💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Теплі історії про кохання - Анастасія Алексєєнко

Теплі історії про кохання - Анастасія Алексєєнко

Читаємо онлайн Теплі історії про кохання - Анастасія Алексєєнко
що я божевільна: шукати тата серед чоловіків — абсурд. Чоловіки хочуть бачити в жінці жінку, а не доньку, і хочуть бути для жінки чоловіком, а не батьком. Мабуть, моя подруга так і не змогла зрозуміти мене. Я не хотіла зустріти чи знайти точну копію тата, а просто мріяла про чоловіка, який би був таким, як мій тато. Такого, який би не соромився відкритися мені сповна, який би підтримував, любив самовіддано й палко, щиро та назавжди, який би ніколи не зрадив, не підвів, не проміняв на іншу.

Кажуть, що незамінних людей не буває. Неправда. Нахабна й необдумана брехня. Бувають. Наприклад, ніхто ніколи не зможе замінити мені тата чи маму. Це я вже знаю напевне...

...У Володимира є донька Даринка. Він виховує її сам. Мама Даринки, дружина Володимира, трагічно загинула, коли дівчинці було лише два рочки. Сьогодні Даринці одинадцять.

Я познайомилася з ними випадково в супермаркеті біля акційного стенда. Володимир і його донька заповнювали акційну анкету, а я кидала в кольорову скриньку свій бланк. Тоді Даринка невимушено запитала в мене, чи сподіваюся я на те, що розіграш відбуватиметься чесно й прозоро. Я здивувалася її проникливості та недитячому запитанню, утім, не розгубилася й відповіла, що вірю в дива й перемогу. Вона трішки помовчала, а тоді вже звернулася до свого тата Володимира: «Бачиш, татку, я ж казала, розіграш буде чесним». Удруге ми знову зустрілися в супермаркеті, біля того ж акційного стенда. Відбувався розіграш призів. Моє прізвище так і не пролунало, зате акційна анкета Даринки й Володимира потрапила до рук представника фірми солодощів, яка організовувала захід. Вони виграли суперприз. Дівчинка дуже раділа й усе повторювала: «Я ж казала...» А Володимир ніжним поглядом, сповненим любові, дивився на доньку й усміхався.

— Не засмучуйтеся, — сказала мені Даринка. — Наступного разу ви обов’язково переможете. Дива на цьому не закінчуються.

— А я й не думаю опускати рук і продовжую вірити, — відповіла я.

Того дня я, Володимир і Даринка довго гуляли в міському парку, бавилися у сніжки й хованки, ходили на гарячий шоколад і купували безліч різних цікавинок на новорічно-різдвяному ярмарку.

Від дня нашого знайомства минуло три роки.

...Нічого не буває просто так. Усі зустрічі — випадкові чи навіть сплановані — надиктовані нам вищими силами.

Після знайомства з Володимиром і Даринкою в моєму житті відбулося безліч змін. Спілкування з чоловіком та його донькою стало яскравим променем у сірому житті. Я почала по-новому дивитися на безліч речей і життєвих ситуацій. Навіть не підозрюючи, Володимир і Даринка допомогли мені з’ясувати стосунки з чоловіком, із яким я на той час жила, з яким заледве не узаконила свої стосунки і який насправді був лише епізодичним персонажем у моїй життєвій п’єсі.

Костянтин, як і його попередники, мої кавалери, не був схожим на мого батька. Але я звикла до нього, любила його й чомусь вірила, що саме з ним зможу прожити всі подальші роки. Тим паче мені минав двадцять дев’ятий рік, і я мусила думати про своє майбутнє, я хотіла дітей.

Я, як, напевно, і кожна жінка, кохала дуже віддано. І чомусь не помічала, що Костянтин не завжди щиро й чесно відповідає на мої почуття, що йому байдужі мої справи, нецікаві мої переживання у той чи інший момент, що його зовсім не хвилює моє життя і що він може жити так само й без мене.

Так, йому було все одно, весела я чи засмучена, він ніколи не намагався з’ясувати суть, коли я ображалася чи не розмовляла з ним. Він насправді жив собою, переймався власними проблемами, і дарма я, коли розповідала комусь про себе і про нього, демонстративно говорила замість «я» та «він» — «ми». Насправді ніякого «ми» не існувало. Його вигадала моя зболена, змучена жіноча фантазія. Не було нічого спільного між мною й Костянтином, лише спільні кухня й ліжко.

Завдяки Володимирові та Даринці я вчасно це зрозуміла. І коли сказала Костянтинові, що йду від нього, він навіть не здивувався, лише жорстоко кинув услід: «Баба з воза — коням легше». А на моє запитання «Як ти можеш бути таким жорстоким і холоднокровним? Ти ж казав, що кохаєш.» відповів: «Значить, не судилося.» От як усе просто.

На жаль, не всі чоловіки володіють такими рисами, як мій тато.

Даринка й Володя підтримували мене, як могли. Розставання з Костянтином, розчарування в людині, якій я присвятила чимало років свого життя, не минали безболісно. Я страждала. Чомусь саме за цим чоловіком, чий егоїзм змусив мене розчаруватися в багатьох людських якостях, я страждала найбільше. Але, на щастя, біль, як і все решта в нашому житті, минає. Насправді минає. Тепер знаю це напевне.

Так, звісно, я могла би приїхати додому й запропонувати татові змайструвати годівницю. Можливо, тоді до неї прилетіли б снігурі. Могла би вирушити разом із ним у похід на лижах і, як колись, слухати його розповіді про все на світі. Могла би попросити маму спекти смачненьке печиво, заварити чаю зі шкірками мандаринок і до опівночі переглядати цікаві й пізнавальні передачі, добрі мультики й фільми... Але...

Але миті життя ніколи не повторюються. І нікому ще не вдавалося повертати час назад. Щастя швидкоплинне і щоразу нове. І яскраві, світлі спогади є підтвердженням того.

Так і не навчившись пекти смачне печиво, я печу смачні торти. На свята й будні частую ними Даринку та Володимира. А ще — заварюю чай зі шкірками мандаринок. Я знову пишу вірші — для дівчинки, яка хоч і не називає мене мамою, але дуже мені близька. Цієї зими хочу запропонувати Володимирові вирушити в похід на лижах. Чекаю снігу.

Обов’язково попрошу чоловіка змайструвати годівницю. Ну дуже мені хочеться, щоб і в житті Даринки були снігурі в червоних камізельках! Прагнеться встигнути зробити її дитинство світлим, чистим і яскравим. Щоби згодом, подорослішавши, вона, як і я, часто-часто згадувала свого тата.

Володимир зовсім не схожий на мого тата. Проте коли я спостерігаю за ним і Даринкою, то бачу себе та свого тата, і на душі стає затишно й спокійно.

Анна Садікова. Дві філіжанки з молоком

Дзвоники мелодійно дзеленчали, сповіщаючи про нових відвідувачів. Кав’ярня зустріла нас насиченим ароматом якісної кави, його теплими обіймами. Пам’ятаєш той день? Так само духмяний запах кави линув звідусіль, а твоя усмішка була теплою й лагідною, наче промінь сонця, якого так не вистачає взимку. І

Відгуки про книгу Теплі історії про кохання - Анастасія Алексєєнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: