Ведмеже місто - Фредрік Бакман
Майя рано прокидається. Стоїть сама в гаражі, грає на гітарі. Їй ніколи не вдасться пояснити, що з нею відбувається. Як так сталося, що вона, така розбита, падала в маминих обіймах на підлогу у ванній, плакала і кричала, а тепер… почувається інакше. Цієї ночі щось сталося. Камінь, який розбив вікно, осколки на підлозі, червоний напис «КУРВА». Щось у людині змінюється. Майя і далі страшенно боїться темряви: аж відчуває, ніби хтось тягне її за одяг, щойно вона заходить до кімнати з вимкненим світлом, — але цього ранку вона дещо зрозуміла: єдиний спосіб перестати боятися темряви назовні — знайти ще більшу темряву всередині себе. Від цього міста вона ніколи не доб’ється справедливості, їй про це відомо, тому лишень один вихід: або Кевін, або вона — хтось із них мусить померти.
Рамона саме випиває на сніданок, коли вони приходять до пабу. Тато Кевіна, цей Ердаль, заходить так, ніби все тут належить йому — він завжди і всюди так робить. Фрак іде за ним, шпортається, ніби в нього завеликі черевики.
— Зачинено, — повідомляє Рамона.
Фрак розпливається в усмішці. «Так завжди робив його старий», — думає собі Рамона. Син вдався таким самим високим, товстим і таким самим дурнуватим.
— Нам просто треба трохи поговорити, — каже Фрак.
— Неформально, — додає Ердаль.
Очі в нього вузько посаджені.
Кабінет Міри захаращений коробками, завалений паперами, її колега ставить їй на стіл горнятко кави і обіцяє:
— Міро, ми зробимо все можливе. Кожен у цьому агентстві зробить усе можливе. Але ти мусиш бути готова до того, що більшість таких справ, де є слова однієї сторони проти слів іншої… ти знаєш, як вони закінчуються.
Мірині очі червоні від потрісканих судин, одяг зіжмаканий — такого ще ніколи не траплялося.
— Мені треба було стати справжньою адвокаткою. Треба було обрати собі таку спеціалізацію. Я мала б… я ціле життя витратила на підприємницьке право і таке лайно, а треба було…
Колега сідає навпроти.
— Хочеш почути правду?
— Так.
— Міро, ти можеш найняти найкращого у світі експерта зі злочинів на сексуальному ґрунті. Але ніхто не дасть гарантії, що це щось змінить. Слова одного проти слів іншого, заява в поліцію надійшла за тиждень після події, ніяких технічних доказів, ніяких свідків. Імовірно, поліція за пару днів закриє попереднє слідство.
Міра розлючено підхоплюється зі свого крісла, але в останню мить стримується, щоб не пожбурити горнятком з кавою у стіну.
— Я не дозволю їм виграти! Якщо я не виграю в суді, тоді знайду інший спосіб!
— Ти про що? — стривожено запитує колега.
— Я візьмуся за підприємство його старого, за підприємства їхніх друзів, я розкопаю все лайно, яке вони колись приховали, кожен бухгалтерський звіт і кожну декларацію, я їм влаштую. Я задовблю їх навіть за нещасну кулькову ручку, яку вони забули вписати до декларації десять років тому!
Колега нічого не каже. Голос Міри гримить на весь кабінет:
— Я піду в атаку на всіх і все, чим вони дорожать, я буду захищати своїх дітей, чуєш мене? Я БУДУ ЗАХИЩАТИ СВОЇХ ДІТЕЙ!
Колега встає і з ноткою розчарування каже:
— Так починаються війни. Одна сторона захищається, іншій доводиться захищатися ще більше, а потім ми плутаємо власний страх із загрозою від чужих. А тоді стріляємо одне в одного.
Після цього горнятко таки летить у стіну.
— ЧОРТ, ЦЕ Ж МОЯ ДИТИНА!
Колега заплющує очі. Вони в неї широко посаджені.
— Напевно, саме тому ти мусиш знати, чим відрізняється помста від правосуддя.
Ана відчиняє двері. Батько з собаками у ветеринара, будинок порожній. Перед нею стоїть Майя, міцно обхопивши себе руками. Вони не знають, плакати їм чи сміятися, кричати чи жартувати — що з цього дасть їм більше шансів вижити.
— Я скучила за твоїм надокучливим писочком, — врешті шепоче Майя.
Ана всміхається.
— А я скучила за твоєю жахливою музикою.
У Майї тремтить нижня губа.
— Я не хочу вплутувати тебе у це. Просто намагаюся тримати тебе якнайдалі.
Ана кладе руки Майї на плечі.
— Я твоя сестра. Хіба я можу стояти осторонь?
Майя довго дивиться на Ану, аж пече в очах.
— Я просто намагаюся тебе захистити.
— Ти все життя намагаєшся мене захищати, і знаєш, що я тобі скажу? Фігово у тебе виходить! Я ж бахнута на всю голову, тому — як думаєш, твій захист працює чи не дуже?
Дівчата заходяться сміхом.
— Яка ж ти дурепка, — шморгає носом Майя.
— Але ніхто не любить тебе так, як я, ідіотко. Ніхто!
— Я знаю.
Очі Майї блищать, коли вона запитує:
— Давай підемо в ліс постріляти? Мені…
Зараз вона обманює, а такого в них з Аною ще ніколи не було.
— …мені треба трохи відволіктися. Просто треба… коли стріляєш, це так розслабляє. Я подумала, що це допоможе мені позбутися від… агресії.
Ана довго дивиться на подругу. Може, вона розуміє, що раптовий інтерес Майї до зброї насправді пов’язаний з іншим, а може, й ні. Але вона справжня подруга, тому просто приносить дві рушниці і нічого більше не запитує.
Рамона ставить долоні на барну стійку. Дивиться на двох чоловіків.
— Це комерційний заклад.
— Що? — не розуміє Фрак.
Але Ердаль з терплячою посмішкою спокійно сідає на стілець.
— Вона хоче, щоб ми щось замовили. Хай так. Налий нам твого найкращого віскі, тоді поговоримо.
Рамона наливає віскі, Ердаль не марнує часу:
— Знаєш, хто я?
Рамона пирхає і випиває до дна свою склянку. Ердаль вважає це ствердною відповіддю. Береться за свою склянку і з першим ковтком ледь не спльовує все за стійку.
— Що за чорт… то це твоє НАЙКРАЩЕ віскі?
Рамона хитає головою:
— Це найгірше віскі.
Фрак відпиває зі своєї склянки, навіть не скривившись. Навіть виглядає задоволеним. Але смакові рецептори в нього функціонують так само справно, як регулятор гучності його горла. Ердаль з огидою відсуває від себе склянку.
— Тоді налий нам, будь ласка, найкращого віскі. Це нагадує розчин, яким чистять човни.
Рамона згідливо киває. Ставить перед ними чисті склянки. Наливає віскі з тієї самої пляшки. Ердаль аж витріщився на неї. А Фрак не може стримати хихотіння:
— У «Хутрі» лише
