Світло Парижа - Елеонор Браун
Мама була в захваті від Філіпового родоводу. Його пращури, один по одному, заробили на торгівлі нерухомості, і тепер чоловіки в родині заробляли гроші, жінки їх витрачали, порядок, який здавався мені гнітючим з численних причин. Одружившись, зрозуміла, що не все так гладко. Після смерті батька родинний бізнес у галузі нерухомості перебував у стані кризи, яка загрожувала позбавленням засобів до існування численних кузин і швагерів, і лише завдяки кільком ризикованим справам і терплячим інвесторам, включаючи мого батька, корабель було поставлено на правильний курс і кожен знов міг повернутися до закупів у блаженному невіданні.
Чи питала, чому він досі не одружився? Ну звичайно! Мені було майже тридцять, і я була самотньою і, правду кажучи, такою могла лишитися до самої своєї смерті, Філіпові було тридцять п'ять, що для чоловіка не є проблемним віком, але він був досить старим для того, щоб хтось зводив брову з подиву. Він розповідав, що був заручений і вона розбила йому серце, і що він не міг отямитися. Гадаю, поки не зустрів мене.
Але я знала, чому він одружився саме зі мною. Тому що я зі шкіри лізла, аби сподобатися, він контролюватиме мене, а я не заперечуватиму, коли він наказуватиме, що я маю одягати, що можу їсти і як проводити час. Тому що їхній родинний бізнес був хитким, а мій батько міг укласти в нього гроші, коли Філіп стане достатньо близьким, а стати найближчим можна, одружившись із його донькою-перестаркою.
Знаю. Мені слід було помітити, що відбувається. Але я стомилася від недільних обідів у батьківському домі, від громадських зборів, на яких була єдиною незаміжньою, від праці, якою займалася від закінчення коледжу, від безкінечних повторів навчальних років. І тому що гадала: заміжжя змінить плин життя. Гадала, воно зробить мене особливою. Думала, це означатиме, що я не була недолугою, потворною і зламаною.
Отже, я відкинула побоювання й одружилася з ним. Вийшла за нього заміж і в мене було весілля, на яке мама вже втратила надію, переїхала до Чикаго, аби жити з ним, сказала собі, що це ознака, свідчення того, що можу бути чимось більшим, ніж мене бачили протягом цілого життя. І нехай я не така вродлива, якою мама хотіла мене бачити, не така приваблива, якими здавалися усі навколо, але для когось стала значущою.
Наразі цього було досить. Досить для мене й Філіпа, аби переконати себе самих, що ми відчуваємо щось таке, що зветься коханням. Але тепер ми цього не відчували. Усього цього більше не було достатньо.
Я, Дімпі й інші жінки пливли хвилями бесіди, в якій я не могла ні на чому затримати увагу. Більшість вечорів я страждала протягом усієї розмови. Увага переключалася на щось інше, я не могла сидіти спокійно, весь час крутилася на стільці, обсмикувала сукню. Зустріч з міс Пайн і учнями нагадала мені, ким я була раніше, а тепер я сиділа тут, соваючись на вишукано-агресивному стільці, відстежуючи кожен крок, що привів до рішення покинути її.
Крутячись у коловерті почуттів, я ставала сердитішою, стриманішою, хотіла бути в тому класі живопису, в одязі, в якому можна вільно дихати, хотіла бути кимось іншим в іншому місці. Коли чоловіки відсунули стільці від столу, я скочила з місця так різко, що мало не вдарила в гостре підборіддя Дімпі, яка схилилася вперед і слухала, що говорить одна з жінок. Філіп не поспішав, і я танцюючим кроком пішла до дверей, аби якнайшвидше сісти в машину, рухатися.
Чарівність Філіпа подіяла, бо коли ми поїхали, він стукав у стелю машини і збентежено кричав. Тедді, очевидно, погодився на гендель. Заплющивши очі, я відчувала, як колеса крутяться піді мною, і уявляла, що їду у потязі геть звідси, у якесь місце, вибране мною самою.
Але ми лише повернулися додому, й у вестибюлі Філіп став позаду, обхопив мене довкола талії так, що руки опинилися на роздутому від печива животі, і поцілував у потилицю. Я здригнулася й відступила.
— Послухай, Мадлен, щойно я заробив тонну грошей. Відсвяткуймо?!
— Я не в гуморі.
— Ти завжди не в гуморі, — пробурчав він, і я почервоніла від почуття провини. Коли ми познайомилися, я вважала Філіпа надзвичайно мужнім, але незабаром його вигляд став здаватися ідеальним, як у мармурової статуї, а жадання — тваринне й безособове — не спрямованим саме на мене. Міг збудити мене вночі, притискаючись, і я відчувала не збудження, а ображений шал, бо його жадання приходило хтозна-звідки, у темряві замість мене міг бути хтось інший. — Як ти збираєшся мати дітей, коли завжди перебуваєш не в гуморі?
Філіп почав безцільно вештатися по кухні, відчиняючи й зачиняючи дверцята шафок. Нарешті він голосно пихнув, зі стуком поставив на стійку келих з важким дном і налив собі щось випити.
Я й досі стояла в прохолодному вестибюлі, яким гуляли протяги, отже сягнула у гардеробну по светр, загорнулась у його м'яке тепло. Він пахнув мною: парфумами, забороненим морозивом, яке я їла, коли Філіпа вечорами не було вдома, і солдфлю, що лишився по моїй останній застуді.
— Ти ще не готовий мати дітей, — відповіла я. Діти були неслухняними й метушливими, Філіп
