Щастя на порозі - Уляна Пас

Прокинувшись наступного ранку, одразу підходжу до вікна, щоб перевірити, яка погода на вулиці. На щастя, снігопад припинився, але снігу насипало стільки, що, здається, до весни не розтане. Аня все ще міцно спить, тому я залишаю її у кімнаті, а сама виходжу в коридор. Хочу дізнатися у Натана наш подальший план дій. Можливо, він таки помилився, і є шанс виїхати звідси просто зараз?

Краєвського ніде не видно, а коли підходжу до вікна, котре виходить у двір, бачу його саме там. У чорній куртці та шапці він енергійно працює лопатою, щоб хоча б трохи розчистити снігові замети. Сама не розумію, чому залипаю на цій картинці. Так, Натан красивий та сильний чоловік, але мені з ним точно не по дорозі. 

Від розглядання чоловіка мене відволікає дзвінок власного телефону. Коли бачу усміхнене обличчя Ніни на екрані, стає трішечки краще.

- Ну що там? Як ніч минула? - відразу переходить до справ подруга. 

- Нормально, - відповідаю. - Ніно, нас конкретно так замело. Здається, мені доведеться залишитися тут на кілька днів.

- Якщо хочеш, я сама по тебе приїду! Хто знає, що у цього Краєвського в голові, а ти молода красива дівчина, - заявляє подруга. 

- Натан нормальний чоловік, не хвилюйся, - хмикаю на слова Ніни. - А їхати не варто. Не хочу, щоб ти застрягла десь у заметах і замерзла. Я в безпеці, і Аня також. Це головне. 

- Ну добре, - зітхає подруга. - Тільки ти все одно придивися до цього Краєвського. Можливо, він не такий мудак, як його брат. 

- Як скажеш, - фиркаю і закінчую виклик. Саме в цей час двері у будинок відчиняються, й всередину проходить Натан. Він знімає з себе куртку та шапку, а тоді високі чоботи. - Доброго ранку! Дорогу розчистили? 

- Ні, - коротко відповідає чоловік. - Так не терпиться від мене втекти?

- Що? Ні! - розгублено випалюю. - Просто у мене були плани на цей Новий рік. 

- Справді? - криво посміхається чоловік і зупиняється навпроти мене. - Напевно, хотіла зустрічати це свято зі своїм хлопцем, а доводиться робити це зі мною. 

- У мене немає хлопця! - випалюю швидко і пізно розумію, що вийшло занадто емоційно. - Не до хлопців зараз. 

Натан нічого не відповідає, ну а я повертаюся в кімнату до Ані, котра якраз прокинулася. Через декілька хвилин разом з нею виходжу на кухню, щоб приготувати маленькій сніданок. Робити це з нею на руках доволі важко, але до подібного я вже звикла. 

Поки Краєвського немає, годую Аню і собі готую каву. Не впевнена, чи зрадіє Краєвський, якщо проведу інспекцію його холодильника, тому без дозволу туди не потикаюся. 

Натан з'являється на кухні в той момент, коли я мию посуд Ані. Помічаю, що він встиг прийняти душ і переодягнутись у чисту футболку. Ми обоє мовчимо, і я не знаю, що варто говорити. І чи взагалі варто… Йду з Анею у вітальню і, поклавши її на м'який килимок, дістаю з сумки її улюблені іграшки. Нещодавно маленька почала повзати і тепер на деякий час у мене вільні руки. 

Поки Аня зацікавлено оглядається та суне до рота свого улюбленого плюшевого зайчика, я сиджу на килимку поруч з нею і не знаю, як бути далі. Натан здається мені нормальним адекватним чоловіком, але про що з ним говорити і як жити під одним дахом, не знаю. 

- Аня молодець! - Краєвський з'являється у вітальні через кілька хвилин. Сідає у м'яке крісло і зацікавлено розглядає дівчинку. 

- Так. Вона зовсім недавно почала так активно рухатися, - не можу не посміхатися, коли розповідаю про успіхи своєї крихітки. 

- Мілано, я тут подумав… - здається, Натан трохи збентежений. Хоча… не впевнена, що цього чоловіка можна чимось збентежити. - Якщо ти вмієш готувати… у холодильнику багато продуктів. Сьогодні все-таки Новий рік і святкова вечеря нам не зашкодить. 

- Хочеш, щоб я щось приготувала? - трохи дивно, що він просить мене про це. Видно ж, що Натан не планував святкувати. У нього в домі жодного натяку на свято. Навіть ялинки немає. 

- Якщо маєш таке бажання, - знизує плечима чоловік.

- Я не проти, тільки Аня… я не можу залишити її саму, - киваю на дівчинку.

- А я тут для чого? - дивується чоловік. - Думаю, що з цією крихіткою впоратися у мене вийде. Хіба що… ти не довіряєш мені. 

- Що? Ні! Тобто, так! Довіряю! - здається, я сходжу з розуму! І чому слова Натана так на мене впливають? Неправильно якось… 

- От і чудово! - кутиками губ посміхається чоловік. - Кухня в твоєму розпорядженні. 

Чесно кажучи, залишати племінницю з Натаном трохи страшно. Хоча він здається абсолютно адекватним, але є у ньому щось таке… таємниче. Я ж зовсім не знаю, хто він і чим займається. Єдине, що мені відомо - сім'я у Краєвських багата. Ну, звісно, якщо молодший брат полетів на Мальдіви Новий рік зустрічати… 

Натан не збрехав, холодильник дійсно під зав'язку забитий продуктами. Таке враження, що у нього запаси реально до весни. Як уявлю, що доведеться провести в цьому домі кілька місяців, подих перехоплює. 

На щастя, готувати я дійсно вмію. Довелося навчитися, адже у мене не було матері, котра могла б готувати для мене все, що забажаю. Вирішую запекти качку, зробити кілька салатів та спекти пиріг. І хоча я з головою поринула у роботу, час від часу таки дослухаюся до звуків, які доносяться з вітальні. Аня щось по-своєму говорила, а що говорив Краєвський, я розібрати не змогла. 

Поринувши у роботу, відволіклася від думок про крихітку, і саме в цей час Натан прийшов з нею на кухню. Коли побачила Аню у нього на руках, щось всередині болюче стиснулося. Дивно, та Краєвському дуже пасувало бути батьком. І хоча його погляд залишався таким же темним й не надто теплим, здається, ця крихітка змогла хоча б трішечки притягнути його до себе. 

- У нас тут проблема виникла, - трохи розгублено заявив Натан і кивнув на Аню. 

Яка проблема, я здогадалася одразу, адже аромат стояв такий, що не почути було важко. Довелося забирати крихітку і вже в кімнаті переодягати. Заодно я приготувала їй суміш і, нагодувавши, вклала спати. 

Повернувшись на кухню, застала там Натана. Він сидів за столом, поруч стояла чашка з кавою, а в руках він тримав телефон. Я сподіваюся, що він піде до себе або у вітальні дивитиметься телевізор. Але точно не складе мені компанію на кухні.