💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко

Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко

Читаємо онлайн Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко
спричинила доволі несподівані наслідки. Виборчої кампанії в традиційному сенсі він не проводив, натомість весь Київ уздовж і впоперек був обклеєний рекламними плакатами пива «Оболонь», на яких неодмінно фігурував гендиректор підприємства власною персоною. Зважаючи на шалену популярність цього хмільного пінного напою серед населення, у переважних симпатіях електорату саме до пана Слободяна годі було й сумніватися…

Однак само собою зрозуміло, що витрачені на рекламну кампанію кошти треба «відбивати» в той чи інший спосіб. Найпохмуріши прогнози стосувалися можливого підвищення цін на всю продукцію «Оболоні» – однак вони не виправдалися. Отже, профіт для пана Слободяна мав полягати в чомусь іншому – але в чому саме?! Можливо, якось розшириться асортимент пива, безалкогольних напоїв чи соків?.. А може, новоспечений депутат захоче якось віддячити жителів територіального виборчого округу, які забезпечили його депутатство?.. Або зробить щось для Тернополя, в якому він з’явився на світ 42 роки тому?..

Що ж, певний час люди потеревенили про це між собою, потеревенили та й забули, бо кожен мав достатню кількість своїх нагальних проблем, щоб нескінченно думати про щось чуже – навіть про пиво… І саме тоді в пресі майже непоміченими промайнули нечисленні повідомлення про те, що Акціонерним товариством «Оболонь» був викуплений контрольний пакет акцій ВАТ «Охтирський пивоварний завод». Трохи згодом пан Слободян дав якомусь мас-медіа коротенький коментар щодо непоганих перспектив Охтирського пивзаводу – звісно, якщо забезпечити грамотний менеджмент, без якого стан справ підприємства навряд чи покращиться.

А ближче до кінця вересня відділ маркетингу й реклами АТ «Оболонь» оголосив про організацію невдовзі рекламного прес-туру на ВАТ «Охтирський пивоварний завод». Про гучний розголос справи ніхто особливо не дбав – швидше навпаки: всі прекрасно розуміли, що без дегустації продукції підприємства не обійдеться, отож в прес-тур відбиралися тільки представники авторитетних ЗМІ, які не просто прокатаються на Полтавщину й поп’ють пивка задурно, але й забезпечать відповідну рекламну віддачу. Через пару тижнів усі формальності були нарешті залагоджені, рекламні угоди між підприємством і мас-медіа укладені, а списки учасників прес-туру складені й затверджені.

І ось «веселий» прес-тур нарешті стартував…

* * *

– Всеволоде, дозволь поцікавитися: що ти ховаєш за «Буйтуром», га?

– От усіх чомусь непокоїть саме це, а не щось інше! – мугикнув газетяр, примружившись по-котячому. – Те, про що я пишу, що саме я пишу і чому саме пишу, – воно нібито другорядне. Натомість псевдонім цікавий всім…

– Так же, насамперед, треба ж зрозуміти, що ти за людина, чи як?!

– Чи як, – пожартував Буйтур Всеволод.

– Ішов би ти в дупу!

– Сам ти йди гуляй у дупу…

– Відштовхуючись від псевдоніму, легко пояснити все інше, що ти собою являєш як людина.

– Ні-ні, Ремко, ти не лізь туди, куди лізти не варто…

Схоже, назрівала серйозна сварка, проте в цей самий момент двері кімнати прочинилися, і всередину ввалився третій мешканець, найбільший хропун серед них усіх – Спартак Сивак. І до речі – єдиний, хто відправився у прес-тур… на не зовсім законних підставах. Швидше, так би мовити, по блату…

Адже якщо Богораз представляв Дніпропетровське телебачення (його оператора, який спав дуже сторожко, заселили в іншу кімнату – подалі від хропунів), а Буйтур Всеволод – газету «Поступ+», що була сучасною реплікою легендарного часопису «Post-Поступ»[79], то Сивака відрядила до Охтирки громадська організація – Українська асоціація бізнесменів та орендарів. До УАБО він потрапив, можна сказати, випадково – внаслідок заплутаного ланцюжка подій.

У понеділок, 2 березня 1998 року, редакція газети «Селянин» оголосила страйк через багатомісячну невиплату зарплатні, після чого була миттєво викинута на вулицю у повному складі. Далі, двох звільнених газетярів – головного редактора Зореслава Бурбелу і редактора відділу політики Спартака Сивака – буквально на місяць винайняв у якості PR-менеджерів президент УАБО пан Гжесюк: він теж балотувався до Верховної Ради України по мажоритарному округу № 220… але куди ж йому було змагатися в популярності з самим гендиректором легендарного пивзаводу?! Звісно, вибори Ричард Бернардович з тріском програв…

Але річ у тім, що АТ «Оболонь» як юридична особа була колективним членом Української асоціації бізнесменів та орендарів! Через це напередодні виборів Гжесюк намагався умовити Слободяна висуватися за якимсь партійним списком (адже будь-яка партія з задоволенням прийняла б у свої лави директора пивзаводу), поступившись місцем по «мажоритарці» йому як президентові УАБО. Ясна річ, з цього нічого не вийшло… Після виборів Зореслав звільнився з асоціації, натомість Спартак залишився працювати там.

Отож дізнавшись про майбутній прес-тур, Ричард Бернардович Гжесюк знов зв’язався тепер уже з народним депутатом Слободяном і попросив забезпечити в групі журналістів місце для PR-менеджера УАБО. Розрахунок був простим: поки всі «акули пера й мікрофону» оглядатимуть Охтирський пивоварний завод, Спартак мав оббігати всю Охтирку, прорекламувати там УАБО і по можливості навербувати нових колективних членів. Насамперед, це стосувалося ВАТ «Охтирський пивоварний завод», але не тільки… Загалом, чим більше – тим краще.

Та оскільки Спартак працював за своєю власною програмою, свободи дій у нього було більше від інших. А тому Буйтур Всеволод і Ремка Богораз дуже чекали на його прихід. Дуже-дуже!.. Він це знав, але з невідомих причин вирішив трохи подражнити хлопців:

– Народе, а нумо погляньте, що мені до рук припливло!.. Як вам – вражає, хіба ні?!

Після чого помахав у повітрі кількома аркушами паперу від шкільного зошита «в лінієчку», списаними щільними лиловими рядками. Від такого видовища Буйтур Всеволод сердито загарчав, тоді як Ремка глибоко зітхнув, негарно вилаявся і мовив:

– Послухай-но, Спартаку, який вболіває за «Динамо»!.. Чи тебе щось чисто конкретно просили принести, чи не просили?..

– Просили, – широко посміхнувся новоприбулий.

– Ну, то про що ж тебе попросили? Причому попросили по-людськи, зваж на цю обставину…

– Півлітруху просили притаранити! – гримнув Буйтур Всеволод. – Бо пиво без горілки, сам розумієш – це гроші на вітер. А ти що приніс?! Що за папірцями ти перед нами хизуєшся?!

Так само променисто посміхаючись, Спартак широким театральним жестом кинув папірці собі на ліжко, потім повільно завів праву руку собі за спину, витягнув з-за брючного ременя велику пляшку модної горілки «Nemiroff Медова з перцем» та здійняв її над головою високо, на манер факелу, який тримає американська статуя Свободи:

– Ось вона, дивіться! Вже й пожартувати не можна…

– Стривай, це ж із перчиком, – здивувався Ремка.

– І що з того?

– А під пивасик як же?! Пиво з перцем… м-м-м!..

– А я саме гірку полюбляю. Зараз скуштуєш, то й казатимеш потім.

– Ну, Спартаку, ти ж і збоченець! А ззовні й не скажеш…

– Я такий, яким уродився.

– Ну гаразд, годі вже вам, годі! –

Відгуки про книгу Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: