Двері в день. Міс Адрієна - Гео Данилович Шкурупій

Франц Каркаш мав у кубрику вже багато спільників. Його життєвий досвід і класова свідомість були найкращою його школою. До партії він прийшов переконаний життям і це переконання не можна було похитнути.

У кубрику – іноді гармошка, а частіше обережні розмови, нагорі ж, на палубі праця до втоми. Так минали дні в рейсі.

Сьогодні Франц натирав мідні поручні з більшою охотою. День був хороший і в далені вже біліла Одеса. Він часто одривався від роботи і поглядав туди, де виблискувало на сонці південне місто робітників, що вільно будують соціалізм.

Каркаш не зміг би переказати всіх почуттів, що наповнювали його.

До нього незабаром підійшли два моряки – його друзі Фабіанке й Гуль, які теж вдивлялися в далекий берег, на якому біліло місто. Тут нікого з сторонніх не було й вони могли поговорити.

– Оце Одеса! – сказав Фабіанке, і вони всі троє подивились у далечінь.

– Там більшовики! Машини, що ми привезли, їм здорово згодяться. У них же нема капіталістів! – сказав Гуль.

– Нам треба повчитись у них, як позбавитись наших підприємців! – сказав Каркаш.

Потім вони зашепотіли. Власники пароплава уже під час рейсу зменшили їм плату, і нічого з обіцяного харчування вони на пароплаві не бачили. Це вже було зроблено під час рейсу і це була звичайна хитрість, щоб більше заробити на їхніх шкурах.

– В порту, в Одесі, ми оголосимо страйк, нас підтримають робітники! – сказав Каркаш.

Проте їм важко було зараз думати про це. Вже близько була Одеса і вони, троє, широко розплющеними очима дивились на місто.

ХХ

У портовому ресторанчику, куди часто заходили чужоземні моряки, які прибували на пароплавах до Одеси з різних країн, сидів за столиком з кухлем пива Остап Назарчук, робітник судно-ремонтного заводу ім. Марті. Він вийшов сьогодні, як він сам висловлювався, на полювання.

Справа в тому, що Назарчук був найактивніший член Модрівського осередку на заводі Марті. Він листувався з багатьма товаришами, що живуть і працюють за кордоном, вивчав мови і дуже радо підтримував міжнародний робітничий зв’язок. Знайомився він з охотниками листуватись через моря й океани саме в цьому ресторанчику. Назарчук знав, що сьогодні прибув чужоземний пароплав з машинами і що обов’язково тут мають бути чужоземні моряки. Він пив пиво і поглядав на вулицю, чекаючи чужоземних гостей. Чекати йому довелось не довго.

Незабаром до ресторанчика зайшли двоє моряків і сіли за сусідній столик. Це був Франц Каркаш і моряк, з яким він подружився, Густав Фабіанке.

Назарчук негайно ж почав діяти. Він допив своє пиво за здоров’я моряків, ті підтримали тост і розмова зав’язалась.

– Сьогодні в нашому клубі збори Модрівського осередку, чи не завітали б ви до нас? – спитав Назарчук.

Між іншим він думав, що йому доведеться переконувати й умовляти моряків саме піти до клубу, а не проводити вечір у ресторанчику або шукаючи знайомств із найкращими жінками Одеси, яка славиться ними, як і чудовою рибою скумбрією. Проте моряки були люди передові.

– Мене це дуже цікавить! – сказав Каркаш. – Ми обидва цікавимось життям радянських робітників!..

Вони допили пиво, розплатились і разом з Остапом Назарчуком вийшли з ресторану.

ХХI

У клубі було досить велелюдно. За кількома столиками грали в шахи. В одній із кімнат працював гурток ППО, в іншій аматорський оркестр вивчав новий марш і тут, крім музикантів, було багато аматорів музики. Дівчата пробували танцювати вальс, бо поки що марш звучав, як аргентінське танго. Флейта й тромбони ще не потрапляли в ритм.

В іншій кімнаті місцевий радіоаматор настроїв радіо. Воно верещало, як тисяча дияволів на торфяному. болоті. Радіоаматор був один, бо це мистецтво давало насолоду лише йому одному.

Назарчук у супроводі Каркаша та Фабіанке обійшов майже всі кімнати. Він з величезною гордістю показував своїх закордонних гостей усім присутнім у клубі. Грачі в шахи припиняли гру, у музикантів одразу виходив бравурний марш, а радіоаматор зустрічав гостей одразу цілою промовою із гучномовця.

Гурток робітниць і робітників навколо гостей поволі збільшувався, як снігова грудка.

Нарешті вони всі зайшли в одну з кімнат, де могли зручно розсістися, і Назарчук сказав.

– Знайомтеся! Це наші закордонні гості – товариші Каркаш і Фабіанке. А це члени Модрівського осередку – робітники й робітниці заводу «Марті».

Розмова почалася. Образи її пересувались і в просторі і в часі.

Робітники заводу «Марті» побачили стару Европу. Вона сиділа в парку коло фонтана в образі міс Адрієни.

І зараз же Каркаш і Фабіанке побачили перед собою двох дівчат фізкультурниць, що прийшли з гуртка ППО. Робітниці були молоді й веселі, вони ніби були символом молодої країни.

Так точилася розмова.

Потім перед слухачами з заводу «Марті» потяглися довгі черги по безплатний суп перед благодійними установами. Бездомні люди і жебраки, що лежали під мостами і в парках. І тут же вітрини крамниць з обвалами найкращих і різноманітних речей. Ресторани й автомобілі з пикатими обличчями буржуа. Кволі діти робітників у глибоких кам’яних дворах робітничих будинків виростали як квіти без сонця.

А Каркаш і Фабіанке побачили наші ясла з маленькими дітьми в колисках. Цілий виводок їх сидів на білих емалевих горщиках серед кімнати й обличчя у них були серйозні, як у людей, що роблять дуже важливу справу. Весела жвавість дитсадків і дитмайданчиків негайно ж змінилась на комфортабельну чистоту дієтичних їдалень.

Далі перед очима слухачів виросли конструктивні лінії нових робітничих житлокоопів.

Потім заговорили про умови роботи, і Каркаш розповів про жахливу систему штрафів, що її він так недавно перетерпів навіть у ролі штрейкбрехера.

І зараз же обидва гості побачили нові цехи наших заводів, нові будови й споруди станцій, елеваторів і фабрик.

В цехах висіли плакати про ударництво й соціалістичне змагання і перед кожним ударником був маленький прапорець. Вони побачили раптом і суцільні поля, що безмежно колосилися новим урожаєм. Нові колгоспні стайні з кіньми і племінними бугаями. Пташарні з хорами півнів та аудиторією балакучих курей. Побачили жвавих колгоспниць за стерном трактора і колгоспників на косовиці в полі.

Далі Фабіанке розповів про кілька епізодів з останнього страйку, й робітники заводу «Марті» побачили пікетчиків коло воріт, юрби штрейкбрехерів і бичачу тупість поліцаїв. Вони побачили бійки з фашистами. Роботу поліцейських палиць і, нарешті, тюрми з в’язнями й постріли з вихлопної труби заведеної мотоциклетки.

Потім із надр заводів і фабрик встали густі колони демонстрантів і вони грізно йшли вулицями