Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
Революція викинула цього запеклого ворога за межі батьківщини, та він «непотоплюваний»: «повернувся в Берлін і почав тут будувати Україну», відкриває кав'ярню «Мрія на чужині» з сумнівною репутацією. Майстерно використовуючи сарказм, іронію, письменник дає узагальнюючу характеристику націоналістичним запроданцям, прислужникам різних чужоземних господарів: «Многогранні здібності цього чоловіка були очевидні. Невже це той чолов'яга, що якихось п'ять-шість років тому пас свині десь в українському селі — Бережанах чи Занудинцях?.. Дай тільки їм ходу, розсунь тільки їхні занудинські обрії, простели від них шляхи в Європу — і скільки власників кав'ярень, завхазів, національних діячів, лікпомів і комендантів контррозвідок в офіцерському рангу, без права на цей ранг, або штукарів, що закладають бомби в роялі, — постачать вони на світову арену!»
Точність сатиричного прицілу викриття цих кривавих ворогів, що в Берліні прикрашають себе «фашистськими хрестиками, вдало переробленими з старого тризуба», створює навіть своєрідну проекцію на наші часи — до сучасних кривавих «штукарів» міжнародного імперіалістичного тероризму, найманих «солдатів удачі». Втім, шкода, що молодий автор у цьому творі не використав усіх можливостей для остаточного демаскування реальної небезпеки носіїв буржуазно-націоналістичної ідеології, зменшуючи, так би мовити, калібр своєї зброї — від сатири до іронічної посмішки, гумористичного анекдоту, комізму ситуацій тощо… В третій частині роману поступово знімається уявне протиставлення — «двійники», «побратими» зводяться в одну постать. Та певна недооцінка сил цього ворога виявляється у штучно полегшеному фіналі — сцені цілком випадкової загибелі Клима Шестипалого на аеродромі, після чого від персонажа лишилася лише «легенька пара… хмарка випаровань… чи камінь парою дихав після холодної ночі, чи випарувався кінський послід…». Тому не можна не погодитися з критичними зауваженнями дослідників творчості прозаїка (Є. Старинкевич, В. Піскунов) щодо певної непослідовності автора у використанні різних можливостей зброї сміху для демаскування підступного класового ворога.
Новий твір публіцистичної прози Юрія Смолича — роман-памфлет «Сорок вісім годин. Книга про те, що було, що мало бути, що могло бути і чого не було» (1933), порівняно з попередніми творами письменника, відзначається цілісним характером, реалістичною основою композиції, чіткістю і послідовністю проведеного до кінця протиставлення двох світів. Це було зразу ж відзначено критикою. В доповіді на Першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників І. Кулик підкреслив знаменну рису його творчої еволюції: «У новому романі «Сорок вісім годин» Смолич з усією рішучістю зосереджує увагу на класовій пильності, протиставляє наше радянське соціалістичне будівництво системі капіталістичної експлуатації» [13] .
Абсолютно новим і для митця, і для нашої прози був самий пафос твору, його радісний, життєствердний, мажорний тон, що відповідав самій атмосфері оновленого життя, великим успіхам соціалістичного будівництва. Цей оптимістичний пафос відзначив І. Сенченко, що сам переживав у цей час творчий злам: «… Роман «Сорок вісім годин», річ найбільш оригінальна з того, що з'явилося в ті роки в українській прозі. Це була книга, в якій стопився найніжніший ліризм з феєрверком гротесків… Мабуть, ніколи раніше романіст не писав з таким натхненням, як у ті дні. Роман «Сорок вісім годин» — сяюча книга. Вона красива сонячним ентузіазмом радянського народу» [14] .
Принциповою новизною відзначається й сама побудова твору, про що автор прямо повідав читачам, полемічно зіставляючи його з власними творами і звичними шаблонами критики: «Це не роман, дарма, що тут є і жінка, і любов, і смерть. Цс й не збірка новел, дарма, що тут безліч самостійних ситуацій, самостійних персонажів та самостійних пригод. Але це так само й не трактат чи науковий виклад, дарма, що тут до біса наукового матеріалу та ще більше ненаукової риторики. Проте це й не літературне ревю, дарма, що тут чимало фейлетонів і ще більше оглядів. Це також і не хитроумна містифікація…»
Справді, всі ці елементи структури можна побачити в книзі. Величезний фрагментарний матеріал вкрай різноманітного політичного характеру, актуальна на той час газетна інформація про життя різних країн світу, про розподіл і перерозподіл сфер впливу, про кризові явища у капіталістичному світі — аж до індексів видобутку нафти і перспектив виробництва штучного каучуку — підпорядкований головній авторській думці, контрастному зіставленню розвитку соціалістичного суспільства і кризи світу капіталізму. Дві доби подорожі поїздом за маршрутом Москва — Одеса немовби концентрують сюжетну дію, в центрі якої розповідь про трьох «безробітних» мільйонерів — мосьє Абеля, сера Ейбла і містера Хо, що заснували акціонерну компанію «AXA» з метою вивчення й освоєння радянського ринку, збуту своїх застарілих товарів.
Знайомство з радянською дійсністю розвіює ілюзії акціонерів-мільйонерів, вони починають вбачати в успіхах ненависного їм радянського суспільства смертельну загрозу самому існуванню світу капіталізму. Страх, ненависть керують тепер їхніми діями, вони виступають за припинення торгівлі, бойкот Країни Рад і замість мирної торгової компанії засновують «інтернаціональний концерн війни».
Сьогодні, враховуючи наш історичний досвід, слід віддати належне точності передбачення і узагальнення, притаманного справжньому мистецтву.
Поетика контрасту визначає побудову твору. Ю. Смолич так охарактеризував художню інтерпретацію опановуваного ним матеріалу: «Я скомпонував зміст книги, ідучи, власне, за перенесеним у літературу принципом політичного плаката: виразність композиції, ударна деталь, гротеск для негативних образів» (Розмова з читачем, с. 75). Повнота уявлення про радянську дійсність, перспективи її розвитку виникає як наслідок проведеного до кінця структурного принципу. Світ соціалізму — криза капіталізму. Харків і Чікаго. ХТЗ і заводи Форда. Три мільйонери — три радянські робітники — три представники робітництва капіталістичних країн. Смерть банкіра Пірпонта Бетлехема — і народження дитини робітницею-комсомолкою Зіною Козуйок: «Сорок вісім годин. Це винятково важкі пологи… Життя народжується в муках…»
Реалістична за своїм наповненням символіка зіставлень, чіткість і послідовність розгортання публіцистичного сюжету, активна авторська позиція, безпосередньо виявлена в образі автора, у розлогих промовах Смолича-гіда, — усе це так чи інакше працює на розкриття загальної ідеї твору, сприяє утвердженню в ньому неминучості поступу соціалізму. Втім, обрана письменником манера оповіді дещо звужувала можливості змалювання індивідуальних характерів у всій повноті їхнього самовияву позитивні персонажі не так протидіють, як протистоять негативним, вони не показані в русі саморозвитку. Та при всьому тому досвід
