Мій чоловік — пінгвін - Ірина Львова

У продуктовому впав в око той самий надпис АКЦІЯ. Цього разу з'явилася нагода заощадити 25 копійок на пачці вершкового масла, що я з великим задоволенням і зробила. Потім покрутила в руках шматок твердого сиру, але поклала його назад. Візьму краще плавлений: смачно й дешево. Ну то й що, як до зубів липне? Власникові двох зубних щіток на це начхати. Я відчула себе справжньою господинею і в нагороду купила собі плитку шоколаду. Мені кортіло скуштувати дивовижний тропічний фрукт, схожий на грушу, проте на ньому висів цінник із двозначним числом. Іншим разом… Утім, може, на курорті ці панські витребеньки дешевші? Думка про море вкоренилась у моєму мозку міцно. А й справді — чому б не поїхати, тим паче зірки сприяють. Їду! А це означало, що японський депілятор за казково низькою ціною із розряду розкоші перейшов у список предметів першої необхідності. Я рішуче повернулась у попередній відділ і поклала японську цяцьку до візка. Природно, що поруч із нею лягли крем для депіляції та лосьйон після неї, а також крем, тонік і молочко від (для і після) засмаги. Адже шкіра потребує належного догляду — на здоров'ї економити не можна!

Я пригадала, що не маю купальника. Тобто взагалі у мене їх два, проте стильного нема, а це породжує в жінці такий самий комплекс, наче ходити пляжем голою. Щиро дякую, я ж не нудистка. На моє щастя, купальники теж продавались зі знижкою. Навіть не АКЦІЯ, а РОЗПРОДАЖ. Просто свято якесь! Довго вагалась між чорним на шнурівках і леопардовим суцільним, спинила вибір на чорному. Трішки дорожчий, зате яка річ!

Поруч у відділі взуття купила босоніжки, дуже відкриті, на одному лише перламутровому пасочку. Давно шукала щось схоже до перламутрових гудзичків, що на моєму сарафанчику, і треба ж — так пощастило! До комплекту додалися колготи. Польські, бо італійські з візерунком коштували скажені гроші. Повернулась в продуктовий, постояла біля свинячих відбивних, пригадала, що в них тонна холестерину і купила соєві — корисні і дешеві. Наостанку закинула у візок два кілограми картоплі, пачку солі, три пакети чіпсів (бо перед тим узяла пляшку пива) і попрямувала до каси.

Дві бабусі переді мною жваво обговорювали ціни. «А картопля тут дорога!» — зауважила одна з них. Не скажу, що ця інформація додала мені гарного настрою, та не нести ж назад ту кляту картоплю. Негарно. Але це був лише початок. Настрій зіпсувався зовсім, коли касирка назвала суму. Не може такого бути! Я уважно розглядала чек, намагаючись зрозуміти, де мене ошукали. Та ні — усе правильно. Ну що ж, морський відпочинок доведеться скоротити до семи днів. Та що вдієш — не можу я залишити сім'ю без картоплі, їсти також щось потрібно.

Спакувавши покупки у дві поліетиленові сумки, відчула втому. Пригадала, що вранці не поснідала й зайшла у кав'ярню, розташовану прямо тут, у супермаркеті. Замовила каву й морозиво. Два тістечка. Одну карамельку. Розгорнула журнал. Погортала. Прочитала жіночу історію. (Вона його любила, а він побрався з її кращою подругою; тоді вона отруїлась цианідом і ледве не померла через депресію; але взяла себе в руки, знайшла сили розпочати нове життя, стала відомою співачкою, народила близнюків і виїхала до Франції: а він спився, бо подруга виявилась агентом ФБР). Розчулилась. Замовила сто грамів кагору і ще порцію морозива з подвійним шоколадом. Погортала. «Сигнал SOS, — волала одна з рубрик DUREPи, — якщо на твоїх п'яточках з'явилися веснянки — протри їх свіжим соком авокадо». Авокадо! Ось як називався той фрукт, схожий на грушку. Погортала. Надибала італійські колготи з таким самим візерунком, що розглядала півгодини тому. Ну майже таким. На Клаві Шифер сиділи шикарно. Мені б також пасували, проте я ходитиму в польському дранті. Чому наші жінки завжди відмовляють собі в найнеобхіднішому? Гаруємо, як коні, а кровно зароблені КОПІЙКИ витрачаємо на дурнувату бульбу. Прикро! Замовила подвійну порцію кагору, пригостила морозивом офіціантку. Розплакалась. Ретельно оглянула свої п'яти. Веснянок не виявила. Однак, де гарантія, що вони не з являться завтра? Натомість щезне з продажу авокадо. Доки його везтимуть з Африки — по коліна вкриюся веснянками. Залишила мішечки під наглядом бармена, побігла назад, схопила передостанній фрукт! Заодно — італійські колготи з візерунком і велюровий капелюшок. На зло Клавдії Шифер. Повертаючись назад, забігла в павільйончик «Сувеніри», придбала срібну брошку і глиняний глечик. І бюст Бетховена. Та провалилося б воно, те море!

Розрахувалася за каву. Попленталась до виходу. Важкі сумки обривали руки. Особливо та, у котрій лежала картопля. Такий тягар! Викликала таксі. Поїхала додому.

Зайшла на кухню і заходилась сортувати покупки: авокадо, депілятор; картопля; Бетховен…

— Просто неподобство, — відірвав мене від справи чоловік, витягуючи з кишені якийсь папірець. — Сьогодні прийшов рахунок за телефон. Повідомляють, ніби ми заборгували за попередній місяць.

— Справді?

— Але цього не може бути! Я чудово пам'ятаю, що ти оплатила попередній рахунок.

— Можливо й так… Я вже забула.

— А я ні. Це було того дня, коли ти пішла на пошту, а повернулась з палками до лиж. Я ще дивувався: навіщо тобі влітку лижі, тобто палки, адже лиж ми не маємо. А ти щось розповідала про розташування планет у зоні Вогню, про якийсь енергетичний вакуум… я так і не второпав. Треба буде завтра вранці з'ясувати питання із телефоном.

— Я сама з'ясую, дай мені той рахунок.

— Тримай, якщо хочеш. А це що? — чоловік, узявши до рук новенький босоніжок, уважно роздивлявся перламутровий ремінець і тонюсінькі підбори-шпильки. — Ніяк не збагну логіку жіночої моди. Особисто я волів би мати на вересень щось тепліше, на шнурівках…

— Та певне! А ще краще — калоші! — обурилась я, забрала у нього з рук взуття і пішла до кімнати.

— Я йду за цигарками, нам нічого не треба купити? — долинуло з кухні.

— Начебто