Виправний день - Чак Поланік
– Ці нові лідери – воїни, які звільнили нас усіх, – напіввикрикнув він. – Для наступних поколінь ці визволителі зададуть новий курс свободи нашої нації.
Пайпер знав, що ці слова і не повинні мати сенсу. Вони мають лише викликати позитивну емоційну реакцію.
– Починаючи з цього великого дня, – проголосив він. Голос звучав так, наче він доносився з гранітного рота гори Рашмор. Він ніби відлунював крізь час, як Ґеттисбурзька промова20.
– Починаючи з цього великого дня, ми заперечуємо зрівняння і спрощення, нав’язані глобальними стандартами, і присвячуємо життя… – Пайпер зробив паузу, ніби щоб стримати емоції, – відновленню нашої ідентичності та суверенності.
Гідний актор дотримується сценарію.
Великий актор знає, коли імпровізувати і донести думку, яку сценарист пропустив. Відхід від сценарію або зруйнує цю пропозицію роботи, або кине її йому в обійми.
Глянувши в камеру лютим обличчям Джонсона21, Пайпер експромтом видав:
– Перед тим як створити щось із неперехідною цінністю, ми мусимо спочатку створити самих себе.
Безвідривно дивлячись в об’єктив, він додав:
– Дякую вам.
Чотири хвилини, рівно.
Кімната вибухнула аплодисментами. Грубо витесані члени команди підвелися, взялися свистіти і гупати черевиками. Навіть Пайперові суперники, його колеги-актори, що сиділи віддалік і чекали, доки настане їхня черга читати, навіть вони, скрегочачи зубами, аплодували його тріумфу.
Зашкарублий кастинг-директор Клем кинувся вперед, його м’ясисте обличчя розпливлося в усмішці. Він ляснув Пайпера по спині зі словами:
– Оте, де ти сказав про «створення самих себе»… просто геніально, – він втулив йому аркуш паперу з текстом. – Поки ти на місці, – вказав на малярну стрічку на підлозі, – можеш ще оце також зачитати на камеру?
Шерхлими, потертими пальцями Клем подав білу картку. На ній було єдине речення. Пайпер прочитав і віддав її. Він упився в камеру суворим поглядом і вимовив репліку:
– Не шукайте його, – проголосив він. – Списку не існує. З-за камери режисер озвався:
– Наступна репліка.
Пайпер зачитав:
– Усмішка – ваш найкращий бронежилет! – периферійним зором він бачив, як фотограф робить знімки.
Режисер наказав:
– Знімаємо далі. Наступна репліка.
Пайпер звузив очі й глибокодумно глянув у камеру, перед тим як зачитати:
– Божественність веде постійну боротьбу за те, щоб показати нам, на що здатна.
Незважаючи на контекст, він демонстрував свою найкращу гру. Читав:
– Ті, хто вимагає миру, – це люди, які вже мають владу. Вони змусили його повторити список шовіністичних слоганів, доки він не вивчив їх напам’ять і більше не читав. Він декламував. Не роблячи пауз, якийсь шнир подав йому велику синьо-чорну книжку. Вона нагадувала альбом завбільшки з журнальний столик, із тих, які зазвичай наповнені глянцевими ілюстраціями. На обкладинці нічого не було, окрім назви, виведеної позолоченими буквами: «Виправний день» Талбота Рейнолдса. Його персонажа. Фотограф робив його світлини з розкритою книжкою в руках з усіх можливих ракурсів і відстаней.
Ніхто не аплодував, проте відчуття їхньої глибокої схвальної поваги наповнило кімнату. Не встиг Пайпер покинути свою точку, як режисер попросив його читати з першої сторінки.
Пайпер роздивився текст. Згори сторінки великим шрифтом було надруковано: «Декларація взаємозалежності».
Жодних протестувальників. Національна алея, що витягнулася від будівлі Капітолія до монумента Вашингтона, мала бути переповнена протестувальниками. Метушливими, крикливими, з табличками в руках, ордами тупеньких гіпарів. Мільйонами антивоєнних протестувальників. Телефони в його кабінеті, кабінеті сенатора Голбрука Деніелза на п’ятому поверсі Будівлі сенату імені Гарта, мали б розриватися від дзвінків. Вони мовчали. Жодного з мільйонів розлючених електронних листів, яких працівники очікували на сенаторську електронну скриньку.
Ні, єдиною ознакою активності була невеличка група будівельників. Зі свого вікна сенатор Деніелз згори спостерігав, як вони копають широкий рів. Завбільшки він був приблизно як два басейни олімпійського розміру, встановлені вздовж один за одним. Роботи тривали на газоні між Першою авеню і східцями Капітолія.
Тупі нехлюйські сині комірці, що займалися риттям, – сенатору було їх майже шкода. Він усівся в шкіряне крісло у своєму кондиціонованому, профінансованому державою внутрішньому святилищі. Якщо не вони найближчим часом загинуть, то їхні сини. Сини, внуки і племінники. Підмайстри і працівники. Надлишок чоловіків покоління.
Зважаючи на голосування щодо проголошення війни, яке відбудеться за лічені дні, злі й налякані американці мали би без угаву гупати в його двері. Нікого. Тихо було не лише в його кабінеті, усі інші кімнати будівлі теж заполонила церковна тиша. Його помічники та служники вже перевірили комутатор й уточнили в айтішників. З телефонами і серверами все гаразд.
Найвірогідніше, вважав сенатор, що американці надто розколоті через дефектний процес політики національної ідентичності. Здавалося, всім начхати на те, що інших змушують підперезати стегна і здохнути. Останній політичний курс успішно затаврував молодих чоловіків як внутрішніх ворогів – злочинців культури зґвалтування, шкільних убивць та неонацистів, – і нажахані медіа американці з радістю відреагували на те, що популяцію цих паршивих овець скоротять.
ЗМІ виконали продиктовану їм роботу, демонізували чоловіків призовного віку, допомогли в підготовці їх до призову.
До кінця цього тижня обрані федеральні чиновники одностайно проголосують за відновлення військового призову і відправлять два мільйони молодих чоловіків на війну в Північну Африку. Водночас лідери кількох десятків країн у Західній Африці та на Середньому Сході виставлять таку ж кількість своїх чоловіків проти американців.
Жорстоко, але що вдієш, кажуть, це буде найшвидша світова війна в історії. Як тільки солдатів зберуть на фронті, термоядерний удар знищить усіх навколо. У вибуху звинуватять неіснуюче терористичне угруповання, і сторони війни зможуть відступити без утрати репутації. Результатом війни оголосять «нічию».
Чергова війна, що закінчить усі війни22.
З вікна свого кабінету Деніелз захоплювався тим, як швидко копають яму. В окрузі Колумбія робочі проекти тривають роками, поки залучені сторони набивають кишені грошима платників податків. Хай там що мотивувало бригаду по той бік Конститьюшн-авеню, та це далеко не гроші. Поки він дивився, землерийна техніка занурювалася все глибше, майже ховалася з виду, а земляний насип уздовж одного з країв ями зростав усе більше.
Плани на цю війну розроблялися, ще відколи народилася перша дитина покоління міленіалів. Бюро перепису населення визначило, що міленіали матимуть найбільшу демографію в історії країни. Вони будуть здоровими, добре освіченими і зрештою зажадають поваги і влади. Такий сценарій розігрався в країнах на кшталт Руанди і Кот-д’Івуару, де надлишок молодих чоловіків спричиняв громадянські війни, аж доки національну інфраструктуру не знищили, а все населення не впало в стан жахливої бідності.
