Покарання - Роман Квант
Так от: я сів за кермо і закурив сигарету, поки стояв на світлофорі, жадібно втягуючи тютюновий дим у свої легені. Мої думки, ніби окремо існуюча цивілізація із своєю конституцією постійно змінювалися, перестрибуючи з однієї теми на іншу, аж поки не зупинилися на маленькому, не затишному острівці — особисте життя. Від жінок здебільшого я отримував фізичну, плотську насолоду, голий секс, а ніякої романтики, нормального людського спілкування і усіх правил етикету упадання за протилежною статтю майже не було. Лише кілька банальних фраз, пригощання дівчини випивкою, недотепні жарти, світські балачки, а потім коїтус. І все.
Я не хочу сказати, що я був ідеалістом, але духовна сторона в стосунках з дівчатами була дуже слабкою і залишала бажати кращого.
І тоді в той визначний, роковий вересневий день в моєму житті на горизонті з’явилася Вона.
Заглиблений, занурений у темні води своїх думок, я послабив свою увагу на дорозі. А це було моєю величезною помилкою. Помилкою, яка ледве не призвела до смертельного випадку. Я замислився про любовний фронт в своєму житті і дуже пізно помітив дуже вродливу, молоду дівчину, що переходила дорогу. В паніці небувалих масштабів, я натиснув на гальма і встиг помітити перелякане обличчя дівчини, яка зникла з мого полю зору під колесами, бо «Тойота», здається, наїхала на неї.
Не може бути!
Від різкого гальмування, машину розвернуло у бік. Мене кинуло трохи вперед і я вдарився рукою об кермо від інерції. Якби не паси безпеки, то я міг би дуже серйозно травмуватися.
2Сцуко! Шо ж я наробив?! Це… Я ж на людину наїхав! Збив дівчину! Господи!
Міцно тримаючись руками за кермо, я все ще перебував у шоковому стані, у стані прострації та дезорієнтації певний час. Я дивився прямо перед собою вперед, не в змозі навіть поворухнути пальцем. Але на щастя, це тривало не довго і вже за хвилину я зумів побороти власний страх. Внутрішній, особистий страх. Я повільно вийшов з авто, відчуваючи сильне тремтіння в руках. Біля передніх коліс «тойоти» я побачив нещасну дівчину, що сиділа на брудному тротуарі і злякано на мене дивилася. Дивилась, як поранений заєць дивиться на мисливця з рушницею.
Коли я вперше побачив дівчину, то потонув в її солодкому, як нектар погляді. Гіпнотичному, трансцендентному погляді.
Вона була одягнена в коротеньку міні-спідницю, що закінчувалася значно вище колін і джинсову куртку поверх блузки кольору світло-блакитного неба. Очі були такі ж, як колір блузки, а світле волосся яскраво виблискувало на сонці, як золото. На вид їй було років вісімнадцять. Не більше.
Але, звичайно, я не міг забути, що саме трапилося і що треба робити далі. Здається, у дівчини було травмовано коліно, бо вона його обережно розтирала рукою і кривилася від болю. Я зрозумів, що далі так стояти мовчки у ролі безвідповідального, невинного глядача не можна. Тим паче я був винний — ще й як винний у цій паскудній ситуації.
— Боже… е-е-е… ви сильно забилися? — це було перше, що прийшло мені в голову.
Дівчина мовчки кивнула у відповідь, перебуваючи у шоковому стані.
— Вибачте… я… я вас не помітив. Це моя провина. Я у всьому винен. Як ви себе почуваєте? У вас нічого не зламано?
Вона дивилася аморфним поглядом собі під ноги.
— Дівчино, ви чуєте? — стривожено запитав я. — З вами все гаразд?
Мене з середини усього трусило та стискало тяжким важелем — провиною, яка впала на мене несподівано.
— Не зовсім. Трохи нога болить… — сумним, апатичним голосом повідомила вона.
— Вибачте, це я винен. Не помітив, коли ви вийшли на дорогу. Якщо так сталося, то я готовий прямо зараз відвести вас до лікарні і все оплатити.
Це я хотів робити менше всього, але поступити як підла тварюка, звісно, не міг та не мав на це жодного права. Тим паче за це в мене могли відібрати водійські права на довгий термін. Тому я був дуже тактичним, обережним та дипломатичним у розмові з незнайомкою.
3— Ні це із-за мене все сталося. Я не уважно переходила дорогу, замріялася.
Ну от, ще й виправдовуватися буде! Це ж мені треба за це відповідати.
— От чорт, нога болить! — її прекрасні риси обличчя знову перетворилися у суцільну маску болю та відчаю.
— Давайте я вам допоможу.
Я підійшов ближче і простяг руку, допомагаючи дівчині підвестися з асфальту, щоб стати на ноги. Спідниця в неї була дуже коротенька і в якусь зовсім несподівану мить, перед моїми очима виникла біла смужка трусиків, з під яких виднілася не загоріла, спокуслива, як плід з дерева молода дівоча плоть. За інших більш приємних обставин, це мене дуже сильно збуджувало, але зараз в такій ситуації, це лише трохи схвилювало. Не більше.
На превелике везіння, в неї не було нічого зламаного, бо дівчина стояла на обох ногах, а коліно було лише розбито до крові. Невеличка подряпина і все. Отже, їй страшенно повезло. А ще більше повезло мені. Трохи стривожена, дівчина обтрушувала свої лахи від залишків бруду. Я мовчки за цим спостерігав, дивуючись, як страх поступився місцем незначній розгубленості.
— Дякую, — вона подарувала мені короткий, ввічливий погляд, але і цього вистачило, щоб я почав відчувати до цієї слабкої, прекрасної статі симпатію.
Після ледве не смертельного наїзду, адреналін у крові перевищив норму в кілька десятків разів і я тепер готовий був нею конкретно цікавитися.
— Ой! А де моя сумочка? — розгублено спитала мене нова знайома (точніше, незнайома, бо я ще не знав її ім’я. Та це можна було виправити).
Я озирнувся по сторонам і запримітив чорну, шкіряну, дамську сумочку, що лежала в кількох метрах від автомобіля. Нахилившись, я обережно підняв її і віддав дівчині. В цю мить про себе нагадала нікотинова залежність і я витяг з пачки цигарку. Повільно затягнувся.
