💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

Читаємо онлайн Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер
пополудні, одне слово, тішилися життям, як ото тоді, коли я ще був студентом. Усі в Аврорі знали і поважали Гаррі, а віднедавна й мене. Найдужче заприязнився я з господинею «Кларксу» Дженні Довн та бібліотекарем-волонтером, який близько приятелював із Гаррі і часом приїздив увечері до Гусячої бухти хильнути чарчину віскі. Щоранку я ходив до бібліотеки переглянути «Нью-Йорк Таймс». Першого ж дня я побачив, що Ерні Пінкас поставив мою книжку на чільне місце. І з гордістю показав мені на неї.

— Бач, Маркусе, твоя книжчина на першому місці стоїть. На неї найбільший попит за останні роки. А наступна коли буде?

— Правду кажучи, мені нелегко її написати, то я оце й приїхав сюди.

— Та не переймайся. Ти знайдеш геніальний задум для роману, я певен. Такий, що зачепить читача.

— І який, цікаво?

— А я звідки знаю? Це ж ти письменник. Але треба знайти тему, що захопила б маси.

У тому ресторанчику, «Кларксі», Гаррі вже тридцять років обідав за одним і тим же столом, під сімнадцятим номером, і Дженні навіть табличку там почепила з написом:

«За цим столом улітку 1975 року письменник Гаррі Квеберт написав свій славетний роман "Початки зла”».

Я вже давно бачив цю табличку, та не звертав на неї уваги, і аж під час оцього перебування в Аврорі вона зацікавила мене і я довго на неї дивився. І оті слова, викарбувані в металі, незабаром стали для мене як навіяння: за цим убогим столом, липким від жиру та кленового сиропу, в оцьому шинку маленького нью-гемпширського містечка Гаррі створив свій шедевр, що зробив його легендою вітчизняної літератури. Як прийшло до нього таке ото натхнення? Мені теж хотілося вмоститися за цей стіл, почати писати і створити геніальну річ. Утім, хоч я й просидів там два дні з папером і ручкою, все було марно. Аж поспитався в Дженні:

— Невже він просто сідав за цей стіл і писав?

Вона кивнула.

— Цілісінький день, Маркусе. Від ранку до вечора. І ніколи не зупинявся. То було літо 1975-го, я добре пам’ятаю.

— А скільки ж йому тоді було, 1975 року?

— Як тобі. Десь зо тридцять. Може, на кілька років більше.

Відчув, як у мені аж скипіла лють: я теж хотів створити шедевр, написати книжку, що стала б зразком для всіх. Те, що я не написав жодного рядка, Гаррі побачив, коли я прожив у нього з місяць. Сталося це на початку березня в кабінеті у нього вдома в Гусячій бухті, де я чекав божистого осяяння, а він зайшов до мене в кухонному фартуху почастувати млинчиками, що допіру насмажив.

— То що, йде діло? — поспитався він.

— Та я написав грандіозну річ, — відказав я, показуючи пачку паперу, що вручив мені співробітник багажного відділу три місяці тому.

Він поставив тацю і почав роздивлятися аркуші, аж уторопав, що то чистісінький папір.

— То ви нічого не написали? За три тижні ви не написали жодного рядка?

Я аж підскочив.

— Нічого! Нічого! Нічогісінько путнього! Сама дурня лізе в голову!

— Ради бога, Маркусе, а що ж ви хочете написати, як не роман?

— Я хочу створити шедевр! Шедевр!

— Шедевр?

— Авжеж. Хочу написати великий роман із великими ідеями! Книгу, що струсоне всі уми.

Якусь мить Гаррі дивився на мене, а потім розреготався.

— Ваші надмірні амбіції мені вже в печінках сидять, Маркусе, я вже казав вам. Знаю, ви станете великим письменником, я певен цього відколи запізнався з вами. Та ваша проблема ось у чому: ви занадто квапитеся! Скільки це вам років?

— Тридцять.

— Тридцять років! І ви хочете стати Солом Беллоу й Артуром Міллером в одній особі? Ось мені шістдесят сім, і я жахаюся: час біжить як вода і, знаєте, тих років стає дедалі менше й жодного не повернути. Що ви собі взяли в голову, Маркусе? Що ви отак народите другу книжку? Кар’єру розбудовують помалу, друже мій. А щодо роману, то для нього видатних ідей не потрібно: просто будьте собою і все у вас вийде, я в цім не сумніваюся. Я викладаю літературу вже двадцять п’ять років, цілісіньку чверть століття, й ви найталановитіша людина, яку я зустрів за цей час.

— Що ж, дякую.

— Не треба дякувати, це щира правда. І не стогніть, мов породілля, що ви й досі не здобули Нобеля, ради бога… Тридцять років… Ох ти, горе моє, великого роману йому закортіло… Нобелівська премія з дурості — ось на що ви заслуговуєте.

— Гаррі, а як же це вдалося вам? Адже книга, що ви написали в 1976 році, «Початки зла», це ж шедевр! І то була заледве друга ваша книжка… як ви це зробили? Як пишуться шедеври?

Він сумно всміхнувся.

— Шедеври не пишуться, вони існують самі по собі. Та й знаєте, хай там як, а для людей той роман — єдина книжка, що я написав за своє життя… Жоден із моїх наступних текстів не мав такого успіху. Коли згадують мене десь, то відразу і майже завжди думають про «Початки зла». І це сумно, бо, гадаю, якби в тридцять років мені сказали, що це вершина моєї кар’єри, то я втопився би в океані. Тому не поспішайте.

— І ви шкодуєте, що написали ту книжку?

— Може… Трохи… Хтозна… Я не люблю цього слова: воно означає, що ми не приймаємо того, що вже вчинили.

— Але що ж мені тоді вдіяти?

— Робіть те, що вмієте найкраще, — пишіть. І моя вам порада, Маркусе: не чиніть, як я. Ми дуже схожі один на одного, ви це знаєте, тому заклинаю, не повторюйте моїх помилок.

— Яких помилок?

— Ото влітку 1975 року я теж хотів написати великий роман, мені страшенно кортіло стати видатним письменником.

— І ви ним стали…

— Ви не розумієте: хоч сьогодні я й визнаний письменник, та мешкаю самотою в цьому величезному домі. Моє життя порожнє, Маркусе. Не робіть, як я… Не дозволяйте амбіціям підхопити себе. Бо серце ваше буде самотнє, а перо сумне. Чому ви не маєте подруги?

— Не маю, бо не можу зустріти дівчини, яка б мені подобалася.

— Бачу, ви й кохаєтеся, як оце пишете: або екстаз, або ніщо. Зустріньте гарну дівчину і дайте їй шанс. Те саме і з книжкою: дайте шанс самому собі. Дайте шанс вашому життю! Знаєте, чим

Відгуки про книгу Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: