💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород - Микола Васильович Гоголь

Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород - Микола Васильович Гоголь

Читаємо онлайн Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород - Микола Васильович Гоголь
в ній, Іване Никифоровичу, замок зіпсований.

— То що, що зіпсований? Можна полагодити. Треба тільки змазати конопляною олією, щоб не ржавів.

— З вашої мови, Іване Никифоровичу, я нітрохи не бачу дружньої до мене прихильності. Ви нічого не хочете зробити задля мене на знак приязні.

— Як же це ви кажете, Іване Івановичу, що я не показую ніякої до вас приязні? Як вам не сором! Ваші воли пасуться в мене на степу, і я жодного разу не зайняв їх. Коли ви їдете до Полтави, то раз у раз просите в мене брички, і що ж? хіба я одмовив коли? Дітлахи ваші перелазять через лісу до мене в подвір’я та бавляться з моїми собаками — я нічого не кажу: нехай собі бавляться, аби нічого не чіпали! нехай собі бавляться!

— Коли не хочете подарувати, то, може, поміняймось.

— Що ж ви мені за неї дасте? — Тут Іван Никифорович сперся на руку і глянув на Івана Івановича.

— Я вам дам за неї буру свиню, ту саму, що я одгодував у сажу. Славна свиня! От побачите, коли на той рік вона не наведе вам поросят.

— Я не знаю, як ви, Іване Івановичу, можете отаке говорити. До чого мені свиня ваша? Хіба по чортові поминки справляти.

— От і знов! без чорта таки не можна обійтися! Гріх вам, їй-бо-гу, гріх, Іване Никифоровичу!

— Як же ви, справді, Іване Івановичу, даєте за рушницю чортзна-що таке: свиню.

— Чого ж вона чорт зна що таке, Іване Никифоровичу?

— Якже, ви б самі розміркували до ладу. Це таки рушниця — річ звісна; а то чорти батька зна що: свиня. Коли б не ви казали, я міг би образитися.

— Що ж таке негоже помітили ви в свині?

— За кого ж ви, справді, мене маєте? щоб я свиню…

— Сідайте, сідайте! не буду вже… Нехай собі зостається при вас ваша рушниця, нехай собі зогниє та ржею візьметься, стоячи у кутку в коморі — не хочу більше говорити про неї.

За тим настало мовчання.

— Кажуть, — почав Іван Іванович, — нібито три королі оголосили війну цареві нашому.

— Еге, казав мені Петро Федорович; що ж це за війна? за що вона?

— Напевне не можна сказати, Іване Никифоровичу, за що вона. Я так собі думаю, що королі хочуть, щоб ми всі перейшли в турецьку віру.

— Чи ти ба, чого, дурні, захотіли! — промовив Іван Никифорович, підвівши трохи голову.

— От бачите, а цар наш і оголосив їм за те війну. Ні, каже, перейдіть ви самі у віру Христову!

— Що ж? адже наші поб’ють їх, Іване Івановичу!

— Поб’ють. То не хочете, Іване Никифоровичу, проміняти рушничку?

— Мені дивно, Іване Івановичу, ви, здається, людина відома вченістю, а говорите, як недоук. Що б я за дурень такий…

— Сідайте, сідайте. Бог із нею! нехай там воно і згине; не говоритиму більше!..

У цей час принесли закуску.

Іван Іванович випив чарку і закусив пирогом із сметаною.

— Слухайте, Іване Никифоровичу. Я вам дам, крім свині, ще два мішки вівса, ви ж вівса не сіяли. Цього року вам, однаково, доведеться купувати овес.

— Їй-богу, Іване Івановичу, з вами говорити треба, гороху наївшись. (Це ще нічого, Іван Никифорович ще й не таке, бува, слівце докине.) Де-таки видано, щоб хто рушницю та проміняв за два мішки вівса? Надісь, бекеші своєї не поставите.

— Та ви забули, Іване Никифоровичу, що я й свиню ще даю вам.

— Як то! два мішки вівса й свиню за рушницю?

— А що ж, хіба мало?

— За рушницю?

— Звісно, за рушницю.

— Два мішки за рушницю?

— Два мішки не порожні, а з вівсом; а про свиню забули?

— Поцілуйтеся ви з своєю свинею, а як не хочете, то з чортом!

— О! вас зачепи тільки! Побачите: нашпигують вам на тім світі язика гарячими голками за такі богопротивні слова. Поговоривши з вами, треба й лице й руки вимити і себе всього обкурити.

— Дозвольте, Іване Івановичу; рушниця річ благородна, щонайцікавіша забава, до того ще й прикраса в кімнаті приємна…

— Ви, Іване Никифоровичу, розносилися так із своєю рушницею, як дурень з писаною торбою, — сказав Іван Іванович спересердя, бо й справді брав уже його гнів.

— А ви, Іване Івановичу, справжній гусак.

Коли б Іван Никифорович не сказав був цього слова, то вони б собі позмагалися й розійшлись, як і завжди, приятелями; а тепер сталося не те. Іван Іванович так і спалахнув:

— Що ви таке сказали, Іване Никифоровичу? — запитав він, піднісши голос.

— Я сказав, що ви схожі на гусака, Іване Івановичу!

— Як же ви насмілились, пане, забувши і пристойність, і повагу до чину й до фамілії людини, зганьбити таким соромітним прізвиськом?

— Що ж тут соромітного? Та чого ви ото й справді

Відгуки про книгу Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород - Микола Васильович Гоголь (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: