Поцілунок Елли Фіцджеральд - Олег Богданович Лишега

віддалі десяти родів — як і мерехтіння слюдяного піску — І тут вразило мене на глибині у темній воді яскраве пломіння наче сильніше за фосфорентне світло на гребінцях брижів, що спочатку я було сприйняв за світляків чи щось таке — Воно мало вигляд чистого полум’я без диму на півдюжини дюймів виходило з води тремкими вогниками вигинаючись на поверхні — спали на думку вогні Святого Ельма і тому подібне — але коли підійшов до самого озера — оте палахкотіння розрослось і виявилось що то безліч посічених зблисків місяцевого лику, хоч може й виглядали вони яскравішими за самий місяць — проти темної води — далі до збриженої поверхні побачив відбитки місяця, що зіслизали з увігнутої поверхні води наче безліч сліпучих монет висипаних з торби — з нечуваною щедрістю — тремтливе полум’я на поверхні невпинно множились наче ковзали ще декілька дюймів за кожною хвилею перед тим як щезнути — і бачив як все далі і далі вони поволі зливались у загальне сяйво що насправді складалось з міріяд дзеркалець де відбивався лик місяця — з однаковою яскравістю для ока коли вибрати правильне місце. Піраміда чи сніп світла видимі для нас лише поруч з нами — насправді є обрисом тієї площі миготливої поверхні що її охоплює наше око — для міріяд очей вдало розташованих уся поверхня озера буде всуціль миготливою, точніше буде такою коли хвилі перевернуть свої дзеркала так щоб накрилися тими яскравими полум’яними відблисками місячного лику що як міріяди свічок кожне промінилося з хвиль — тобто коли б очей було так багато як кутів утворюваних хвилями — і ці відблиски розпорошені усібіч в повітрі заливають його світлом — Не дивно що вода так глибоко відкривається вночі — навіть глибше часом ніж удень. (Спершу воно здавалось мені якимось дивним холодним світінням.) З різних кутів ці полум’яні язички світились зірочками на вістрях яскравіші за найясніші зорі. То раптом полум’я вирине ближче і в темнішому місці наче якийсь займистий газ на поверхні. Так наче займистий газ пробився аж від самого дна.

Озвалася моя давня знайома музично-невигадлива сова. Голос квакш вивищувався над іншими. Часом волова жаба поруч зі мною вивергала непристойний звук наче її вивертало. Це якесь суцільне ремигання. Вони аж здулись з пихи.

Озеро високе як ніколи — тож і рибалок віднадило — і навряд чи вдасться дістатися давнього берега через чагарники

Я злегка відчалив захлюпотіли хвилі під кормою. А на дні бачу рухливі відбитки сяйливих хвиль — тьмяні смужки світла увиразнювали тіні від хвиль чи темінь води —

Піднявшись на пагорб знов до того давнього квасоляного поля — вслухався у прадавню невмирущу пісню любого коника найнижче од усіх — зачувши одразу лише деякі віддалені сюрчки — але коли ті вщухли — проявилася зведена мелодія землі досі непочута а в ній оті перші були лише вищими квітками на галяві — і дуже мені цікаво чи позаду або попід нею не було іншої мелодії ще розлогішої. Чому не чуємо її заспіву весною? чи коли уривається восени! — чи коли плавно помірна.

А коли вийшов на дорогу то вже не було чого записувати — просто повернення додому — битий шлях. Густі берести здається ще нижче похилились вночі?!

Понеділок 6 жовтня 51-го

Опівдні о дванадцятій до Бетфорда аби покласти камінь біля ріки на межі Бетфорда. Відтинок річки між Бетфордом і Карліслом здалеку з дороги сьогодні як і колись має справді небесний, чи то райський вигляд. Світло — блакитний перемежаний лагіднішими білими смугами, де поверхня відбиває світло інакше — наче в мисці повній молока Валгалли трохи збираного і через те такого чарівно небесного і чистішого за саме небо. Часом воно небесніше за небо угорі. Ніколи не бачив щоби ще десь так небесно виглядала вода. Я часто помічав таке. Здається вже бачив це плесо з пагорба посеред Лінкольна. Маємо назви річок пекла але жодної для небесних річок, може хіба Чумацький шлях. Воно таке гладенько сліпучо-блакитне — наче відблиск блакитного обладунку — наша темна замулена річка має зараз такий відтінок якого б сподівався від Волдена чи Білого Ставу коли б їх можна було бачити одночасно за такої погоди — але ж Волден коли дивитись з Плеса наскільки пам’ятаю — глибоко синього кольору з домішкою зеленого. Лазурова? Така вода як на цьому плесі здається недосяжна для означень і той хто хотів би стерти його зі свого зору за якісь там гроші — не інакше як продав би небеса.

Гео. Тетчер, змарнувавши годину вранці на пошуки жабки — піймав щуку на листок дивини.

Біла осика біля нашого дому що раніше була пурпурова чи шовковичного відтінку тепер набагато червоніша.

7:30 по полудні до Чистого Плеса на човні, місяць майже повний, ні хмаринки на небі, мусиш весь час гребти. Вода напрочуд спокійна і майже таке ж повітря — перша зблискує олією у місячному сяйві, і місячний лик там відбивається, коли вирушали бачили рибалок як ті розпалюють вогнище щоб остенями бити рибу понад берег. То було похмуре червонувате полум’я так разюче не подібне на біле сяйво місяця, густими клубами чорного диму горіли корчі смолистої сосни і дим звивався угору перекинутою пірамідою. Відблиск у воді майже такий виразний як і вогонь. Здавалося просмолюють барку на берегах Стікса чи Кайса. Бо така вона тиха і темна хоч і місяць — і жодного звуку лише потріскує вогонь. Рибалок можна угледіти лише зблизька хоч їхній вогонь видно далеко. А