Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород - Микола Васильович Гоголь

— Ти чув, що сталося з Хомою? — сказав, підійшовши до нього, Тіберій Горобець, що в той час був уже філософ і носив свіжі вуса.

— Так йому Бог дав, — сказав дзвонар Халява. — Ходім до шинку та пом’янемо його душу!

Молодий філософ, що з жаром ентузіаста почав користуватися своїми правами, так що на ньому і штани, і сюртук, і навіть шапка тхнули спиртом та тютюновими корінцями, в ту ж хвилину виказав готовність.

— Славний був чоловік Хома! — сказав дзвонар, коли кривий шинкар поставив перед ними третій кухоль. — Знаменитий був чоловік. А пропав ні за що.

— А я знаю, чому пропав він: того, що побоявся. А якби не боявся, то відьма нічого не могла б з ним зробити. Треба тільки, перехрестившись, плюнути на самий хвіст їй, то й нічого не буде. Я знаю все це. Адже в нас, у Києві, всі баби, які сидять на базарі, — всі відьми.

На це дзвонар кивнув головою на знак згоди. Але помітивши, що язик його не міг вимовити жодного слова, він обережно встав з-за стола і, похитуючись на обидва боки, пішов сховатися у найвіддаленіше місце в бур’яні, причому не забув, за давньою звичкою своєю, поцупити стару підошву від чобота, що валялася на лавці.

Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем*

Вважаю за обов’язок попередити, що подія, описана в цій повісті, відноситься до дуже давнього часу. Крім того, цілковита вигадка. Тепер Миргород зовсім не те. Будівлі інші; калюжа серед міста вже висохла, всі сановники: суддя, підсудок і городничий — люди поважні і благонамірені.

Глава І

Іван Іванович та Іван Никифорович 

Славна бекеша[136] в Івана Івановича! знаменита! А які смушки! Бий тебе лихо, які смушки! сизі з морозом! Я ладен поставити бог знає що, коли ще в кого знайдуться такі! Гляньте, ради Бога, на них, а надто як стане він з ким-небудь до розмови, гляньте збоку: що то за розкіш! Описати не можна: оксамит! срібло! вогонь! Господи Боже мій! Миколаю Чудотворче, угодниче Божий! чом же то в мене немає такої бекеші! Він пошив її тоді ще, як Агафія Федосіївна не їздила до Києва. Ви знаєте Агафію Федосіївну? ота сама, що одкусила вухо засідателеві.

Прекрасна людина Іван Іванович! Який у нього дім у Миргороді! Круг дому зі всіх боків піддашшя на дубових стовпах, попід ним скрізь лавки. Іван Іванович, як припече занадто надворі, скине з себе бекешу і спідню одіж, сам зостанеться в самій сорочці й одпочиває собі у піддашші та поглядає, що робиться у подвір’ї та на вулиці. Які в нього яблуні та груші попід самими вікнами! Відчиніть тільки вікно — так гілля само і лізе до кімнати. Це все перед домом; а подивилися б, що у нього в садку! Чого там тільки немає! Сливи, вишні, черешні, городина всяка, соняшники, огірки, дині, стрючки, навіть клуня і кузня.

Прекрасна людина Іван Іванович! Він дуже любить дині. Це його улюблена їжа. Скоро пообідає та вийде в самій сорочці у піддашшя, зараз і каже Гапці принести дві дині. І вже сам розріже, збере насіння в окремий папірець та й починає трапезувати. Потім звелить Гапці принести чорнильницю, і сам власною рукою надпише на папірці з насінням: «Сію диню спожито такого-то числа». Коли ж траплявся який гість, то: «Брав участь такий-то».

Небіжчик суддя миргородський завжди милувався, дивлячись на дім Івана Івановича. Еге, домок таки непоганий. Мені подобається, що до нього зо всіх боків поприбудовувано сіни та сінці, так що коли глянеш здалека, то видно самі тільки дахи, один на одному, дуже воно скидається на тарілку, повну млинців, а ще краще на губки, що понаростали на дереві. А втім, усі дахи покрито очеретом; верба, дуб та дві яблуні поспиралися на них своїми розлогими вітами. Поміж деревами мелькають і вискакують навіть на вулицю невеличкі віконця з різьбленими, побіленими віконницями.

Прекрасна людина Іван Іванович! Знає його й комісар полтавський! Дорош Тарасович Пухівочка, коли їде з Хорола, то все до нього заїжджає. А протопоп отець Петро, що живе в Колиберді[137], так той, як збереться в нього гостей з п’ятірко, раз у раз каже, що він не знає нікого, хто б так виконував обов’язок християнський і вмів жити, як Іван Іванович.

Боже, як летить час! уже тоді більш як десять років минуло, одколи він овдовів. Дітей у нього не було. У Гапки є діти і частенько бігають по подвір’ю. Іван Іванович завжди дає кожному з них чи по бублику, чи по скибочці дині, чи грушку. Гапка в нього носить ключі від комори та від льохів, а вже від великої скрині, що стоїть у нього в спальні, і від середньої комори Іван Іванович завжди держить ключа при собі і не любить нікого туди пускати. Гапка, дівка здорова, ходить у запасці, має свіжі литки та щоки.

А який богомільний чоловік Іван Іванович! Щонеділі надіває він бекешу і йде до церкви. Зайшовши туди, Іван Іванович вклониться ото на всі боки та й стане звичайно на криласі і дуже гарно підтягає басом. Коли ж скінчиться відправа, Іван Іванович ніяк не втерпить, щоб не обійти всіх старців. Він би, може, і не хотів братися до такого