Усі вогні — вогонь - Хуліо Кортасар
Все ще не смеркалось, сонячний жар вібрував над шосе і кузовами машин, доводячи усіх до знемоги, коли вже голова йшла обертом, мало не до млості. Темні окуляри, змочені одеколоном хусточки на чолах, імпровізовані накриття від сонця, від сліпучих сонячних променів і клубків вихлопного газу, що виривалися з труб при кожному просуванні вперед, ставали дедалі досконалішими, запозичувалися іншими і жваво обговорювались. Інженер знову вийшов з машини, щоб розім’яти ноги, обмінявся кількома словами з селюкуватою на вигляд парою з «аріана», що стояв перед «2НР» із черницями. За «2НР» стояв «фольксваген» із солдатом і дівчиною, очевидно молодятами. Третій ряд до узбіччя дороги вже не цікавив інженера, бо ж так можна було відійти на небезпечну віддаль від «чотириста четвертого»; в нього мигтіло в очах від різноманітних кольорів і форм — «мерседес-бенц», «ІД», «4Р», «лянча», «шкода», «морріс майнор» — повний набір. Ліворуч по інший бік шосе тягнулися непрохідні хащі — «рено», «форд енглія», «пежо», «порше», «вольво»; все це було таке одноманітне, що врешті, побалакавши трохи з двома чоловіками із «таунуса» і безрезультатно спробувавши зав’язати розмову з самотнім водієм «каравели», інженер не знайшов нічого кращого, як вернутися у свій «чотириста четвертий» і знову погомоніти про час, відстані й кіно з дівчиною з «дофіна».
Раз у раз до них забрідав який-небудь чужак, якийсь сміливець, що протискався поміж автомобілями з іншого боку дороги чи від самих крайніх рядів праворуч, приносив якусь новину, скоріше фальшиву, але яку повторювали від машини до машини на всьому просторі вздовж розпечених кілометрів. Чужак смакував успіх своїх повідомлень, дослухався до грюкання дверцят, — пасажири поспішали прокоментувати принесену ним новину, — але за мить десь звучав гудок або ж гуркіт мотора, і прибулець бігом кидався геть, видно було, як він виписує зиґзаґи поміж машинами, щоб дістатися своєї і уникнути справедливого гніву сусідів. Отак упродовж вечора вони довідалися про зіткнення «флориди» з «2НР» біля Корбей — троє загиблих, дитина поранена; про подвійний наїзд — «фіат-1500» налетів на критий ваговоз «рено», який у свою чергу зім’яв «остін», повний англійських туристів; про те, що дорогою від Орлі перекинувся автобус, який віз пасажирів з копенгагенського рейсу. Інженер не мав сумніву, що все це, або майже все, вигадка, хоча щось серйозне, мабуть, таки справді сталося біля Корбей або й біля самого Парижа, якщо вже рух зупинився на такому великому відтинкові шляху. Селяни з «аріана», у яких була своя ферма поблизу Монтеро[7], добре знали околиці і розповідали, що якось, теж у неділю, рух було зупинено на п’ять годин, але тепер така затримка здавалася майже нікчемною — бо сонце, хилячись до горизонту ліворуч від дороги, вихлюпувало на кожну машину останню лавину помаранчевого желе, від якого закипав метал і темнішало в очах, і позаду все ніяк не зникали ті самі крони дерев, а ледь помітні спереду тіні інших дерев все ще не наближалися ніби умисне для того, щоб дати відчути всім, що колона рухається, — нехай ледь-ледь, нехай раз у раз зупиняється, і знову рушає, і несподівано гальмує, і повзе тільки на першій швидкості, і щоразу доводиться переживати прикре розчарування, коли знову і знову перша швидкість закінчується повною зупинкою — гальмо ножне, гальмо ручне, стоп, і знову те саме, і ще, і ще.
Якось, виснажений бездіяльністю, інженер вирішив скористатися зупинкою, особливо довгою і нудною, і обійти ряди машин ліворуч; проминувши «дофін», він помітив «ДКВ», ще один «2НР», «фіат-600», затримався на мить біля «де сото», щоб побалакати зі схвильованим і розгубленим туристом з Вашингтона, який мало що розумів по-французькому, але на восьму годину конче повинен був потрапити на Плас-Опера — you understand, my wife will be awfully anxious, damn it[8], — розмовляли про се, про те, аж тут із «ДКВ» вибрався чоловік, на вигляд комівояжер, і заявив, що серед автостради ущент розбився «пайпер каб[9]», і є кілька загиблих. Американець не надав особливої ваги випадкові з «пайпер кабом», інженер теж, бо, почувши хор гудків, метнувся до свого «чотириста четвертого», на ходу, однак, зумів розповісти цю історію пасажирам з «таунуса» і подружжю з «двісті третього». Детальнішу оповідь він приберіг для дівчини з «дофіна» і тепер переповідав усе з подробицями, в той час як машини повзли своїх кілька метрів (тепер «дофін» трохи відстав від «чотириста четвертого», трохи згодом порядок змінився, але загалом усі дванадцять рядів рухалися, як одне ціле: ніби невидимий регулювальник, що сховався десь у глибині автостради, випускав усі машини водночас і ніхто не міг вирватися уперед). «Пайпер каб», мадемуазель, це невеличкий літак для прогулянок. Он воно як! І треба ж було вигадати отаке — впасти посеред шосе саме в неділю. Якби хоч не так спечно було у цих клятих машинах, якби ж хоч оті дерева праворуч опинилися нарешті позаду нас, якби остання цифра на спідометрі завмерла вже на чорній рисочці, а не висіла нескінченно на власному хвості.
В якусь мить (поволі вже починало смеркати і горизонт автомобільних дахів забарвився у фіолетовий колір) великий білий метелик сів на вітрове скло «дофіна», і дівчина з інженером замилувалися його крильцями, скороминущою і довершеною миттю цілковитої нерухомості; з якоюсь особливою тугою дивились вони навздогін метеликові, коли той, перелетівши «таунус» і фіолетовий «сітроен» літньої пари, полетів до «фіата-600», вже ледь помітного в далині, потім вернувся до «сімки», де незграбна рука спробувала спіймати його, потім легко перелетів «аріан», що належав селянському подружжю, яке, здається, сáме вечеряло, і щез урешті з очей десь праворуч. Коли вже смерклося, колона вперше просунулась на значну відстань — щонайменше сорок метрів; коли інженер розгублено позирнув на спідометр, шістка щезла і з’явився початок цифри сім. Усі ввімкнули приймачі, а власники «сімки» пустили радіо на повну потужність, і, підспівуючи мелодії твіста, смикались і тряслися так, що здригалася вся машина; черниці перебирали чотки, хлопчик з «таунуса» заснув, притиснувшись лобом до скла і
