Усі вогні — вогонь - Хуліо Кортасар
Вдосвіта і чоловіків зморив сон, ота потреба якогось затишку, що приходить водночас з першим зблиском світанку. Таунус заснув поряд із сином на задньому сидінні машини, а його приятель й інженер влаштувались на передньому. Поміж снами інженерові вчулися крики і привидівся якийсь невиразний блиск світла; керівник іншої групи, що завітав до них у гості, розповів, що машин десь на тридцять попереду виникла пожежа в мікроавтобусі, винуватцем якої був чоловік, що потай намагався зварити собі овочі. Переходячи від машини до машини, щоб з’ясувати, як у його підопічних минула ніч, Таунус жартував з приводу цієї пригоди, але ні для кого не залишилося таємницею, що він хотів цим сказати. Зранку колона вирушила дуже рано, тож довелося поквапитися, щоб устигнути поставити на місця сидіння, натягти чохли, та оскільки це треба було робити геть усім, майже ніхто не втрачав терпіння і не натискав на клаксони. До полудня просунулися ще на п’ятдесят метрів уперед, і праворуч від дороги проступили обриси лісу. Заздрили тим, хто о цій порі вже міг дістатися узбіччя і скористатися з прохолоди затінку. Може, там був навіть струмок або ж колонка з водою, придатною до пиття. Дівчина з «дофіна» заплющила очі і замріялася про душ, про струмені води, що збігають по тілі — по плечах, по ногах, по шиї і спині; інженер, краєм ока позираючи на дівчину, помітив дві сльозинки, що скотились у неї по щоках.
Таунус, який ходив аж до «сітроена», відразу ж повернувся, щоб знайти жінок, які б зголосилися доглядати стару із «сітроена», бо та почувалася зовсім погано. У третій групі позаду був лікар, і солдат відразу ж побіг по нього. Інженер, який з іронією, але доброзичливо, спостерігав за намаганням хлопців з «сімки» спокутувати якось свою провину, вирішив, що зараз найзручніший момент дати їм таку можливість. Брезентом від туристського намету хлопці прикрили дах «чотириста четвертого» — і спальний вагон перетворився на санітарну машину, де стара могла спочивати у відносній темряві і прохолоді. Чоловік старої ліг поряд з нею, узяв її за руку, і їх полишили наодинці з лікарем. Потім старою, якій стало краще, зайнялися черниці, а решту дня інженер мандрував собі від машини до машини, аж доки спека доконала його, і він пішов відпочити й собі у машину Таунуса. Тільки тричі він порушив спочинок старих, коли довелося посунути автомобіль знову на кілька метрів уперед. Коли запала ніч, до лісу ще не доїхали.
Близько другої години ночі походнішало, і ті, в кого знайшлися з собою ковдри, раділи, що можуть вкритися ними. Оскільки колона навряд чи могла рушити до світанку (це було якось зрозуміло з усієї атмосфери на автостраді, варто було лише позирнути на непорушну колону машин, що стояла, сягаючи аж за виднокіл), інженер і Таунус сіли покурити і завели розмову з селянином з «аріана» й солдатом. Розрахунки Таунуса не виправдались, він відверто це визнав; уранці доведеться щось робити, якось діставати ще харчі і воду. Солдат пішов до керівників сусідніх груп, там також не спали, розмовляли пошепки, щоб не будити жінок. Спитали представників найвіддаленіших груп, у радіусі вісімдесяти чи навіть ста автомобілів, і переконалися врешті, що становище скрізь однакове. Селянин, який добре знав місцеві околиці, запропонував на світанку послати до сусідніх ферм двох-трьох чоловіків купити у селян харчів, а Таунус тим часом почав підбирати водіїв для тих автомобілів, які на час пошуків лишаться без власників. Пропозиція була доречною, і серед присутніх швидко зібрали гроші; вирішено було, що селянин, приятель Таунуса і солдат підуть утрьох, захопивши з собою усі, які є, сумки, сітки та фляжки. Керівники інших груп вернулися до своїх, щоб теж організувати подібні вилазки, а на світанку розповіли новини жінкам, організувавши все у такий спосіб, щоб колона могла в разі потреби рухатися далі. Дівчина з «дофіна» розповіла інженерові, що старенькій із «сітроена» стало краще і вона хоче вернутися у свій автомобіль, о восьмій прийшов лікар і не виявив нічого загрозливого, отже, старі могли вернутися до свого «сітроена». Однак Таунус вирішив усе-таки лишити «чотириста четвертий» в ролі санітарної машини; юнаки для забави спорудили прапорець із червоним хрестом і закріпили його на антені автомобіля. Вже деякий час люди не поспішали виходити із своїх машин; температура дедалі падала, а десь опівдні почалася злива, і вдалині спалахували блискавки. Дружина селянина швиденько підставила під цівки води пластмасовий глек, що дуже розвеселило хлопців із «сімки». Спостерігаючи за цим, схилившись над розкритою на кермі книгою, яка його, втім, не дуже цікавила, інженер думав, чому ж експедиція так довго не вертається; трохи пізніше Таунус нишком запросив його до себе в машину, і коли вони вмостилися на сидіннях, розповів, що їхні спроби виявилися марними. Приятель Таунуса пояснив: або на фермах нікого не було, або ж селяни відмовлялися будь-що продавати, посилаючись на правила обмеження приватної торгівлі і підозрюючи у несподіваних покупцях інспекторів, що користуються обставинами, аби їх зайвий раз перевірити. А втім, однак, пощастило добути трохи води і деякі харчі, схоже на те, що солдат їх просто поцупив, але він тільки усміхався і не заходив у подробиці. Так чи інакше, дорога колись звільниться, але харчі, які вони добули, не дуже були придатні для дітей і старої. Лікар о пів на п’яту відвідав стару, а потім втомлено і роздратовано пояснив Таунусові, що і в його групі та й в інших — те саме. Правда, по радіо було оголошено, що вживаються надзвичайні заходи для ліквідації затору на автостраді, але крім одного гвинтокрила, який ненадовго з’явився над ними під вечір, ніяких інших ознак діяльності вони не помітили. Тим часом ставало дедалі холодніше, і люди, здавалось, чекали вже, щоб запала ніч і можна було понакриватися ковдрами й хоч на кілька годин скоротити очікування. Зі своєї машини інженер чув, як комівояжер розмовляє з дівчиною з
