Гайді. Гайді. Пригоди тривають - Йоханна Спірі

— Я так собі думаю, — не підтримав її починань дідусь, — було б не зле щось за драбину вкинути, я маю на увазі: може б на обід з’їли чогось, га?

За цією біганиною з ліжечком Гайді забула про все інше. Коли дідусь згадав про їжу, у неї так засмоктало під ложечкою, жах. За весь день вона з’їла тільки скибочку хліба, яку запила кількома ковтками розбавленої кави. А після цього була виснажлива подорож угору!

Тому Гайді відразу закивала головою:

— А таки треба щось вкинути за драбину, треба.

— Ну, то вперед, злазь униз, ми тепер багато чого разом робити будемо, не тільки ліжко заправляти, — сказав старий і, слідом за дитиною, драбинкою спустився додолу.

Підійшовши до великого казана, дідусь відставив його в сторону і повісив на його місце менший, який до того висів на ланцюгу. Після цього всівся на дерев’яну триногу з круглим сидінням і роздмухав у кабиці вогнище. В чавункові почало булькати. Старий настромив на довгу металеву виделку шматок сиру і крутив його на вогнищі під казанком, доки той не став золотисто-брунатним. Гайді уважно спостерігала за всіма його діями. Їй, очевидно, спало щось на думку, вона метнулася до шафи й назад, і так кілька разів. Поки старий з чавунком підігрітої страви та виделкою з підпеченим сиром підійшов до столу, на ньому вже лежали круглий буханець, дві тарілки та два ножі — усе на своїх місцях, акуратно розставлене. Гайді відразу зауважила, що де в шафі лежить, і принесла необхідне.

— А ти метка, це дуже добре, що вмієш підмічати, — похвалив її дідусь і поклав підсмажений сир на буханець. — Але на столі ще чогось бракує.

Гайді ковтнула слинку, нюхнувши смачний дух із казанка, й метнулася до шафи ще раз. Проте на поличці стояла лише одна чашка! Не довго роздумуючи, мала вхопила одну зі склянок, що стояли позаду мисочки, і принесла її разом із чашкою до столу.

— От це правильно, молодець, не даси собі в кашу наплювати. Але де ж ти сядеш?

В кімнаті було лише одне крісло, і на ньому, власне, сидів сам старий. Гайді стрілою полетіла до кабиці, принесла звідти маленький дерев’яний ослін-триногу і всілася на нього.

— Ну, сісти ти вже маєш де, що правда, то не гріх, але до столу не досягаєш, от халепа! Гм, моє крісло також занизьке для тебе, але ми цьому зарадимо, ми отак зробимо.

Старий встав, налив в горня пряженого молока, поставив його на своє крісло й підсунув його ледь не впритул до ослона.

Тепер у Гайді були і кріселко, і столик. Дідусь поклав поряд із чашкою кусень хліба зі шматочком печеного сиру зверху і сказав:

— Ну ж бо, налітай!

Сам старий розпочав обід, сидячи на розі столу. Гайді вхопила своє горнятко і пила, пила, не переводячи подиху, така, виявилося, спрага мучила її після довгої подорожі! Потім, бо довше затримувати дихання не змогла, поставила майже порожню чашку на крісло й голосно вдихнула повітря.

— Ну як, смачне молоко? — спитав дідусь.

— Такого смачнючого я ще ніколи не пила, — відповіла Гайді.

— Як сподобалося, то маєш іще, — дідусь узяв її чашку, налив по вінця і поставив перед дитиною.

Гайді помастила сиром, а він спечений зробився м’якенький, немов масло, свій кусень хліба та й з насолодою відкушувала шматок за шматком, запиваючи молоком. Після обіду дідусь пішов до кошари, бо треба було прибирати за козами. Гайді дивилася, як він підмітав і посипав підлогу свіжою підстилкою, на якій ночуватимуть кізки, як повернуться з пасовиська. Навівши лад у кошарі, дідусь пішов до сарайчика, що був побіч неї. Там він почав стругати якісь дерев’яні круглячки. Потім висвердлив дірки в дошці, повставляв туди кругляки, перекинув, поставив на землю: та це ж… це стілець! Такий як і в дідуся, от тільки ніжки набагато довші! Дівчинка завмерла від захвату.

— Що таке, Гайді? — запитав дідусь.

— А це крісло для мене, бо воно таке високе. Як же ж ти його скоро зробив! — відповіла та здивовано і водночас захоплено.

«А вона швидко схоплює і спостерігати вміє», — пробурмотів собі в бороду старий, обходячи хижку.

Несучи молоток, цвяхи, та обрізки дощок, він лагодив усе, що було не в порядку, підправив щось на дверях, десь якусь дощину прибив цвяхом, а десь прибрав зайве. Гайді ходила тінню, уважно спостерігаючи за його діями: і все їй було страшенно цікавим.

Тим часом почало сутеніти, у верхівках старих ялин загуготів в густому гіллі потужний вихор. Для Гайді це звучало немовби музика, зробилося так весело, що вона застрибала навколо дерев. Дідо стояв коло дверей сарайчика і спостерігав за дитиною. Коли зненацька почувся пронизливий свист, і Гайді завмерла на місці, а дідусь вийшов на подвір’я. Згори збігали підстрибом кози, а разом з ними і Петрусь. Гайді радісно скрикнула і кинулася навперейми вітати одну за одною своїх нових подружок, з якими познайомилася сьогодні вранці.

Коли отара зупинилася біля будиночка, із загального гурту вийшли наперед дві гарненькі стрункі кізки: біленька та брунатна. Кози почали лизати дідусеві долоні, на яких той простягав пару пучок солі. У такий спосіб він кожного вечора зустрічав своїх кізок. Тим часом Петрусь погнав отару далі і незабаром зник у сутіні. Гайді почала гладити кізочок, стрибати навколо них, щоб почухати тваринок з усіх боків і вельми тішилася з того, що робила.

— Дідуню, то вони обидві наші, правда? Обидві наші! Вони зараз у кошару підуть, еге ж? А вони завше у нас будуть? — лепетала вона радісно, а дідусь лиш потакував.