Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

— В тому-то й річ, що вона дуже тупа у навчанні. Я детально пояснюю їй і показую, як вимовляти ту чи іншу фразу, а вона все одно вимовляє її на свій лад. Віриш, мені іноді здається, що вона вважає, ніби розуміється на цьому краще за мене.

— Вона боїться тебе. Коли ти наказуєш їй щось зробити, вона від хвилювання втрачає контроль над собою.

— О боже, та ніхто з режисерів так не панькається з акторами, як я. Я ні разу й голосу не підвищив, працюючи з нею.

Джулія ласкаво всміхнулася йому.

— Невже ти хочеш, щоб я повірила, ніби ти й справді не знаєш, чому вона так поводиться?

Майкл здивовано глянув на неї.

— Не знаю. А чому?

— Ах, облиш, любий. Невже ти не помітив, що вона безтямно закохана в тебе?

— В мене? Але ж вона — наречена Тома. Ні, це дурниці. Тобі завжди ввижаються якісь химери.

— Та це ж видно геть усім. Зрештою, Евіс не перша дівчина, зачарована твоєю фатальною вродою, і, сподіваюсь, не остання.

— Бог мені свідок, що я не хочу ставати Томові поперек дороги.

— Ну, твоєї вини тут немає.

— І що ж ти радиш мені зробити?

— На мою думку, ти перш за все мусиш бути лагідний з нею. Сердешна Евіс дуже молода і потребує зараз просто дружньої допомоги. Якби ти кілька разів порепетирував з нею наодинці, то, я певна, це дало б прекрасні результати. І потім, чому ти не запросиш її коли-небудь пообідати з тобою і не побалакаєш в неофіційній обстановці?

Джулія побачила, як заблищали Майклові очі, коли він почув ці слова, як ледь помітно всміхнулися його губи.

— Звичайно, найголовніше для нас — це добитися того, щоб актори якнайкраще виконували свої ролі.

— Я розумію, що це марудне діло, але заради вистави тобі, гадаю, слід було б піти на таку жертву.

— Ти ж знаєш, Джуліє, що я ніколи не дозволив би собі скривдити тебе. Тобто я хочу сказати, що, може, краще вигнати цю Евіс і взяти когось іншого замість неї?

— Ні, на мою думку, це була б велика помилка. Я певна, що коли ти трохи поморочишся з нею, вона гратиме просто блискуче.

Майкл кілька разів пройшовся по кімнаті. Здавалося, він обмірковує цю пропозицію.

— Що ж, очевидно, основне моє завдання і справді полягає в тому, щоб примусити кожного члена трупи грати якомога краще. І щоб цього добитися, треба знайти для кожного індивідуальний підхід…

Він випнув підборіддя і втягнув живіт, випростав плечі. Джулія зрозуміла, що Евіс Крічтон залишиться в театрі.

І справді, наступного дня на репетиції Майкл одвів дівчину вбік і довго щось їй говорив. Джулія раз по раз непомітно зиркала на них. Майклові жести точно передавали зміст його слів. Незабаром Евіс усміхнулася й кивнула головою. Це означало, що він запросив її до ресторану. Цілком задоволена, Джулія знову поринула в свою роль.

XXVII

Репетиції тривали вже третій тиждень, коли Роджер повернувся з Австрії. Він вирішив день-два провести в Лондоні, а потім поїхати в Шотландію, до своїх друзів. У день його приїзду Майкл зранку був зайнятий у театрі, і Джулія зустрічала його сама. Коли вона почала одягатися, щоб поїхати на вокзал, Іві, чмихаючи, як завжди, сказала їй, що вона так старанно чепуриться, наче збирається на побачення з нареченим. Джулія хотіла, щоб Роджер пишався нею; походжаючи по перону в літньому платтячку, вона й справді мала вигляд молодої, гарної дівчини. Здавалось, вона зовсім не помічає зацікавлених поглядів чоловіків. Втім, це тільки так здавалось…

Роджер провів місяць на Карінтійських озерах і дуже засмаг, але прищики з його лиця так і не зійшли; крім того, він трохи схуд. Джулія радісно обняла його й поцілувала. Він злегка усміхався.

По обіді Джулія спитала його, чи не хоче він піти в театр або в кіно, та він відповів, що воліє побути вдома.

— От і гаразд, — сказала вона, — посидимо з тобою, побалакаємо.

Незабаром Роджер мав вступати до Кембріджу, отже, йому час уже було вирішити, ким він хоче стати. Майкл побоювався, що в університеті Роджер пробайдикує всі роки, а потім працюватиме клерком у якійсь конторі або, чого доброго, ще стане актором. Вважаючи, що Джулія тактовніша за нього й має більший вплив на сина, він попросив її змалювати Роджерові принади служби в Форін-офісі[37] й блискучі перспективи адвокатської кар’єри. Джулія вирішила, що їй це вдасться зробити. Під час обіду вона намагалася вивідати в Роджера хоч що-небудь про його перебування у Відні. Але він відповідав скупо й неохоче.

— Що робив? Те, що й усі. Відвідував пам’ятні місця, зубрив німецьку мову. Вештався по пивничках. Часто ходив в оперу.

«Цікаво, чи були в нього якісь любовні пригоди?» — подумала Джулія.

— Принаймні ти ж не заручився з якою-небудь віденською красунею?

Роджер уважно глянув на неї. Здавалося, він бачить, куди вона гне. Дивно: хоч він її син, вона не почувала себе вільно в його товаристві.

— Ні. В мене не вистачало часу для таких дурниць.

— Ну, а театри ти, напевно, обійшов усі.

— Та був у двох чи трьох.

— Бачив що-небудь таке, що могло б зацікавити мене?

— Одверто кажучи, я над цим не замислювався.

Відповідь його могла б і образити, але він сказав це, усміхаючись, і усмішка ця була дуже мила. Джулія в котрий уже раз подумала: як це могло статися, що він успадкував так мало вроди від Майкла й так мало її привабливості? В нього було гарне руде волосся, але світлі вії надавали його обличчю якогось бездумного виразу. І один тільки бог знає, звідки в нього така незграбна фігура. Йому минуло вісімнадцять, отож час уже було стати хоч трохи кращим. Він був якийсь апатичний, йому бракувало материної енергії. Джулія уявила собі, як жваво розповідала б вона про свої враження після шести місяців, прожитих у Відні. Боже, та навіть про відвідини матері й тітки в Сен-Мало вона так майстерно оповідала, що всі, хто слухав її, реготали до сліз і казали потім, що це справжня комедія, а Джулія в цей час думала, що багатьом драматургам така комедія навіть не снилася. І ось