Покарання - Роман Квант

Так от: я сів за кермо і закурив сигарету, поки стояв на світлофорі, жадібно втягуючи тютюновий дим у свої легені. Мої думки, ніби окремо існуюча цивілізація із своєю конституцією постійно змінювалися, перестрибуючи з однієї теми на іншу, аж поки не зупинилися на маленькому, не затишному острівці — особисте життя. Від жінок здебільшого я отримував фізичну, плотську насолоду, голий секс, а ніякої романтики, нормального людського спілкування і усіх правил етикету упадання за протилежною статтю майже не було. Лише кілька банальних фраз, пригощання дівчини випивкою, недотепні жарти, світські балачки, а потім коїтус. І все.

Я не хочу сказати, що я був ідеалістом, але духовна сторона в стосунках з дівчатами була дуже слабкою і залишала бажати кращого.

І тоді в той визначний, роковий вересневий день в моєму житті на горизонті з’явилася Вона.

Заглиблений, занурений у темні води своїх думок, я послабив свою увагу на дорозі. А це було моєю величезною помилкою. Помилкою, яка ледве не призвела до смертельного випадку. Я замислився про любовний фронт в своєму житті і дуже пізно помітив дуже вродливу, молоду дівчину, що переходила дорогу. В паніці небувалих масштабів, я натиснув на гальма і встиг помітити перелякане обличчя дівчини, яка зникла з мого полю зору під колесами, бо «Тойота», здається, наїхала на неї.

Не може бути!

Від різкого гальмування, машину розвернуло у бік. Мене кинуло трохи вперед і я вдарився рукою об кермо від інерції. Якби не паси безпеки, то я міг би дуже серйозно травмуватися.

Сцуко! Шо ж я наробив?! Це… Я ж на людину наїхав! Збив дівчину! Господи!

Міцно тримаючись руками за кермо, я все ще перебував у шоковому стані, у стані прострації та дезорієнтації певний час. Я дивився прямо перед собою вперед, не в змозі навіть поворухнути пальцем. Але на щастя, це тривало не довго і вже за хвилину я зумів побороти власний страх. Внутрішній, особистий страх. Я повільно вийшов з авто, відчуваючи сильне тремтіння в руках. Біля передніх коліс «тойоти» я побачив нещасну дівчину, що сиділа на брудному тротуарі і злякано на мене дивилася. Дивилась, як поранений заєць дивиться на мисливця з рушницею.

Коли я вперше побачив дівчину, то потонув в її солодкому, як нектар погляді. Гіпнотичному, трансцендентному погляді.

Вона була одягнена в коротеньку міні-спідницю, що закінчувалася значно вище колін і джинсову куртку поверх блузки кольору світло-блакитного неба. Очі були такі ж, як колір блузки, а світле волосся яскраво виблискувало на сонці, як золото. На вид їй було років вісімнадцять. Не більше.

Але, звичайно, я не міг забути, що саме трапилося і що треба робити далі. Здається, у дівчини було травмовано коліно, бо вона його обережно розтирала рукою і кривилася від болю. Я зрозумів, що далі так стояти мовчки у ролі безвідповідального, невинного глядача не можна. Тим паче я був винний — ще й як винний у цій паскудній ситуації.

— Боже… е-е-е… ви сильно забилися? — це було перше, що прийшло мені в голову.

Дівчина мовчки кивнула у відповідь, перебуваючи у шоковому стані.

— Вибачте… я… я вас не помітив. Це моя провина. Я у всьому винен. Як ви себе почуваєте? У вас нічого не зламано?

Вона дивилася аморфним поглядом собі під ноги.

— Дівчино, ви чуєте? — стривожено запитав я. — З вами все гаразд?

Мене з середини усього трусило та стискало тяжким важелем — провиною, яка впала на мене несподівано.

— Не зовсім. Трохи нога болить… — сумним, апатичним голосом повідомила вона.

— Вибачте, це я винен. Не помітив, коли ви вийшли на дорогу. Якщо так сталося, то я готовий прямо зараз відвести вас до лікарні і все оплатити.

Це я хотів робити менше всього, але поступити як підла тварюка, звісно, не міг та не мав на це жодного права. Тим паче за це в мене могли відібрати водійські права на довгий термін. Тому я був дуже тактичним, обережним та дипломатичним у розмові з незнайомкою.

— Ні це із-за мене все сталося. Я не уважно переходила дорогу, замріялася.

Ну от, ще й виправдовуватися буде! Це ж мені треба за це відповідати.

— От чорт, нога болить! — її прекрасні риси обличчя знову перетворилися у суцільну маску болю та відчаю.

— Давайте я вам допоможу.

Я підійшов ближче і простяг руку, допомагаючи дівчині підвестися з асфальту, щоб стати на ноги. Спідниця в неї була дуже коротенька і в якусь зовсім несподівану мить, перед моїми очима виникла біла смужка трусиків, з під яких виднілася не загоріла, спокуслива, як плід з дерева молода дівоча плоть. За інших більш приємних обставин, це мене дуже сильно збуджувало, але зараз в такій ситуації, це лише трохи схвилювало. Не більше.

На превелике везіння, в неї не було нічого зламаного, бо дівчина стояла на обох ногах, а коліно було лише розбито до крові. Невеличка подряпина і все. Отже, їй страшенно повезло. А ще більше повезло мені. Трохи стривожена, дівчина обтрушувала свої лахи від залишків бруду. Я мовчки за цим спостерігав, дивуючись, як страх поступився місцем незначній розгубленості.

— Дякую, — вона подарувала мені короткий, ввічливий погляд, але і цього вистачило, щоб я почав відчувати до цієї слабкої, прекрасної статі симпатію.

Після ледве не смертельного наїзду, адреналін у крові перевищив норму в кілька десятків разів і я тепер готовий був нею конкретно цікавитися.

— Ой! А де моя сумочка? — розгублено спитала мене нова знайома (точніше, незнайома, бо я ще не знав її ім’я. Та це можна було виправити).

Я озирнувся по сторонам і запримітив чорну, шкіряну, дамську сумочку, що лежала в кількох метрах від автомобіля. Нахилившись, я обережно підняв її і віддав дівчині. В цю мить про себе нагадала нікотинова залежність і я витяг з пачки цигарку. Повільно затягнувся.