю заявляв, що її соціальна політика — добрі наміри, якими вимощено дорогу до фінансового пекла. Він особисто скасував кілька сотень розпоряджень і постанов за підписом прем’єра. Глава держави вимагав реформ, які, за його словами, слід було б розпочати із землі — її належало зробити товаром. «Росію порятує нафта. Наша свердловина — аграрний сектор», — підкреслював він. «Є хліб, олія — та лиш одна людина вирішує, продавати їх чи ні. Це регресивна економіка», — бив у ту саму точку. Але подекуди в словах Президента відчувався розпач. «Ми не можемо керувати собівартістю, і в цьому полягає ризик влади,» — якось поскаржився він. Такий настрій був поганою ознакою. Тепер уже всім було помітно: Пасічник емоційно вигорів, перед ними фактично хвора, нещасна людина.

— Прийшла? — зателефонував шеф, ледь вона переступила поріг Верховної Ради. — Підходь на третій поверх, у фойє. Там поговоримо.

Насті перехопило подих, поки дісталася до місця зустрічі. Майстерно пошита сукня вже не приховувала вагітності. Її досі гарненьке обличчя ніби розпливлося, набрякло, риси покрупнішали, на вилицях проступили коричневі плями.

Шевченко бігцем глянув на папери, які вона принесла, незадоволено буркнув:

— А чому тут немає результатів останніх торгів нафтою? Та гаразд, сам зараз подивлюся в інтернеті.

Борис відкрив ноутбук, який завжди носив із собою, і заглибився в роботу. До стану помічниці він ставився зі стриманим розумінням. Але голову ради Нацбанку не менше цікавило самопочуття гривні, яке завжди залежало від цін на енергоносії. Обвал цього ринку тягнув за собою здешевлення газу. Сьогодні «чорне золото» коштувало значно дешевше, ніж півроку тому. Прогнозували, що протягом найближчих місяців його ціна обвалиться до п’ятдесяти євро за барель, якщо не впаде ще нижче. Ці запаморочливі гойдалки на ринку нафти для багатьох стали страшним сигналом про хиткість світової економіки.

Шевченко закрив ноутбук, відвів погляд убік, нервово почухав носа:

— Хочу тебе попросити: побудь сьогодні на двох заходах — послухай звіт Нацбанку, а потім візьми участь у нараді банкірів. Мені знадобиться твоя допомога.

Шеф перебільшував. Просто ніяк не міг звикнути до думки, що Настя тепер заміжня і що доведеться на деякий час попрощатися з нею. Сьогодні був її останній робочий день перед декретною відпусткою. Настя і без того надто з цим зволікала.

Вона слухняно кивнула, а втім, чудово знаючи, що будь-якої хвилини зможе піти додому без жодних пояснень.

До них наблизилися журналістка з мікрофоном і телеоператор з камерою на плечі.

— Борисе Миколайовичу, чи не здається вам, що на політику держави занадто великий вплив справляють багаті люди, тоді як бідні залишаються поза соціальною опікою?

Запитання не здивувало Шевченка, він до такого звик. Та й взагалі сприйняв це як завуальоване вітання колишніх політичних опонентів, адже останніми роками уникав публічного життя.

— Завеликому впливові мільйонерів на політику можна запобігти. Для цього повинен діяти закон, який не дає змоги захоплювати високі державні посади.

Борис сказав це з легким поклоном у бік молодої журналістки. Настя посміхнулася. Шеф укотре демонструє свій дипломатичний вишкіл людям, які неприємні йому. Вивести Шевченка з рівноваги не міг ніхто.

Цього дня парламентарії порадували відмінною явкою. Проте звіт представника Національного банку їх розчарував, та й іншого не очікували — нагляд за комерційними банками завжди був слабким місцем цієї установи. Нічого конкретного про останні акробатичні трюки на валютному ринку нардепи не почули і тому, роздратовані, витягли свої петарди. Насамперед поцікавилися, чому до Верховної Ради не прийшов головний банкір, якого вони вкотре намагалися відправили у відставку.

Темою дискусій у Верховній Раді вже перестав бути конфлікт між урядом і Нацбанком, коли тимчасово гору взяла леді Ю. Її намагання контролювати гривню і золотовалютний резерв країни було освячено відповідними статтями бюджету. Проте, щоби не на словах отримати доступ до Національного банку, прем’єрка мусила б переступити через Президента. Першою жертвою на цьому шляху став міністр фінансів Богдан Григоришин, якому вдалося двічі увійти в одну й ту саму річку з леді Ю. Він відмовився поставити свій підпис під бюджетом. «Я хотів би не керуватися політикою, а виходити з принципів професіоналізму», — заявив Григоришин і подав прохання про відставку.

Але нардепи не збиралися прощати Нацбанку ні копійки втрачених грошей і заходилися трусити заступника голови, мов грушу, ніби це могло зарадити нечуваному падінню гривні.

— Найперше до цього спричинився дисбаланс торговельного сальдо — дванадцять мільярдів доларів, — почав заступник. — Свою роль відіграло подорожчання імпортного газу й скорочення попиту на український метал.

— А навіщо було відкривати кордон для всілякого іноземного непотребу? Перетворили Україну на величезний смітник! — вигукнув з місця народний депутат від компартії. — Все робиться тільки задля наживи банкірів…

Взаємні обвинувачення вже не цікавили Настю. Проте її вразив своєю пронизливою прямотою недавно обраний спікер. Значну частку провини за виникнення фінансової кризи він поклав на парламент, який упродовж останніх років практично не працював. Запам’ятався його гострий вислів: «Народні обранці обслуговують у Верховній Раді конфлікти, що точаться за її межами». Таку саму думку Невінчана три роки тому чула від Григоришина, тільки говорив він тоді про економіку. Що ж, виборча система за партійними списками зробила свою справу.

Намагаючись бути непоміченою, Анастасія залишила парламент. Кількасот метрів — і вона бічними дверима увійшла до конференц-зали Нацбанку, де вже почалася нарада. За величезним круглим столом сиділи зо два десятки провідних банкірів. Борис Шевченко саме розпочав свій виступ. Голова ради Нацбанку, за звичкою, жваво жестикулював.

— Я цілком підтримую лінію, яку виробило правління. Але потрібно, щоб контроль у нашій роботі був жорстким, — сказав він, шанобливо повертаючись усім корпусом до колег, які слухали його з доволі кислими обличчями.

Потім головуючий звернувся до керівників комерційних банків.

— Весь перший транш Міжнародного валютного фонду спрямовано на підтримку банківської системи. Але замість того, щоб кредитувати виробництво, ви придбали на ці кошти долари і перепродували їх за завищеним курсом. Прибутки