Притулок пророцтв - Деніел Кіз
Не вмикаючи передні фари, вона об’їхала лікарню і зупинилася неподалік від головного входу. Відкрила бардачок, дістала звідти пістолет.
Фей сіла на хвіст чорному седану. Він довго петляв і їздив туди-сюди, та врешті-решт зупинився біля непоказної будівлі, на першому поверсі якої була крамниця вживаного одягу. Вона припаркувалася, так і не ввімкнувши фари. Двоє чоловіків затягли Рейвен у будинок і поїхали геть. За кілька хвилин у вікні на другому поверсі спалахнуло світло. Принаймні вона тепер знає, де викрадачі переховуватимуть Рейвен.
Вона під’їхала до пустиря в передмісті Афін і з’їхала з дороги. Витягши один зі своїх одноразових мобільних телефонів, Фей набрала багатозначний іракський номер.
Клацання.
– Хто телефонує?
Вона впізнала голос Набіли, ад’ютантки генералки Ріани Гассан.
– Це майорка Фатіма Саїд.
– Аллах акбар, – промовила Набіла.
– Так, слава Аллаху. З’єднай мене з генералкою Гассан.
– Вона наглядає за танковими маневрами. Я переадресую дзвінок на її захищений номер.
За кілька секунд у слухавці пролунав різкий жіночий голос.
– Салам алейкум, майорко.
Вона уявила рум’яне обличчя головнокомандувачки, обрамлене оливково-сірою хусткою, з-під якої вибиваються пасма білявого волосся, її м’язисте тіло, що туго напинає уніформу.
– Алейкум салам, генералко.
– Добре, що зателефонувала. Рада, що ти в безпеці, Аллах акбар.
«Так, Бог величний», – подумала Фатіма і швидко відповіла:
– Нам, Аллах акбар.
– Ти отримала підтвердження нашого союзу із «Сімнадцятим листопада»?
– Ще ні, генералко.
Вона переповіла, що сталося в лікарні.
– Перш ніж Ясона Тедеску застрелили, він змусив свою улюбленицю Рейвен процитувати якийсь текст, а тоді спробував її задушити. Гадаю, нам не слід вступати в контакт із «Сімнадцятим листопада», доки не довідаємося, яку інформацію вони від неї отримали.
– У тебе занепокоєний голос. Думаєш, Тедеску розповів своїм людям, що операція «Зуби дракона» розроблялася як наша спільна?
– Я почула кілька рядків з того тексту. Якщо мені пощастить дістатися до Рейвен, перш ніж вони її вб’ють, я витягну з неї і решту.
– Звідки така впевненість?
– Не забувайте, я була її медсестрою в психіатрії. Її батько діагностував у дівчини два розлади особистості, межовий та істеричний.
– У людей із Заходу купа всіляких розладів особистості. І що це нам дає?
– Як один із симптомів межового розладу, довколишній світ здається їй нереальним. Вона й сама здається собі нереальною. Буває, Рейвен бачить і чує себе, ніби це не вона, а інша людина.
– Ніби перебуваєш поза власним тілом?
– Так, а ще це нагадує множинну особистість, тільки без провалів у пам’яті.
– Але ж усе це – її внутрішні відчуття. Як вони проявляються?
– Калічення самої себе, суїцидальна поведінка. Від страху бути на самоті хворі часто йдуть на найвідчайдушніші вчинки, щоб тільки їх не залишали. Таких кладуть у лікарню як шизофреників, зазвичай не довше, ніж на півроку. Їхній девіз добре відомий: «Я тебе ненавиджу. Не залишай мене».
– І як ця межова хвороба поєднується з… як ти це назвала? Істеричним розладом?
– Через цей розлад вона дуже жвава і мелодраматична. Любить завжди бути в центрі уваги. Надзвичайно легко піддається навіюванню і вміє знаджувати.
– Гримуча суміш, що й казати. Що збираєшся робити?
– Раніше батько її часто гіпнотизував. Гадаю, після розмови з Тедеску він саме це і зробив. Моя пропозиція: нехай «Сімнадцяте листопада» спробує витягти з неї деталі операції, які він зашифрував у вигляді пророцтв. Якщо в них не вийде, я заберу її і сама спробую здобути над нею контроль.
– Чудово, Фатімо. Тоді залишайся в Афінах.
– Поки я не вступила в контакт із «Сімнадцятим листопада», вони нам справді потрібні?
– Коли Тедеску на нас вийшов, наша розвідка доповіла, що він організував у трьох великих містах США мережу сплячих агентів із місцевих греків. Зараз більшість з них – вже старші. Якщо його улюблениця, як ти кажеш, запам’ятала пророцтва, у яких ідеться про об’єкти атаки, нашу зброю і спосіб її використання, ми маємо знати, що їй відомо.
– Згодна, генералко.
– Тепер, коли ти знайшла їхню схованку, встановлюй контакт. Якщо «Сімнадцяте листопада» не погодиться або якщо їм не вдасться витягти з дівчини загадку, не зупиняйся ні перед чим, але привези її сюди, до Ашрафу. Я не сумніваюся, що з твоєю підготовкою ти зумієш її розколоти.
– Буде зроблено.
– Іншалла.
– Так, генералко, якщо на те буде воля Аллаха.
– Салам алейкум, Фатімо.
– Алейкум салам.
РОЗДІЛ 5
Афіни
Рейвен будили спалахи яскравого світла. Всю ніч. Кожну ніч. Ввімкнули – вимкнули, ввімкнули – вимкнули. Скільки минуло днів? Треба вести відлік. Світло завжди вимикали дуже швидко, і вона не встигала зорієнтуватися. Знову темно. Вона слабка і спантеличена. У роті пересохло.
Як вести відлік днів і ночей? Немає нічого, чим би можна було видряпувати позначки на стіні. Рейвен провела пальцями по шести старих шрамах на животі, які вирізáла на пам’ять щоразу, коли батько зачиняв її в божевільні.
Її засліпив тонкий промінь світла. Рука кинула Рейвен баклажку. Якраз вчасно. Вона жадібно припала до прохолодної води.
Вирішено. Тепер вона татуюватиме календар у себе на шкірі. З моменту викрадення минуло чотири чи п’ять днів. Рейвен закотила правий рукав блузки і видряпала нігтями п’ять рисочок. Запах крові доводив, що їй це не сниться. Від болю вона повернулася до реальності.
Наступного дня після того, як їй дали воду, Рейвен закалатала у двері.
– Випустіть мене! Я хочу пісяти!
Жодної відповіді. Вона загупала дужче.
– Я зроблю це прямо тут!
Тиша.
– Ну і йдіть до дідька!
Вона спустила штани і труси й присіла. Помочилася на купу одягу. Підтерлася чимось схожим на шалик. Якщо кульгавий батько Алексі хоче її вбити, то просто розтягує задоволення. Якщо ж він хоче її зґвалтувати, то чого вичікує? Щоб вижити, треба зберігати ясність розуму. Вона боротиметься з ним доти, доки не буде готова сама вкоротити собі віку.
Двері гардеробу розчинилися. Рейвен засліпило світло. Він ввалився досередини на своїй милиці. Розвів їй ноги. Вона брикалася, та він був сильніший. Заходився вовтузитися з блискавкою на штанах.
Запах її власної сечі. Фу-у-у. До горла підступила нудота. Рейвен виблювала йому в обличчя.
Він дав їй ляпаса.
– Сучко! Наступного разу я зґвалтую тебе милицею.
– Яким кінцем?
– А може, я спершу вб’ю тебе, а потім візьму твоє тіло.
– Можеш і синочку
