💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів - Люсі Мод Монтгомері

Енн із Зелених Дахів - Люсі Мод Монтгомері

Читаємо онлайн Енн із Зелених Дахів - Люсі Мод Монтгомері
ліс, тоді дорогою й схилом униз — де Ланселот, Джіневра та король Артур у їхньому виконанні мали чекати на Лілейну Діву.

Кілька хвилин Енн, поволі пливучи вздовж річки, відверто насолоджувалася своїм романтичним становищем — аж раптом сталося дещо геть неромантичне. Човен почав протікати. Враз Елейна зірвалася на рівні ноги, підхопила своє золоте укривало та найчорніший оксамит і втупилась у величезну щілину в дні плоскодонки, крізь яку до неї вливалася вода. Це жмут вовни, прибитий до човна, віддерся після зіткнення з палею. Енн і гадки про те не мала, хоч миттю збагнула, що вона в небезпеці. Невдовзі човен наповниться водою, і вона потоне, так і не допливши до нижнього мису. А де ж весла? Лишилися на помості!

Енн коротко здушено скрикнула — ніхто цього навіть не почув. Вона пополотніла, а втім, не розгубилася. Одна надія на порятунок у неї ще була. Одна-єдина.

— Я страшенно злякалася, — розповідала вона наступного дня пані Аллан, — і мовби кілька років минуло, відколи човен плив собі до містка. Води ставало дедалі більше. Я ревно молилася, та очей не заплющувала, бо знала, що Господь може врятувати мене, тільки підігнавши плоскодонку досить близько до однієї з паль, на яких стоїть міст, і зробити так, щоб я на неї видерлася. Ті палі, ви знаєте, — це колишні стовбури дерев, і вони дуже сукуваті. Я мала неодмінно молитися, та не забувала й про свою роботу: пильнувати й бути напоготові. Тож я повторювала знову й знову: «Милий Боже, нехай тільки човен підпливе до палі, а решту я вже зроблю сама». За таких обставин я й не думала робити молитву пишномовною й квітчастою. Та Господь однаково її почув, бо якоїсь миті плоскодонка просто наштовхнулася на палю, а я закинула на плече шаль і серветку з піаніно й видерлася на стовбур, що його послало мені Провидіння. І от, пані Аллан, я у нього вчепилася, а він був такий слизький, і ніяк було ні видряпатись нагору, ні спуститися вниз. Дуже неромантично, але тоді я про це не думала, бо хіба ж так можна, коли щойно уник водяної могили? Отож, я одразу проказала подячну молитву й зосередилась на тому, щоб триматися якнайміцніше. Адже я знала: для того, щоб опинитися на твердій землі, доведеться чекати допомоги від людей.

Човен проплив під містком і затонув. Рубі, Джейн і Діана, котрі вже чекали на нижньому мисі й бачили, як він зник просто на їхніх очах, нітрохи не сумнівалися, що й Енн потонула разом з ним. На мить вони вклякли, пополотнілі й нажахані цією трагедією; потім, оглушливо заверещавши, рвонули крізь ліс, навіть не спинившись на дорозі й не глянувши в бік моста. Енн, щосили вчепившись у свою ненадійну палю, спостерігала, як вони мчали геть, і чула їхні крики. Невдовзі мав прибути хтось на допомогу, та поки що їй було непереливки.

Спливали хвилини; кожна видавалася безталанній Лілейній Діві цілою годиною. Чому ніхто не йде? Де дівчата? А раптом вони зомліли, всі як одна? А раптом узагалі ніхто не прийде? А раптом їй геть заклякнуть руки, вона знесиліє і не зможе більше триматися? Енн глянула вниз, у моторошну зелену глибінь, де погойдувалися розпливчасті довгі тіні, і здригнулася. Уява вже почала змальовувати їй страхітливі картини.

І тоді, коли нестерпно заболіли руки й Енн здалося, що більше вона не витримає ні хвилини, попід містком у човні пана Гармона Ендрюса з’явився Гілберт Блайт!

Він звів очі вгору і, вражений, побачив маленьке бліде личко з бундючним виразом: велетенські сірі очі дивилися на нього перелякано, а проте й невимовно погордливо.

— Енн Ширлі? Як ти там опинилася? — вигукнув Гілберт.

І, не чекаючи відповіді, підвів човна до палі й простягнув руку. Вибору не було — Енн узялася за руку Гілберта Блайта, скочила до човна й сіла на кормі, замурзана й розлючена, ухопивши в оберемок наскрізь промоклу шаль і серветку з піаніно. Авжеж, непросто було в такому становищі лишатися поважною!

— Що це в тебе сталося, Енн? — запитав Гілберт, беручись за весла.

— Ми бавилися в Елейну, — холодно пояснила Енн, навіть не глянувши на свого рятівника. — Я мусила плисти в Камелот у човні… тобто в плоскодонці. А вона почала протікати, і я видерлася на палю. Дівчата побігли гукати на поміч. Чи будеш ти такий ласкавий відвезти мене до пристані?

Гілберт люб’язно підвів човна до помосту.

Енн спритно вискочила на берег, знехтувавши допомогою.

— Дуже тобі вдячна, — гордовито сказала вона, відвертаючись. Тим часом Гілберт також вискочив із плоскодонки й затримав Енн, поклавши руку їй на плече.

— Енн, — квапливо мовив він, — послухай. Чого ми не можемо бути друзями? Мені страшенно шкода, що я тоді насміхався із твоїх кіс. То був лише жарт, я не хотів тебе скривдити. І так давно це було… А мені твої коси подобаються, чесно, вони дуже гарні. Будьмо друзями.

Якусь мить Енн вагалася. Попри колишню образу, її охопило нове й чудернацьке відчуття, що цей сором’язливий і палкий водночас погляд карих очей Гілберта їй дуже радісно бачити. Серце незвично часто закалатало. Втім, гіркота пройдешньої кривди швидко зміцнила її не таку вже певну рішучість. Сцена дворічної давності ожила в пам’яті так, ніби все це відбувалося вчора. Гілберт назвав її «морквою» і зганьбив на всю школу. Обурення, що дорослим видалося б так само кумедним, як і його причина, із часом нітрохи не ослабло й не втамувалося. Вона ненавидить Гілберта Блайта! І ніколи йому не пробачить!

— Ні, — холодно відказала вона, — ми ніколи не будемо друзями, Гілберте Блайте. Я не хочу!

— Гаразд! — Гілберт стрибнув у свою плоскодонку, побуряковілий від гніву. — Більше не проситиму твоєї дружби, Енн Ширлі. Я теж не хочу!

Він швидко й демонстративно поплив геть, а Енн рушила вгору крутою порослою папороттю стежкою поміж кленами. Вона дуже високо несла голову, а втім, її охопило дивне відчуття жалю. Дівчина майже шкодувала, що не відповіла Гілберту інакше. Звісно, він страшенно її образив, та все ж… Загалом їй хотілося сісти й добряче виплакатися. Це було б таке полегшення! Вона геть ослабла — давалися взнаки переляк і фізична втома.

На півдорозі Енн зустріла Діану та Джейн, котрі мчали назад до ставка в нестямі, близькій до справдешнього божевілля. У Садовому Схилі вони нікого не знайшли: пана й пані Баррі не було вдома. Тут Рубі, яку здолала істерика, покинули напризволяще, а Джейн і Діана побігли до Зелених Дахів через Ліс

Відгуки про книгу Енн із Зелених Дахів - Люсі Мод Монтгомері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: