Коханки - Ельфріда Єлінек

Вагітна Паула, якій незабаром виповниться шістнадцять, напружує всі м’язи, немов тягловий кінь, і піднімає п’яного Еріха зі стільця, але далеко зайти зі своєю солодкою ношею їй не вдається.

Друзі-дроворуби об’єднаними зусиллями виривають дорогоцінну здобич з рук Паули.

Що може зробити одна Паула проти спільних зусиль цих володарів лісу? Паула програла, вона випускає Еріха з рук. Лихо не без добра: Паулі пощастило, що ніхто не затопив їй кулаком у живіт і не завдав травми зародкові.

Паулина мати не мала б нічого проти, якби таке мало місце. Найвдаліше рішення проблеми, вважає вона, — це виливок або мертвонароджена дитина.

Жаль, але пройшло занадто багато часу, хай там як, але дитина виживе.

Отже, Еріха знову саджають за стіл. Він так і не зрозумів, що з ним відбувалося. Паула, обтяжена своїм материнським тягарем, тягнеться додому. Краще б на неї ліг тяжким вантажем Еріх, а дитина би зникла. На вулиці темно, і Паула не раз спотикається й падає. А проте, маля в її утробі всі ці смертельні номери не вбивають.

Хлипаючи і ревучи, Паула плететься додому, на боковеньку; дитина в її утробі тягне Паулу туди, де її домівка. Низько опустивши голову, немов мисливський собака, що нюшить дичину, Паула дістається домівки, від якої на Паулу не віє домашнім комфортом.

Паула лягає в постіль, закинувши руки за голову. Незабаром ці руки триматимуть дитя, а ця голова схилиться над ним. Паула сподівається, що народиться хлопчик, а не дівчинка.

Нехай це буде хлопчик, а не дівчинка, — сподівається Паула.

Наступного дня рано-вранці Паулу починають лякати майбутніми переймами, мов, страшенно болітиме.

Був би в Паули чоловік, її б не лякали, а втішали, панькали й заспокоювали.

Одного чудового дня, коли повітря особливо м’яке, Паулу відвозять у лікарню, і вона, як слід нап’явши жили, приводить дитя на світ Божий. Коли її везли на «швидкій», Паула вирішила про себе, що, коли буде хлопчик, назве його на честь батька Еріхом, а якщо буде дівчинка, дасть їй міське ім’я — Сюзанна.

Народилася дівчинка. Дочка на ймення Сюзанна.

Розчаровані батьки біля лікарняного ліжка Паули жовчно кидають, що Еріха через дочку точно не змусити женитися, якби син, була б хоч якась надія.

Але Паулина мати вже агуськає над дитятком: яке ж ловке немовля. Все село саме цього від Паулиної матері і очікує.

Сюзанна — позашлюбна дитина.

Паула — мати-одиначка.

Обидві вони — жінки.

У цьому їхнє щастя, але це накладає й зобов’язання поводитися як людина, а не як самиця.

Це чудове зобов’язання. Набагато краще, ніж обов’язки Еріха-дроворуба.

Паула всього на шістнадцять років старша за свою дочку, а проте вона вже майже готова відмовитися від життя.

Почувши про радісну подію, з міста, куди вона вийшла заміж, прибуває Паулина тітка. Вона сидить біля Паулиного ліжка й повчає дівчину:

— Ти поводилася точнісінько як дикі звірі, адже звірі в лісі дають приплід, а заміж не виходять.

Паула лежить на лікарняному ліжку, слухає тітчині умовляння й реве.

Тітці легко бути великодушною, бо ж вона зашлюбилася з булочником великого міста, і тепер у них є своє авто.

Тітка-городянка обіцяє поговорити з Еріхом і уламати його, що зовсім необхідно, коли маєш стосунки з чоловіками, які не хочуть щось робити самохіть.

Знову ж серед чоловіків частенько зустрічаються люди з м'яким серцем.

Вода і камінь довбає, будемо сподіватися, що й з Еріхом упораємося.

Єдиний шлях для Паули: принижуватися й довбати далі.

І тітка-городянка вважає, що на малюка не надивишся. Дитина не повинна відповідати за гріхи матері.

І знову ж, на маля не надивишся, тоді як Паула страшна і суха як скіпка.

Еріха, задовбаного важкою роботою, довбає й уламує тітка-городянка. Нижче ми розповімо, який вигляд прибере Еріх після того, як його умовлять.

Проміжний звіт

На сьогоднішній день радісного сяйва, що свідчило б про те, що Бріґітта стала дружиною й матір’ю, поки що бракує.

Сьогодні вони вирушають на прогулянку в парк — продемонструвати людям нові пальта! Під час прогулянки відбувається випадкова зустріч із Сюзі, мальованою красунею, яка везе в колясці свого маленького племінника, сина своєї сестри, а на повідці веде величезну породисту вівчарку із прекрасним родоводом.

У цілому перед нами втілення найвишуканішого конструкторського розрахунку. Природа набула тут найоптимальніших форм. З одного боку, витончена породиста вівчарка, з іншого боку — Сюзі, наділена такими ж рисами, хіба що на свій манір. У променях сонця, що падають на Сюзі крізь листя дерев, вона скидається на ідеальне втілення всіх матерів на світі. Але ж Бріґітта вважає, що Сюзі ніколи не стати гарною матір’ю, вона занадто егоїстична й ніколи не поставить інтереси дитини вище за свої власні.

Бріґітта помиляється. Сюзі таки цілком може підпорядкувати свої інтереси інтересам майбутньої дитини, тільки дитину цю слід зачати від відповідного її уявленням батька.

Гайнц як джерело зачаття її уявленням не відповідає. Бо ж він навіть грубуватій Бріґітті не може дати бодай якусь насолоду. А про вишукану Сюзі — годі й говорити. На Сюзі сьогодні немає нового пальта, але її недбайливий, спортивного крою одяг з дорогої тканини, у якому вона вийшла на прогулянку, на вигляд набагато кращий за новісіньке демісезонне пальтечко Бріґітти. Картина напрочуд гарна: мати й дитя на прогулянці.

Гарний собака доповнює загальне враження.

Сильний звір поруч із дитячою коляскою із Сюзі й вигляд має навдивовижу лагідний і м’який. «Я хочу бути дикуном, якого ти, Сюзі, вестимеш на повідці», — говорить про себе збуджений Гайнц, і помисли його далеко не чисті.

Всім навколо відразу ясно, як сильно Сюзі любить дитину.

Картинка без слів.

Доглянута й гожа, на справжню жінку схожа! Бріґітта у своєму новенькому пальтечку зі змішаної тканини поруч із Сюзі почувається простухою й дурепою. Але ж у крамниці вона була в захваті від своєї покупки. Яка легкодухість.

Гайнц миттєво заходить у розмову із Сюзі:

— Маля так тобі йде.

Всупереч поважно-материнському вигляду Сюзі Гайнцу кортить миттю вивести свій кінець на стартову позицію.

Його завчасу відвідують відчуття, схожі на відчуття гонщика на старті перегонів «Формули-1».

Бріґітта знову наливається ненавистю. Знову виникає загроза, що іспит на спеціальність, власну справу, заощадження батьків відкладуться на безрік. Гайнц, у якому виникають відчуття лижника перед стартом (із Бріґіттою у нього ніколи такого не буває), знову націлився на Сюзі.

Адже якщо Сюзі так личить роль турботливої неньки, в яку вона грається, то що вже говорити, коли вона й справді стане матір’ю.

Сюзі