Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

гонорару якийсь там відсоток від кожної проданої пляшки, отримав його, і став мільйонером, і навіть мільярдером, а я отримав невелику разову суму, а у мене ж невиплачені кредити і досить великі витрати, тому мені ніколи не вилізти з боргів, ніколи не вибратися з безодні, і тут, як не бийся, як не крутись, кінця не видно, суцільний біг по колу, хіба що не вічний, слава Богу, не вічний. Я б теж міг з цим упоратися, думаю я; що мені варто підправити логотип «коли», та для мене це хвилинна справа, як-не-як, я ж закінчив університет за спеціальністю «засоби масової інформації та комунікація» і все таке інше, і працюю я в ЗМІ, і володію дещицею їх могутності й пошани, це ж чиста випадковість, що від «Коли» зателефонували тому ім’яреку, а не мені, хоча хто його знає, може, вони й мені дзвонили, та не застали вдома, або я не зняв тоді трубку, я ж не щоразу її знімаю, адже я не міг тоді знати, що телефонують з «Коли». Отак і вийшло, що мені дісталася Фінляндія, мені випав квиток з Фінляндією, а той, хто підправив логотип «коли», виявився б, либонь, абсолютно безпорадним, дістанься йому Фінляндія, Фінляндія йому не те що не під силу, перед Фінляндією він просто карлик, от йому й не запропонували, а запропонували мені; хоча і я ж думав, що зможу впоратися з Фінляндією, я гадав, що ми стоїмо з нею врівень і будемо гарно виглядати поряд, та зараз усе ясніше стає, що Фінляндія більша за мене і що вона тоне, і я разом з нею, ми разом ідемо на дно, і я з прикрістю починаю розуміти, що Фінляндія тягне мене на дно, ніби камінь, і я разом з Фінляндією занурююся в безодню.

Послухай, я тут дещо ніяк не зрозумію, сказав Бім, щойно я увійшов у двері після пробіжки, весь спітнілий і пригнічений. Там увесь час торочать про Сина і Отця, і Святого Духа, каже Бім, іноді у мене складається враження, що ці троє — одне. Як же так? Їх же троє. Я цього не збагну, адже не може бути, щоб відразу було і те й інше, то як же це насправді — один він чи їх троє? Один, кажу я, впершись у стіну витягнутими ногами. О’кей, каже Бім. Утім, ні, кажу я, їх усе-таки троє. Для мене це не має значення, каже Бім, просто хочеться знати, а то вони весь час там виникають, тому треба ж мені знати, якими я повинен їх уявляти собі — як одного чи як трьох. Ти не надто над цим замислюйся, кажу я. Це не так уже й важливо. Зрештою, різниці майже ніякої; подумаєш — один і три; різниця всього лише на дві одиниці, тому, як не рахуй, не набагато помилишся, кажу я; так навіть краще, якщо залишити деякий допуск, у межах якого можливі відхилення, інакше все робиться квадратним і незграбним. Отже, вважатимемо, що їх троє? Так і будемо вважати, кажу я і йду в душ.

Залишилося два дні до здачі брошури, і я перечитую написане; вийшло не так уже й мало, слів багато; взагалі-то я думав, що вийде менше, але помічаю, що частина написаного мною буде незрозуміла для фінів; питання в тому, чи треба їм розуміти, не все ж має бути зрозумілим, деякі речі треба сприймати такими, як вони є, гадаю я, вони вимагають емоційного сприйняття, щоб пройняли до глибини душі; саме такими, за моїми відчуттями, вийшли деякі частини брошури; це взагалі властиво всякому авангардистському мистецтву — воно зустрічає опір, так завжди буває; пам’ятаю, я читав десь про людей, які їхали автомобілем по польовій дорозі в Англії, раптом вони увійшли в смугу густого туману, а наступної миті опинилися в Амазонії, от і зрозумій, що там таке сталося; вони подивилися на годинник і побачили, що годинник показує той самий час, який був, коли вони потрапили в смугу туману; вони зателефонували англійському послу, той приїхав за ними, і свідки підтвердили, що вони щойно були в Англії; цю подію приховали, бо всі були налякані її незрозумілістю, але я-то думаю, що боятися тут нічого, наш мозок здатен вмістити дуже багато, ми ж використовуємо щонайбільше десять відсотків його можливостей, хоча я, напевно, використовую все-таки більше, та переважно люди використовують свій мозок від сили на десять відсотків, і, як не сумно, це стосується також і фінів, тому в мене є деякі побоювання щодо того, як вони сприймуть мою брошуру; прикро все ж таки, якщо ти працював з неослабною напругою, зробив нелюдські зусилля, йдучи невторованими шляхами, відкриваючи невідомі землі, наштовхнутися замість нагороди на скептичний прийом і нерозуміння. Та така вже доля брошурописця-авангардиста. Однак поки є ще час і можна дещо підправити в тексті; можу ж я в чомусь і догодити фінам, вставивши в текст такі корисні для справи відомості, як, наприклад, те, що Фінляндія однаково підходить як для зимового, так і для літнього відпочинку. Зима у Фінляндії чудова, пишу я, вона варта меси, все вкрито чудовим покривом глибокого снігу, сніг килимом встеляє землю; у мені, звісно, все противиться тому, щоб порівнювати сніг із килимом, але фінам це має сподобатися, тому в моїй брошурі сніг килимом встеляє землю, так повелося споконвіків, що сніг розстеляється килимом, і нам, людям, це здається гарним; той, хто любить ходити на лижах, пишу я, не знайде для цього кращого місця, аніж Фінляндія, у лісі там живуть милі пташки, чий спів супроводжуватиме твій біг у затінку березових гаїв; у Фінляндії, пишу я, сніговий покрив просто створений для лижного спорту, у нас у Норвегії подібний сніговий покрив можна було зустріти, ймовірно, в шістнадцятому чи сімнадцятому столітті; рідкісне задоволення являє собою похід у фінський супермаркет, пишу я далі, у величезних супермаркетах Фінляндії продаються товари з усього світу; все найкраще з усього світу потрапляє на прилавки фінських супермаркетів, оскільки Фінляндія лежить на перетині торгових шляхів, пишу я, і так було споконвіку, Фінляндія — країна, в якій зустрічаються одна з одною ряд європейських та слов’янських культур і традицій, Фінляндія — це плавильний котел. Слід зазначити, пишу я, що наприкінці XIX і на початку XX століття до Фінляндії ринув великий потік емігрантів; вони казали, що вирушають до Америки, а насправді їхали у Фінляндію, бо Фінляндія й тоді була, і сьогодні лишається чудовою країною; певна річ,