У затінку земної жінки - Олена Печорна

з автографом і що вам написане сподобається.

Моє духовне джерело жіночості, Альоно Ковальчук, спасибі. Відчуття світу набули особливої глибини завдяки вам.

Мій позитив i, хоч як це дивно звучить, справжнісінька тренерка зі щастя, Алло Клименко, дякую. Якщо комусь із вас, шановний читачу, хочеться додати в життя барв, усвідомленості, радості та змісту — раджу.

Мій письменницький світлячку, Таіс Золотковська, спасибі. Ваші листи надходили щотижня, пахнули островом, морем і натхненням, а ще підтримували, надихали та підказували. Дякую.

Спасибі редакторці роману Ірині Давидко за вміння помічати головне і якимось дивовижним чином відчувати авторку. Так само щиро дякую всім, хто так чи інакше долучився до таїнства народження «У затінку земної жінки». Коли я пишу ці рядочки, то ще уявлення не маю, як виглядатиме книга, але вже її люблю. Спасибі.

І, звісно, спасибі колективу гімназії за підтримку, прийняття та розуміння. Завдяки вам я таки встигла одночасно атестуватися і написати книгу. Сподіваюся, ви так само легко відпускатимете авторку на всі можливі презентації її творіння. Дякую.

Що ж, кажуть, наприкінці — про найважливіше. Звісно, однак мені хочеться використати інше слово — найрідніших.

Моє кохане сонечко, пам’ятай: твої дотепні жарти про письменництво  почасти є вітамінкою для творчості, принаймні для мене. Спасибі за твої любов, підтримку, за вміння вирішувати безліч що­денних справ, адже завдяки цьому Олена Печорна дозволяє собі таку розкіш, як творчість. Щиро дякую діткам — своїм та гімназійним (знову ж таки «своїм»). Знайте, що ви — мій рушій, моє натхнення і мій безцінний тренажер любові. Обіймаю. Спасибі мамі та батькам за те, що тримаєте небо в нас над головами, підказуєте, допомагаєте, оберігаєте. Спасибі моїй сестричці, кумонькам, подружкам, колегам-бібліотекарям — усім тим жінкам, які напов­нюють світлом простір мого серця. Знайте, всі випиті нами чашечки «кави-чаю» — наш таємний еліксир єднання, адже коли жінки об’єднуються, натхненницею стає кожна. Тому дякую вам, мої рідні, обіймаю і люблю.

Хто ще живе в моєму серці, спитаєте? Хто дарує цінність, усвідомлення потрібності, значимості? Чиї слова щоразу надихають та дарують відчуття крил за плечима? Їх, цих найрідніших, найпотрібніших людей насправді багато. Когось я добре знаю, з кимось спілкуюся лише віртуально, про чиєсь існування навіть не здогадуюсь, однак кожен з вас — мій безцінний дар Усесвіту, моє натхнення і моя взаємна неозора письменницька любов. Тому кажу вам, мої любі читачі, щире-щире та сердечне ДЯКУЮ. Знайте, спершу ви створюєте мій світ, а вже потім я пишу свій. Обіймаю всіх подумки й серцем.

Олена Печорна

Літературно-художнє видання

ПЕЧОРНА Олена

У затінку земної жінки

Роман

Головний редактор С. І. Мозгова

Відповідальний за випуск О. В. Приходченко

Редактор І. М. Давидко

Художній редактор В. О. Трубчанінов

Технічний редактор В. Г. Євлахов

Коректор О. О. Старова

Підписано до друку 18.05.2021.

Формат 84х108/32. Друк офсетний.

Гарнітура «Literaturnaya». Ум. друк. арк. 14,28.

Наклад 3500 пр. Зам. № .

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Св. № ДК65 від 26.05.2000

61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 24

E-mail: [email protected]

Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом

у друкарні «Фактор-Друк»

61030, м. Харків, вул. Саратовська, 51

Тел.: + 3 8 057 717 53 57

 

 

Микола — очільник провінційного містечка, місцевий «князьок», улюбленець долі. Та що він робить тут, у хаті старої відьми Шептулихи? Вона — його остання надія на порятунок доньки. Двоє найближчих друзів Миколи вже втратили найдорожчих. Тепер його черга. Але замість старої його зустрічає дивне дівча — химерниця, «що думки читає». Звідки вона взялася?

Доля не знає випадковостей. Колись Микола та його друзі вчинили страшну наругу. Вони забрали те, що їм не належало. І час поновлювати рівновагу. Час віддавати. Тільки щира жертва врятує доньку. Чим заплатить батько за власні гріхи? І ким насправді є та, яку потайки називають химерницею?..

 

Її краса стала її прокляттям: чоловіки жадали її — і вони отримали бажане, а вона — невиліковну хворобу. Вона знаходить притулок у глухому селі Чорнобильської зони. Позаду залишаються понівечене життя в родині пияків, чи то дит­будинок, чи то дім розпусти, зґвалтування за зґвалтуванням і син, якого в неї вкрали… Відверта сповідь грішниці, яка понад усе переймалася чужим болем!

 

Після загибелі батька та зникнення матері маленька Леся Райська опинилася в селі у бабусі, яка була їй не дуже рада. Дівчинка вірила, що колись мама повернеться… Єдиною втіхою самотньої дитини стало малювання — Леся мала неабиякий хист… але ніхто в селі цього не розумів. Уже доросла, Леся залишилася так само нетутешньою для односельців. Вона вміла намалювати сніг, дощ і найзаповітнішу мрію — та не могла стати для них зрозумілішою. Одне слово — художниця! Та доля веде дівчину тільки їй одній знаними шляхами, і рано чи пізно до Лесі прийде і радість визнання, і справжнє кохання, і сенс життя…

Примечания

1

Крок за кроком (англ.). — Авт.

2

Сучасна назва села в Чернігівській області. Давніша — Горбів. У текс­ті вжито обидва варіанти залежно від часу описуваних подій. — Ред.

3

У Горбовому вживають назву Святий Маргаретен. Коли в село приїздила австрійська делегація, мешканцям пояснили, що «Санкт» пере­кладається як «Святий», тому саме цей варіант прижився. — Авт.