Хрест: постбіблійний детектив - Василь Андрійович Базів
І цей прикрий випадок із повішеним капітаном мало про що говорить. Куди дінешся: вони вважають нас окупантами, а під окупантами завжди і всюди горить земля! Горить у буквальному розумінні, як під тією церквою. А тепер якийсь націоналіст-одиночка стратив чекіста. А скільки чекісти стратили їхніх? Проза життя. На війні як на війні. Але глушити «гарячу точку» треба обов’язково. Навіть після цього вибуху на озері – купа жертв. Гереушники, які опікали ту операцію із судном, не дадуть приховати інформацію в центр, але цього разу вони накапають не на конкуруючу фірму, а самі на себе. КГБ не санкціонував підривні роботи. Командував нетерпеливий цекіст із Міжнародного відділу ЦК КПРС і пішов на поживу рибам, яких там, до речі, не водиться, у тій загадковій бурильні.
А Пашка – «умнічка». Порадив всучити Тольятті пустушку. Та наші львівські скульптори виліплять тобі хоч дідька! Подумаєш, шедевр мистецтва. У нас таких да вінчі і берніні хоч жопою їж. І майже всі, до речі, наші сумлінні агенти. Стукають брат на брата по творчому цеху, аж гай шумить. На скульптурній фабриці кожен з них пробує зліпити наліво хрест на могилу, але тут же його закладають. І що він, бідолаха-митець, після того має робити, щоб залишитися народним, талановитим? Підписати заяву про добровільну співпрацю з органами. Так що навіть у такому глухому куті, як уся ця кедрівська кавалькада, можна зробити мертву петлю.
Кушнірук планував до вечора завершити оформлення рапорту про врегулювання ситуації та ліквідацію наслідків нових спалахів у «гарячій точці» й вечірнім рейсом відбути до Києва, коли раптом задзвонив перший замголови з Луб’янки.
– К тебе прямо туда едет высокий гость, известный всем нам и уважаемый всеми нами академик Цукерман. Уроженец этих мест, кстати. Цель приезда он изложит.
– А при чем здесь мы? Он же, наверное, по научной линии. Я понимаю, кандидат в члены ЦК КПСС, дважды Герой Соцтруда, член Академии наук СССР. Но при чем здесь госбезопасность? – пробував не те що перечити, але хоча б витягнути якомога більше інформації Кушнірук.
– При встрече он передаст тебе пакет с директивой. Задание особой государственной важности. Решения закрытого заседания политбюро. До связи.
Із цієї трясовини не виберешся. Знову завертай голоблі. Начальник обласного управління зустрів академіка в аеропорту й терміново в супроводі посиленої охорони повіз у «гарячу точку».
Зі славетним ученим Кушніруку зустрічатися не доводилося. Однак масштаб цієї особистості спонукав до відповідного ставлення. Один із батьків ядерної могутності СРСР. Один із найсвітліших умів Радянського Союзу.
І раптом – у таку глушину. Генералові нетерпеливилось. Він задовго до прибуття гостя вийшов на ґанок управління й чекав його із, прямо сказати, величезним нетерпінням. По-перше, сам Цукерман і ця глушина в момент виверження ідеологічного вулкана. По-друге, що може бути спільного в Комітету з цим головним ядерником? Саме тут і тепер?
Академік виявився доволі приємним і доступним. Він найперше попросив просто повозити його вулицями містечка. Мовчки, але дуже уважно оглядав усе навколо крізь вікно автомашини. Врешті, завернули в управління.
– А это, чтобы вы знали, мой родной город, товарищ генерал, – академік не приховував особливої радості від самої нагоди приїхати сюди.
– Должен признаться, Вениамин Абрамович, что это нам известно, – розсміявся Кушнірук.
– О да, конечно! – стрепенувся жвавий професор. – Я забыл, с кем имею дело. Вы ведь все знаете. И обо всех. В тоталитарной системе владение информацией должно быть тотальным.
Оце вільнодумство Кушніруку не сподобалося, але він промовчав.
– А дело такое, товарищ генерал. Направили из ЦК партии ко мне ваше донесение для экспертной оценки, так сказать. И я решил, что мы должны немедленно взять в оборот этого молодого товарища.
– Это кого вы имеете в виду, товарищ Цукерман? – Кушнірук миттєво проаналізував ситуацію з притаманною йому глибиною і вже не мав сумніву, що мова йде про цього геніального Пашу. Але до чого тут Академія наук і творець ядерного щита Батьківщини.
– Ну этот – как он себя подписал? – тамплиер.
– Извините, не понял, товарищ академик?
– Ну так он подписал свое сочинение, которое вы приложили к своему рапорту.
– А, этот молодой бандит? Так он еще пацан, а уже на такое способен. Очень глубоко пустила свои корни эта бандеровщина, особенно среди молодежи, – чекіст почувався в темі.
– Да, он на многое способен, доложу я вам, – Цукерман перебував чомусь у дуже піднесеному настрої. – Он не просто способен. Он, заверяю вас совершенно авторитетно, – гений. Самый настоящий. Этими тремя листиками своего открытия он поставил на уши не только Академию наук СССР, а всю мировую науку.
– Не понял. О чем вы?
– Да и не надо, товарищ генерал. Это наши специфические научные вопросы. Но этот сельский парнишка сам, наверное, не знает, что своими гениальными познаниями открыл новый, неведомый доселе человечеству источник энергии.
Кушнірук сам дивувався тій чудасії, яку повписував цей школяр у свій учнівський твір на вільну тему, який слідство організувало для того, щоб установити почерк автора листівок. Для встановлення почерку злочинця, що підняв на бунт село, і не більше. А в зміст ніхто й не вникав особливо. Кушнірук сприйняв це як шизофренію релігійного фаната, якому привиділася в банальному спалаху бензовоза дія геоплазми, схожої на дію Ковчега Заповіту, сконструйованого самим Господом Богом. Ну яка нормальна людина може повестися на таку ахінею? Аж тут сам Цукерман, який поставив на коліна перед створеним ним ядерним щитом увесь імперіалізм США разом із агресивним і безпомічним блоком НАТО!
– Задача состоит в том, чтобы немедленно забрать его отсюда. Где он сейчас, кстати? Небось, сидит себе в селе паренек и пока не подозревает, что он гений. Поехали побыстрее.
– Куда поехали? – академік почав діставати генерала своєю геоплазмою. Зараз цей єврей ще скаже, що Мойсей насправді мав ядерний реактор, яким знищував ворогів, як писав цей шмаркач.
– Куда! Он же как появился тогда на церкви, так и скрылся после этого навсегда. Может, на небо вознесся, раз он такой гениальный?
Найбільше зрадів Феофанов, коли Бальтазари з’явилися в них у хаті. Гоша провів їх із заднього двору. Доїхали машиною, яка привозила Феофановим харчі, бо сестрам – господині і приїжджій москвичці – було заборонено виходити з хати. Поки конвоїри куняли на сонці, Гоша провів утікачів у дім.
– Вы не волнуйтесь, Мария Васильевна и Ярема Игнатьевич. Здесь вы в безопасности. Вот
