Молоко з медом - Іоанна Ягелло

— Нашою чим? Поїздкою? Знаєш, що? Ти просто жалюгідний. Немає більше нічого нашого, зрозуміло? Подумай, — додала наостанок. — Чи ти взагалі збираєшся в цьому брати участь, якось допомагати… і дай мені знати. Я не хочу бути з тим, хто не любить власної дитини.

І тоді Лінка торкнулася долонею живота, так ніжно, і Адріан усвідомив, що це звичайний доторк, звичайні пестощі, якими вона щодня, мабуть, обдаровує цей живіт. А він не здатен. Йому хотілося вити. Він розумів, що якби зараз, цієї миті щось зробив — усе ще можна було виправити, усе було б добре, але він стояв як укопаний у тротуар, не здатний зробити найменшого руху, спромогтися на який-небудь жест.

І зрозумів, що тепер, нині, усе скінчено, не буде жодного «потім», що їх шляхи розійдуться, що вони розійшлися давно. Хоч і не знав, коли саме.

І ще дві речі зрозумів.

Він не знає, що робити далі. Бо не заробляє жодних грошей, а цю дитину треба якось утримувати, як із цим дати раду?

І усвідомив друге. Що він найгірша людина на світі. І що ніхто й ніщо цього не змінить.

Коли Лінку знову знудило вранці, і знову вдалося приховати це від мами, вона вирішила все-таки їй розповісти. Незабаром. Бо скільки ж іще можна приховувати?

Прокинулася, як часто бувало, з відчуттям, наче в неї похмілля. Шкода тільки, що вона нічого не пила, та відколи завагітніла, її вже нічого не дивувало. Ковзнула до ванної й відкрила кран, вода голосно зашуміла. Усі думатимуть, що вона купається. Добряче поблювала, і їй полегшало, але Лінка розуміла, що невдовзі все вийде на яв. Не можна зберігати таємницю без кінця. Її більше турбувало, що коли вона так блюватиме, то дитина не розвиватиметься правильно. Бо як? Знову зайшла на форум.

Дівчата, я ригаю навіть тоді, коли нічого не їм. Уранці, в обід і ввечері. Як зачую якийсь запах, наприклад, хтось капусту смажить. Або й просто так. Коли щось з’їм, але й натще теж. Мене так нудить уже три місяці, і я дуже хвилююся, що буде з малятком. Лікар сказав, що це нормально. Але це, мабуть, значить, що коли я нічого не можу їсти, а дитинка росте, то вона все бере в мене? Я чула, що під час вагітності в жінок з’являються зморшки й випадають зуби, це правда?

Марта

Лінка насміялася з цього поста, але потім подумала, що це жахливо. Бо що, коли це й справді так? Що дитина живиться за її рахунок? А якщо дитина виросте, а вона помре? Може, якщо сказати мамі, то вона щось їй порадить? Однаково збиралася кілька разів, але так і не наважилася. «Доведеться почекати», — подумала Лінка. Як і з відвідинами лікаря. Треба ж колись до нього піти… Вона повнолітня, може собі просто піти до поліклініки. Але боялася. Із кількох причин. Бо що буде, коли лікар запитає, що про це думають її батьки, і як вона взагалі уявляє собі виховання дитини? Що, коли робитиме якісь прикрі зауваження? Лінка знала, що не стерпить цього, вона й так уже ледве трималася. Одна дівчина написала на форумі, що пішла до лікаря, а там виявилося, що в дитини немає серцебиття, і довелося робити аборт. Звичайно, то були дурні думки, але Лінка усвідомлювала, що в ситуації, коли їй просто немає з ким поділитися й годі сподіватися від когось допомоги, що б не сталося — доведеться все пережити самій. Тож, може, скаже спершу мамі. Але постійно доходила висновку, що досі не готова. Може, нехай мине серпень. «Зрештою, — подумала вона, — це ж останні канікули в житті». Нащо перейматися цими проблемами, якщо можна бодай трохи натішитися канікулами? Щоправда, вона вперше нікуди не поїхала. Збиралася в табір, але відмовилася, щоб залишитися з Адріаном. Хе-хе. «Мої чудові канікули з Адріаном», — подумала Лінка. Вони збиралися на Хель… Ех. Дуля з Хелю, дуля з Адріана, дуля з усього. «Тільки не рюмсай, — суворо наказала собі. — Не можна плакати. Зосередься на тому, як сказати мамі. Їм сказати, забула про вітчима». А якщо її виженуть з дому? Ні, вони не зможуть, заспокоювала себе дівчина, але відчувала дивний страх. Вона й гадки не мала, як її рідні на це відреагують.

Наразі подумала, що спершу напише до тієї дівчини, до Лідії, яка теж була в схожій ситуації, бо хлопець її покинув.

Як твої справи? Як ти? Бо в мене те саме, тобто мій хлопець не хоче дитини й відкараскався від цього. Але я… моя мама досі не знає, і я не уявляю, як їй про це сказати. Я в розпачі, і водночас дуже хочу цю дитину.

Лінка

Я теж хочу цю дитину, хоч і розумію, що це дурне. Усі проти, вся моя родина, і я вже навіть не знаю, що робити.

Справа в грошах, я не заробляю, бо вчуся в технікумі, кидати навчання, мабуть, не має сенсу, сама не знаю.

Лідія

О Боже, подумала Лінка. А що зі школою? Про це вона взагалі не думала. Їй здавалося… що якось вдасться здати випускні, а якщо ні? І як вона вчитиметься? Адже дитинка буде така маленька. Хто їй допоможе?

Ну, нічого, про це вона подумає згодом. А поки що домовилася зустрітися з цією Лідкою, пообіцяла до неї забігти. Класно мати вагітну подружку. «Її знайомим це, мабуть, не загрожує, — гірко подумала Лінка. — Вони або ні з ким не зустрічаються, або краще застерігаються». Та чи шкодувала вона про те, що сталося? Важко сказати. Певне, що трохи так, бо боялася цього всього. Адріан її розчарував, власне вона мала б геть зламатися, впасти в депресію, узагалі накласти на себе руки, та водночас відчувала, що присутність цієї крихітної істоти в животі штовхає її вперед, дає надію. На знала, яку саме, але все-таки. Усередині неї сидів Звірик, і життя зовсім не здавалося безцільним і позбавленим змісту.

Адріан намагався малювати, але нічого йому не виходило. Хоч і знав, що треба. Якщо він збирається комусь довести, що все це має сенс, мусить малювати. Якщо хоче довести, що цей його бунт, бажання продовжувати задумане, його опір тому, що хтось силкується убгати його життя в рамці, має сенс, — доведеться постаратися. Проблема в тому, що нічого йому не виходило. Усе здавалося пласким і безживним. Він без кінця бачив