Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс

За свідченням Никонівського літопису XVI ст., Блуд із самого початку війни між братами – чи, власне, походу Володимира на Київ, на Ярополка, – був на боці старшого сина Святослава і тому відмовляв його від активних воєнних дій. «Аж ніяк не здатен протистояти тобі менший брат Володимир, – присипляв пильність Ярополка, – адже не може синиця проти орла воювати, – нашіптував: – Не бентеж себе страхом-ляком даремним і не утруднюй себе збиранням воїнів». Це, очевидно, й стало причиною того, що Ярополк виявився непідготовленим до війни. «Говорив же так Блуд панові своєму з лукавством, адже був зваблений і обласканий Володимиром».

А коли вже справи Ярополка й геть погіршились, лякав-страхав його: «Дізнавсь я від вірних людей, що кияни спілкуються з Володимиром і кажуть йому: «Берись за град, передамо тобі Ярополка».

Ярополк насторожився і занепокоївся. Найбільше остерігався змови киян з новгородським князем, братом його меншим.

Володимиру Блуд передавав через свого посланця «пристряпати (себто приступати. – В.Ч.) до граду з бранню», а самому Ярополку раз по раз казав: «Доки не пізно, втікаймо з міста. Городяни вже у змові з Володимиром і не сьогодні-завтра видадуть тебе йому – тікаймо!..»

Ярополк прислухався до порад Блуда – йому він завжди вірив і завжди виконував його поради, тож, «вибігши з Києва, зачинився в граді Родні, що був розташований в гирлі Росі…»

Вважається, що Ярополк не випадково втік на Рось. Там він ще року 979-го розселив печенізьку орду хана Ілдея, давши кілька міст – за це хан обіцяв йому вірно служити. До всього ж вони – хан і князь – були ще добрими приятелями. Хан неодмінно допоможе Ярополку, був певний Володимир, тож, щоб не дати їм часу на об’єднання, кинув свої полки на Родень.

А тим часом дізнавшись, що Ярополк утік з міста, кияни відчинили перед братом його міські ворота. Блуд переконував Ярополка, що кияни ніколи не визнають Володимира за великого князя, бо його навіть власна дружина не любить. Та й не можуть бояри підтримувати рабичича…

Володимир тим часом зайняв великокнязівський стіл і міг перевести подих – нарешті перша значна перемога. Він – великий Київський князь. Правда, Ярополк не зрікався столу. Але й нічого не робив, щоб організувати відсіч братові. Сидів у фортеці Роденя і слухав, що йому нашіптує його «вірний» радник-порадник Блуд… Полки Володимира взяли місто в щільну облогу – птах не пролетить непоміченим. Всі ходи-виходи з міста були надійно перекриті – швидко в місті почався голод. Та такий голод, що його, за свідченням літописців, ще не довелося переживати жодному місту. Сил у Ярополка, щоб розірвати облогу, не було. Звідтоді і через багато років на Русі казатимуть, порівнюючи лихо з роденським: «Біда, як у Родні».

Блуд старався:

– Бачиш, княже, скільки військ у брата твого – нам їх не подолати. Укладай хутчіше мир з братом своїм. Вірні люди мені передають: брат проти тебе не замишляє нічого недоброго чи злого. Піди до Володимира, скажи перед ним, перед його військом і перед людом, що відступаєшся від Києва, і Володимир віддячить тобі іншим градом чи волостю.

А Володимиру тим часом послав вістку: «Збулася задумка твоя, приведу я до тебе Ярополка – приготуйся вбити його!..»

Принаймні так запевняє історична традиція, а як воно там було насправді, хто тепер достеменно скаже.

І дарма деякі бояри відмовляли Ярополка йти до брата на перемовини – Ярополк прислухався до Блуда. Через кілька день у супроводі кількох кінних воїнів і Блуда він залишив Родень і вирушив до Володимира в Київ. Та тільки він вибрався за мури міста, як його миттєво оточили дружинники Володимира. Не чіпали, але Ярополк ніяк не міг збагнути: в якості кого він їде до стольного граду, де в його теремі вже сидів новгородський князь, який став великим Київським князем – їде він як рівний Володимиру чи як його в’язень?

Вечоріло, як Ярополк зі своїми людьми й дружинниками брата дістався стольного граду. Прямували на княжий двір, де Ярополк просидів аж вісім років, коли був великим Київським князем. Чомусь на подвір’ї нікого не було. Навіть челяді. Дивно. Може Володимиру не потрібні свідки? Тільки в круглих віконцях терему мерехтіло кволе світло. У супроводі Блуда, двох охоронців і Володимирового боярина, який вийшов у двір зустрічати гостей, Ярополк рушив до дверей терема.

Неспокій наростав, але Ярополк весь час здавлював його в собі, наче люту змію. Як і годиться князеві, він ішов попереду, за ним упевнено і навіть аж велично простував Блуд, а потім два охоронці Ярополка. Ось він переступив поріг, і тієї ж миті Блуд позад нього різко потягнув на себе важкі двері, куті залізом.

І зачинив їх, відрізавши охоронців Ярополка від свого князя.

І тієї ж миті два понурі варяги, які вирнули з пітьми, з двох боків кинулись на Ярополка і простромили його мечами…

Ярополк не встиг крикнути, як був піднятий на мечах.

І здалось йому – це він виразно почув, не лише слухом, а й усім єством – як десь закувала зозуля.

«То вони мені довгі літа кують, – встиг він подумати (в дитинстві, зачувши голос зозулі, маленький Ярополко, як вчила його бабуся Ольга, прохав птаху: «Зозуле, зозуле, скажи скільки літ мені жити і ряст у світі білому топтати?..»), але того разу Ярополк лише встиг подумати, як зозулин голос чомусь наче захлинувся.

І миттєво сконав…