Світло Парижа - Елеонор Браун
— Дуже приємно.
— Агов, хочеш поснідати? — спитала Шарон.
— Нє-а, уже снідала. Але вип'ю кави. — На цих словах Касандра прив'язала пса до огорожі й перестрибнула до нас, як раніше Шарон. Підсунувши столик до нас, вона сіла, замовила в офіціанта каву.
— Отже, ви власниця магазину плетених виробів? — спитала я, намагаючись прибрати сумнів з голосу.
— Так, ми відкрилися минулого року в кінці вулиці біля кав'ярні Java Good Day[41].
— Це там, де раніше був чудовий магазин «Усе для собак». Там продавали черевички й шкарпетки для псів, пам'ятаєш? — утрутилася Шарон.
— Так. Добре, що цього місця вже нема. Воно виводило мене з себе.
— Знаю. Коли ми туди переїхали, я викликала жінку, аби вона зробила духовне очищення, вигнала усіх привидів тих бідолашних собак, яким полірували кігті й одягали краватки. Цілком законний бізнес, — сказала Касандра. Вона взяла виноградину з тарілки Шарон і кинула собі до рота. — Дівчатка, звідки ви знаєте одна одну?
— Учились разом у старших класах. А зараз я продаю будинок її мами, — пояснила Шарон. — А вона приїхала допомогти.
Я була рада, що вона придумала мені алібі, але, звичайно, Касандра мене не знала, навряд чи її цікавило, чому я тут, а також те, ким є моя мати та мій чоловік і чому я не ношу обручки. Нікого це не обходило. Нікого не цікавить ані мій одяг, ані мої справи. Свобода омивала мене, як літній дощ, і хотілося відкинутись назад, підставити обличчя під її струмені.
— Круто, — промовила Касандра й узяла ще одну виноградину.
— Шарон Бейкер? — Я впізнала голос Генрі й підвела очі. — Ви пообіцяли, що не їстимете в жоднім іншім ресторані, — Шарон явно була рада його бачити, вона скочила зі стільця й простягла до нього руки через парканчик.
— Правду кажучи, ви не подаєте сніданків, — посміхнулася Шарон, відпустила його й знову сіла.
Генрі був у темних окулярах, під однією рукою тримав складену газету, у другій — філіжанку кави. Касандра теж його обійняла, а потім він помітив мене. — Леді Бауерс? — промовив, жартівливо мені вклонившись.
— Сер Гастропаб[42]? — відповіла я.
— Радий вас знову бачити. Не знав, що ви всі тут знайомі.
— Ми з Шарон ходили разом до школи. З Касандрою щойно познайомилась. Ви, очевидно, найбільший секрет магнолійської громади.
Він підняв окуляри вгору, на волосся, таке ж не причесане, як і тоді, коли я бачила його востаннє, хоча цього разу він не був забруднений. На ньому були мішкуваті джинси до колін, футболка теліпалася на широкому тілі, однак, побачивши його, я відчула дрож усередині і сама цьому здивувалася. Звичайно, це було цілковитим безглуздям. Я була одружена, і Філіп був кращим за Генрі. Але я почервоніла, глянувши на його скуйовджену бороду й уявивши, який вигляд вона б мала на моїй шкірі, а потім заборонила собі будь-що думати про це.
— Я досить гарне сонце, навколо якого крутиться соціальне життя Магнолії, — відповів Генрі, ніби усвідомлюючи важкий тягар. Я пирхнула у склянку з водою, уявивши його в кантрі-клубі з Бетсі Ліни Чиверс, моєю матір'ю та Лідією Ендикотт, яку, здавалось, вимочили в цитриновому соці.
— Генрі був у групі з моїм другом. — Шарон показала на Генрі ножем й повернулася до млинців.
— У групі? Ви тут усі просто набиті секретами! — промовила я.
— Це було дуже давно, і ми були просто жахливі!
— Тоді чому ви все це кинули? Жах тепер продається, хіба не чули?
— Я занадто стара для таких дурниць. Стояти в клубі цілими ночами з дітьми, на десять років молодшими від мене? Не мій спосіб проводити час. До того ж, зрозуміла, що більш вигідно займатися тим, що мені не остогидло.
— Гей, збираєтесь щось робити до Першої П'ятниці? — Касандра підвела очі від тарілки зі сніданком Шарон і скоса глянула на Генрі.
— Як завжди, годуватиму голодних людей, а ви?
— У магазині збирається група любителів плетіння. У мене є знайома художниця-в'язальниця, покаже свої роботи. Коли матимете час, вам слід прийти подивитися.
— Спробую, — відповів Генрі.
— Що таке Перша П'ятниця? — спитала я.
— Щомісяця в першу п'ятницю тут перекривають вулицю й роблять із неї місце для вечірок. Усі ресторани й
