Правік та інші часи - Ольга Токарчук
Згодом Уклея забрав у фотографа, який йому заборгував, апарат на штативі й обладнання для темної кімнати. Рута швидко зрозуміла, в чому полягає мистецтво проявлення. Апарат стояв у спальні, й Уклея завжди, перед тим, як іти в ліжко, налаштовував автоспуск. Потім Рута дивилася в червоному світлі на темні купи Уклеїного тіла, його зад, геніталії, покриті чорною щетиною груди, товсті й округлі, мов у жінки. Бачила також себе, роздавлену й пошматовану на перса, стегна й живіт. Тож, залишаючись сама, перевдягалась у свої сукні й ставала напахнючена та вишукана перед оком об’єктива.
«Клік», — казав апарат із захопленням.
Час Місі
Метаморфози часу бентежили Місю особливо в травні. Травень стрімко пробирався на своє місце в шерензі місяців і вибухав. Усе починало рости та квітнути. Нараз.
Міся, що звикла до ранньовесняного, блідого, жовто-сірого краєвиду за вікном кухні, не могла призвичаїтися до щоденних змін, які щедро сіяв травень. Спершу впродовж двох днів зазеленілися луки. Потім Чарна заблищала смараґдово та впустила у свої води світло, яке від цього дня щоденно набирало інших відтінків. Ліс на Паперні став блідо-зелений, потім зелений і врешті потемнів та занурився в тінь.
У травні зацвітав Місин садок, і це було знаком, що можна прати всіляку злежану за зиму одежу, штори, постільну білизну, серветки й покривала. Вона натягала поміж квітучими яблунями мотузки та наповнювала рожево-білий садок яскравими кольорами. За Місею дріботіли діти, кури та пси. Інколи приходив також Ізидор, але він завжди говорив про речі, які її не цікавили.
В садку вона думала про те, що годі продовжити цвітіння дерев і що пелюстки неминуче осипаються, листочки з часом буріють, а перегодом опадають. Її не втішала думка, що наступного року знову буде так само, бо знала: це неправда. Наступного року дерева будуть іншими — більшими, їхні гілки потовщають, іншою буде трава, іншими — плоди. Ніколи не повториться квітнуча гілка. «Ніколи не повториться це вішання прання, — думала Міся. — Ніколи не повторюсь я».
Вона верталась на кухню та бралася за готування обіду, але все, що робила, здавалося їй грубим і незграбним. Вареники були безформними, галушки — нерівними, макарони — товстими й некрасивими. На почищеній картоплі несподівано з’являлися вічка, які треба було виколупувати кінчиком ножа.
Міся була такою ж, як і цей садок, як і все на світі, що підпорядковується часові. Поправилася після третіх пологів, її волосся втратило блиск і стало прямим. Очі набули кольору гіркого шоколаду.
Міся була знову вагітна й уперше подумала, що це занадто, як для неї. Вона не хотіла четвертої дитини.
У неї народився син, якому вона дала ім’я Марек. Він був тихий та спокійний, спав цілими ночами, жвавішав лише тоді, коли бачив груди. Павел поїхав на чергове навчання, отож Місею опікувався батько Міхал.
— Четверо дітей — це забагато для тебе, — сказав він. — Ви мусите стерегтись. Таж Павел на цьому знається.
Незабаром Міся переконалася, що Павел ходить з Уклеєю по дівках. Може, мала б йому пробачити: спочатку була вагітна — гладка й розпухла, потім останні пологи, які далися їй важко… Однак вона не пробачила Павлові.
Міся знала, що він злягається з усіма отими буфетницями, продавщицями з м’ясних крамниць, кельнерками із ресторацій, яких контролює як державний службовець. Вона знаходила на Павловій сорочці сліди помади, довге волосся. Виявляла в його речах чужі запахи. Згодом знайшла почату пачку презервативів, яких він ніколи не вживав, коли кохався з нею.
Міся покликала згори Ізидора, і вони разом розсунули двоспальне велике ліжко. Ізидорові сподобався цей задум. Він додав щось навіть од себе до цієї нової конфіґурації — поставив посеред кімнати, між ліжками, горщик із великою пальмою. Міхал приглядався до всього цього з кухні, палячи циґарку.
Коли повернувся Павел, трохи напідпитку, Міся підійшла до нього з чотирма дітьми.
— Я вб’ю тебе, якщо зробиш це ще раз, — сказала вона. Він закліпав очима, але не намагався вдавати, ніби не знає про що йдеться. Потім кинув черевики в кут і весело засміявся.
— Я вб’ю тебе, — повторила Міся так лиховісно, що немовля на її руках жалісно розплакалось.
Пізньої осени Марек захворів на коклюш і помер.
Час саду
Садок має свої два часи, котрі чергуються рік у рік. Це час яблунь і час груш.
У березні, коли земля прогрівається, сад починає вібрувати та впинатися в тіло землі підземними пазуристими лапами. Дерева ссуть землю, як цуценята, а їхні стовбури стають теплішими.
У рік яблунь дерева тягнуть із землі кислі води підземних річок, що мають силу зміни та руху. У цих водах є потреба напору, збільшення і розростання.
У рік груш усе зовсім по-іншому. Час груш — це висмоктування з мінералів солодких соків, це повільне та м’яке поєднання їх у листі з сонячними променями. Дерева зупиняються у своєму рості та смакують солод самого буття. Без руху, без розвою. Садок здається тоді незмінним.
У рік яблунь дерева цвітуть недовго, однак найкрасивіше. Часто стинає їх мороз або здувають ґвалтовні вітри. Плодів багато, проте дрібних і не надто показних. Насіння рослин мандрує далеко від місця свого народження: пух кульбаби перелітає через струмок, насінинки трави летять понад лісом на інші луки, а часом вітер переносить їх навіть через моря. Потомство тварин слабке та нечисленне, але з тих, що вижили у перші дні, виростає здорова й спритна молодь. Лисиці, народжені в час яблунь, без вагань внаджуються до курників, так само яструби та куниці. Коти вбивають мишей не тому, що голодні, а заради самого вбивства, миші атакують людські оселі, а метелики забирають на свої крила найяскравіші барви. Роки яблунь породжують нові думки. Люди протоптують нові стежини. Викорчовують ліси та садять молоді дерева. Будують на річках греблі й купують землю; закладають підвалини нових будинків. Думають про подорожі. Чоловіки зраджують своїх жінок, а жінки — чоловіків. Діти несподівано стають дорослими, йдуть від батьків. Люди не можуть спати. Надто багато п’ють. Приймають важливі рішення та починають робити те, чого ніколи досі не робили. Постають нові ідеї. Змінюється влада. Біржі втрачають стабільність,
