Провина - Ганна Хома

чоловіків по-справжньому, чи ні?

Трохи подумавши, Ілона вирішила натягнути поверх сукенки светер. Чи так у всіх хатах зимно, чи тільки у цій?

У центрі підвалу стояв більярдний стіл; зелене сукно подекуди протерлося і мало на собі пропалені цигарками мітки. Кий, там, де його найчастіше брали до рук, потемнів і втратив глянц, кулі тулилися одна до одної неправильною купкою, і хотілося схопити цей кий і розтрощити цю купку на окремі атоми, і загнати ці атоми в лунки на віки вічні.

«Піти у ванну? Чи спочатку поїсти? А може, поспати?»

Від такої широти вибору замакітрилось у голові.

«Від харчів товстішають, а надмірне спання вкорочує життя».

Марія подумала й вирішила прийняти ванну.

«Тверезе рішення,» — похвалила вона себе і встала.

А сонце пхалося крізь ґрати, неначе йому було мало половини земної кулі, неначе воно поставило собі за мету освітити всі темні закутки планети і йшло на них в атаку з ранку до ночі.

За мільярди років це сонце знахабніло настільки, що лізло навіть туди, куди його не просили.

…Вони прийшли, коли сонячні рейки стали коротшими, повітря — гарячішим, а її мрії про ванну — майже нестерпними.

Мрії про їжу й ліжко бовваніли поки що на задньому плані.

Вони прийшли вчасно.

— Як ти тут? — спитав він, беручи кий і торкаючись ним її підборіддя. — Які будуть побажання, зауваження, говори, я уважно слухаю.

Мав на собі махровий халат і капці на босу ногу. Значно повеселішав із того часу, як вона його бачила востаннє. Від учора.

Як мало треба людині для щастя.

— А може, ти хочеш вибачитися? Вчора ти поводилася не найкращим чином. Наді мною не можна сміятися.

Кий почекав хвилю, а тоді з розгону вдарив по кулях — білі розлетілися, червона гойднулась, але лишилася на місці.

Дівча аж підскочило. Сукенка на бретельках, светер і шкіряне сабо. Трималося на відстані, але очі захоплено стежили за всім, щоб бува чого не пропустити.

Тому, напевно, він її не чіпав. Людям подобається, коли ними захоплюються. І не подобається, коли над ними сміються. Ось і маємо результат.

— Лялю, не стій стовпом. Винеси відро і принеси їсти.

— Мені здається, Котя, що їй потрібна ванна.

Дали один одному прізвиська і не відступали від них. Правильно. У таких справах краще замаскуватися. Навіть від себе самих.

— Тобі потрібна ванна? Мовчить. Отже, не потрібна. Лялю, я кому сказав?!

Дівча схопило відро і побігло нагору. Так не хотілося нічого пропускати, а доводиться.

Він присів перед нею навпочіпки. Його голос був тихий, заколисуючий.

— Невже ти мене зовсім не ревнуєш? А я так бісився, коли бачив вас разом. Ну чому ти мовчиш? Ображаєшся? Як довго, по-твоєму, я мав терпіти твоє ставлення до мене? Ти подумала, що я теж маю право ображатися?

Сонце тупцювало навшпиньках під самим вікном. Полудень. Підвальні стіни оббиті теплоізоляційним матеріалом, тому трохи зберігають прохолоду. Але не в липневий полудень.

На сходах затупотіли кроки.

Він одразу випростався і заходився грати в більярд. Мовчки. Удар ішов за ударом, паузи коротшали, темп наростав, уже не мали значення якісь там правила гри, — як часто вони псують людям життя, оті вигадані кимось правила, як приємно порушувати їх, коли ти кий, і наскільки меншою стає приємність, коли ти раптом опиняєшся на місці куль і правила починають порушувати А щодо тебе, — кулі перелякано розбігалися, сліпо натикались одна на одну, безцільно рикошетили, ховались у лунках і… настала мить, коли стіл спорожнів.

Її ворог уперся долонями в зелене сукно, постояв хвилини з три, знову взяв кий, і повернувся до неї.

Не варто було його нервувати.

…Вони залишили підвал, коли сонячні струни видовжилися, повітря охололо до стерпних температур, мрія про ванну відійшла на другий план.

Марія взяла пляшку з мінеральною водою і зробила ковток. Тепла.

«Що ж…» Вона перевернула пляшку над головою і вилила всю воду на себе. «Як ті люди живуть у республіці Чад?..» — сплило в пам’яті, але вона ніяк не могла пригадати, звідки ці слова.

Біда підповзла ближче, старанно оминаючи плями світла на підлозі. Ще зовсім недовго чекати. Навіть могутні фортеці падали від облоги, а що порівняно з ними людина?

Влад потягнувся всім тілом так, що хруснули суглоби, подивився з-під руки на сонце — вже вечір, цілий день за спиною, перший день, який він прожив небезцільно, хоча й не розумів своєї цілі, але якщо чогось не розумієш, то це не означає, що його нема, — усміхнувся власним мудруванням, постояв і… зітхнув: «Знаєш, хто ти? Ти НЕНОРМАЛЬНИЙ».

3. Середа

Підлогу підвалу застеляв зелений із сірою мжичкою ковролін. Приємний, нічого не скажеш, хоча справжні килими, панове євроремонтники, — традиційні, натуральні, з ворсом — набагато приємніші, а головне — м’якші від нього.

Але від добра добра не шукають.

Марія змусила себе сісти.

Сонце тягнулося до більярдних куль і ніяк не могло дотягнутися. Учора їх акуратно поскладали трикутником на місце, і ніщо не нагадувало про вчорашній розгром.

Спина затерпла, думки розповзалися, мов гнила капуста… а союзник блукав світами Божими, геть забувши про неї.

Марія скоса глянула на миску з учорашнім супом і відсунула її ногою так далеко, щоб уже не