Сестра Керри - Теодор Драйзер
Герствуд, як завжди, був чарівний. Ні, він не знав, що Друе немає в Чікаго, сказав він. Втім, ця новина не справила на нього особливого враження, і він звернув розмову на загальні теми, які могли цікавити Керрі. А він умів підтримувати розмову так невимушено! Чималий досвід допомагав йому в цьому, до того ж він знав, що йому симпатизують. Керрі слухала його залюбки, він це бачив і дуже скоро цілком заволодів її уявою. Він присунув свій стілець трохи ближче і навмисне притишив голос, щоб його розмова з нею здавалась інтимнішою. Він описував різні розваги і людей, з якими йому доводилось зустрічатись. Він побував там і там, бачив те і те. Керрі мимоволі проймалася бажанням теж побачити все це, і водночас він не давав їй ні на мить забувати про нього самого. Вона весь час відчувала його присутність, його чари. Іноді він, усміхаючись, повільно підводив очі, щоб підкреслити якесь слово, і його погляд заворожував її. їй уже подобалося все в ньому. Один раз, для більшої переконливості, він торкнувся її руки, і вона тільки усміхнулась. Він ніби оточував її якоюсь особливою атмосферою, що поглинали всю її істоту. Вона ні на хвилину не відчула з ним нудьги, сама ніби стаючи розумнішою. Під його впливом вона повеселішала; прокинулося все, що було в ній кращого. Вона почувала себе з ним такою, як ні з ким, — недарма він без кінця вихваляв її. І притому в його поводженні з нею не було і сліду тієї вищості, яка була властива Друе.
У кожній їхній зустрічі, як у присутності Друе, так і без нього, було щось інтимне, невловиме, що хвилювало Керрі. Вона не відзначалася красномовністю і ніколи не вміла висловлювати своїх думок плавно й послідовно. Вона була людиною почуття, саме воно панувало над нею, глибоке і непереможне. Вона не могла б пригадати жодної багатозначної фрази з усього, що було сказане між ними, що ж до нишком кинутих поглядів та прихованих відчуттів, то яка жінка не збереже їх таємниці? Нічого подібного між нею і Друе ніколи не бувало, та й не могло бути. Вона піддалася йому, бо була охоплена страхом, а він у ту хвилину з’явився перед нею як бажаний рятівник. Тепер же до неї промовляли таємні бурхливі почуття, яких Друе не міг би навіть зрозуміти. Погляди Герствуда були переконливіші, ніж найпалкіші запевнення закоханого. Ці погляди не вимагали негайно щось вирішувати, на них не треба було відповідати.
Люди взагалі переоцінюють значення слів, піддаючись ілюзії, ніби розмови призводять до істотних наслідків. А тим часом, як правило, переконують зовсім не слова, а те, що за ними ховається; справжні рушійні сили — почуття й бажання. І серце прислухається лише тоді, коли слова перестають йому заважати.
Розмовляючи з Герствудом, Керрі вслухалася не в слова, а в те, що таїлося за ними. Яка промовиста зовнішність! Як само за себе говорить його високе становище! Його потяг до неї, що дедалі зростав, лягав на її душу, як ніжний дотик руки. Він не лякав її, бо був невидимий; вона не турбувалася, що скажуть люди, що вона сама скаже собі, бо він був непомітний. Благання, переконливі умовляння зректися чиїхось старих прав і визнати нові,— і все це без слів. Розмова, яка в цей час точилася, була акомпанементом до того, що між ними відбувалось, як тихий музичний супровід до драматичної дії на сцені.
— Ви коли-небудь бачили вілли, що стоять уздовж набережної над озером на Північній стороні? — спитав Гер-ствуд.
— Так, якраз сьогодні я побувала там з місіс Гейл. Які вони гарні!
— Так, дуже гарні,— потвердив він.
— О боже, — сказала Керрі задумливо, — як би мені хотілося жити в такому домі!
— Ви не дуже щасливі,— повільно промовив Герствуд після недовгої мовчанки.
Він пильно глянув їй просто в вічі. Герствуд відчував, що зачепив болюче місце і що це добра нагода закинути слівце за себе. Він тихенько нахилився ще ближче і не відривав від неї пильного погляду, розуміючи, що настала критична мить. Керрі спробувала відвести очі, але це було марне зусилля: вся сила чоловічої волі спрямувалася на неї. Герствуд знав, що від цієї хвилини багато залежить, і хотів її підкорити. Він усе дивився й дивився, і чим далі це тривало, тим ставало нестерпніше. Маленька фабрична робітниця потрапила в цілковиту безвихідь. Вона вже зовсім втрачала рівновагу.
— О, ви не повинні так дивитись на мене, — мовила вона нарешті.
— Я нічого не можу з собою вдіяти, — відповів він.
Це її трохи розчулило, і вона не протестувала більше, додаючи йому сміливості.
— Ви не^адоволені життям, правда ж?
— Ні,— тихо відповіла вона.
Герствуд побачив, вірніше, відчув, що він господар становища. Присунувшись ще ближче, він доторкнувся до її руки.
— Не треба! — вигукнула вона і схопилася з місця.
— Пробачте, я ненавмисне, — відповів він спокійно.
Керрі не втекла від нього, хоч могла це зробити. Вона навіть не припинила розмови, а він з чарівною невимушеністю заговорив про щось дуже цікаве. Незабаром він підвівся і почав прощатись, і вона відчула, що перемога на його боці.
— Не треба журитись, — мовив він ніжно, — колись усе буде гаразд!
Вона не відповіла нічого, бо не знала, що сказати.
— Ми з вами добрі друзі, правда? — сказав він, простягаючи руку.
— Так, — відповіла вона.
— В такому разі ні слова про це, поки я не побачуся з вами знову.
Він затримав її руку в своїй.
— Цього я не можу обіцяти, — відповіла вона, вагаючись.
— Треба бути великодушнішою, — промовив він так просто, що зворушив її.
— Не будемо більше говорити про це, — відповіла вона.
— Чудово, — зрадів Герствуд.
Він спустився по сходах і сів у свій екіпаж, а Керрі замкнула двері і піднялася в свою кімнату. Вона скинула перед дзеркалом широкий мереживний комірець і недавно куплений гарненький поясок з крокодилячої шкіри.
— Я стаю просто гидка! — промовила вона до себе, щиро стурбована й засоромлена. — Все, що я роблю, недобре.
Керрі розпустила волосся, і воно розсипалося темними хвилями. Вона напружено перебирала в думці події цього вечора.
— Не знаю, — прошепотіла вона нарешті,— що мені робити?
— Так, — промовив сам до себе Герствуд, що в цей час їхав в
