Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман

Барбара повільно кивнула.

— Так?

— Так, — сказала вона.

— А як же той випадок, коли ти разом із Полою, Сарою та Мері запросила до себе в гості після школи Джеральда і Тоні, коли твоїх батьків не було вдома, коли вдома не було нікого з твоїх родичів? — тихо запитав Кевін.

Барбара почервоніла на виду. Якусь мить вона безпорадно роззиралася навколо. Кевін наблизився до неї й майже пошепки запитав:

— Барбаро, ти знала, що Мері розповіла про той день міс Вілсон?

Барбара явно вжахнулась і швидко замотала головою.

Кевін усміхнувся. Позирнувши на Мартіна Бома, він побачив, що його обличчя спантеличене. Кевін кивнув і широко всміхнувся присяжним.

— Ти не дуже добре навчалася на уроках міс Вілсон, так, Барбаро? — запитав він — знову легким і привітним тоном.

— Так, — Барбара стерла з обличчя сльозу, — але я в цьому не винна, — швидко додала вона, радіючи, що допит змінив напрям.

Кевін помовчав так, ніби закінчив, але тоді знову повернувся до неї.

— Чи вважаєш ти, що міс Вілсон тебе не любить і створює проблеми?

— Так.

— Отже, ти б хотіла, щоб вона більше тебе не навчала, так?

Барбара, не відводячи очей від зосередженого погляду Лоїс, знизала плечима.

— Ні? Так? — підказав Кевін.

— Я просто хочу, щоб вона перестала до мене прискіпуватись.

— Розумію. Добре, Барбаро. Коли нібито стався той інцидент між тобою і міс Вілсон? Назви його дату.

— Протестую, ваша честь, — швидко підвівся Бом. — Не думаю, що від цієї маленької дівчинки можна чекати, щоб вона пам’ятала дати.

— Ваша честь, обвинувачення представляє цю маленьку дівчинку як одного зі своїх головних свідків проти моєї клієнтки. Ми не можемо довільно обирати, що їй слід або не слід пам’ятати стосовно такої важливої заяви. Якщо її свідчення в чомусь неточне…

— Гаразд, містере Тейлор. Ви висловилися слушно. Протест відхилено. Ставте своє запитання, містере Тейлор.

— Дякую, ваша честь. Гаразд, Барбаро, не будемо про дату. Це відбулось у понеділок, у четвер?.. — швидко запитав Кевін, мало не наскочивши на маленьку дівчинку.

— Гм… у вівторок.

— У вівторок? — Він наблизився до неї ще на крок.

— Так.

— Але ж у вівторок у тебе немає мистецтв, Барбаро, — швидко відповів він, зігравши на несподіваній перевазі — спантеличенні дівчинки.

Вона безпорадно роззирнулася навколо.

— Гм, я мала на увазі четвер.

— Ти мала на увазі четвер. А це точно був не понеділок? — Вона хитнула головою. — Бо міс Вілсон дуже часто ходить до вчительської на перерві, і вона б не сиділа в кабінеті після того, як клас пішов. — Барбара мовчки дивилась. — Отже, це було в четвер?

— Так, — кволо промовила вона.

— А з іншими дівчатами це теж ставалося в четвер? — запитав він так, наче й сам заплутався у фактах.

— Протестую, ваша честь. Вона не ознайомлена зі свідченнями всіх інших.

— А я, — відповів Кевін, — навпаки, вважаю, що вона з ними ознайомлена.

— Ким? — обурено поцікавився Бом.

— Панове, — суддя постукав молотком, — протест підтримано. Містере Тейлор, обмежуйтеся запитаннями, що стосуються свідчень цього свідка.

— Добре, ваша честь. Барбаро, коли ти розповіла іншим дівчатам про те, що з тобою сталось? Одразу? — запитав Кевін, перш ніж вона встигла оговтатися.

— Ні.

— У себе вдома?

— Я…

— Того дня, коли ти влаштувала оту гостину з Джеральдом і Тоні?

Дівчинка злегка закусила нижню губу.

— Тоді ти їм і сказала, так? А була якась причина, чому ти обрала той день? Ти надумала розповісти цю історію через якусь подію?

Барбарині сльози потекли рясніше. Вона заперечно хитнула головою.

— Барбаро, якщо ти хочеш, щоб люди вірили твоїй історії про міс Вілсон, тобі доведеться розповісти все. Усім дівчатам доведеться розповісти все, — додав він. — Чому ти того дня говорила про міс Вілсон, що робили ви з хлопцями, геть усе.

Жах на Барбариному обличчі посилився.

— Звісно, якщо ти не вигадала все, а тоді не підмовила вигадати все дівчат, — додав він, пропонуючи їй швидкий вихід зі становища. — Ти все це вигадала, Барбаро?

Вона сиділа нерухомо, як камінь. Її губи злегка тремтіли. Барбара не відповіла.

— Якщо ти зараз розповіси правду, цим усе й закінчиться, — пообіцяв він і майже пошепки додав: — Більше нічого нікому не треба буде розповідати.

Дівчинка явно була приголомшена.

— Барбаро!

— Ваша честь, — заговорив Бом, — містер Тейлор тисне на свідка.

— Я так не думаю, містере Бом, — відповів суддя й нахилився до Барбари. — Барбаро, відповідай на запитання.

— Ти збрехала містерові Корнблю, бо тобі не подобається міс Вілсон? — швидко запитав Кевін.

Це був чудовий хід, який випливав з того, що вона вже казала. Краєчком ока Кевін побачив, як присяжні підіймають брови.

Барбара хитнула головою, але її щокою потекла нова сльоза, а далі — ще одна.

— Барбаро, ти знаєш, що могла б зіпсувати кар’єру міс Вілсон? — запитав Кевін, відійшовши вбік, щоб дозволити Лоїс Вілсон дивитися просто на маленьку дівчинку. — Це не гра, це не схоже на таку гру, в яку граються вдома, не схоже на гру в «особливі місця», — гучно прошепотів він на додачу, і личко дівчинки неначе спалахнуло вогнем. Її очі збільшилися. Вона безтямно поглянула на слухачів.

— Якщо ти не розповіла мені всієї правди раніше, краще розповісти її зараз, аніж брехати далі. А тепер подумай і скажи нам правду, Барбаро, — додав Кевін, ставши над нею та гнівно витріщившись на неї.

Кевін відвів руку, як боксер, що готується нокатувати суперника.

— Міс Вілсон ніколи не торкалася інших дівчат. Вони погодилися про це сказати через те, що робили в тебе вдома того дня, так? Ти сказала, що розкажеш усім, якщо вони тобі не допоможуть?

У Барбари широко розкрився рот. Її обличчя було таким червоним, що здавалося, ніби до нього прилинула вся кров у її організмі. Вона поглянула великими очима на батьків. Кевін переступив з ноги на ногу, щоб затулити від неї постать прокурора.

— Нам не потрібно обговорювати те, що сталося в тебе вдома, — милосердно сказав він, — та чи сказала ти своїм подружкам, що і як говорити? Барбаро! — не вгавав