Помаранчева дівчинка - Юстейн Гордер

Усякий сумнів зник тепер з її очей, і, більше не таючись, Вероніка запитала:

— То я, напевно, зможу використовувати його кімнату як майстерню? — Вона ковзнула по мені поглядом, немов хотіла пересвідчитись, якою буде моя реакція.

Я притулив долоню до її срібної шпильки на потилиці й сказав, що дуже пишатимуся подругою-художницею.

За кілька хвилин з’явилось її таксі. Вероніка простягнула руку, спиняючи авто, сіла в салон і цього разу обернулася до задньої шиби, махаючи мені обома руками. Уявляєш, минув лише рік!

Коли таксі від’їхало, мені не було потреби роззиратися по боках у пошуках кришталевого черевичка. У цій казці більше не зосталось жодних перепон. Ми перестали бути залежними від якихось тітоньок-фей з їхніми незрозумілими правилами, дозволами та заборонами. Щастя відтепер належало нам.

Що таке людина, Ґеорґу? Чого вона варта? Хіба ми не пил, що клубочиться землею, і розвівається навсібіч вітрами?

Доки я пишу ці рядки, телескоп Габбла рухається своєю орбітою навколо Землі. Він уже понад чотири місяці в космосі, і від кінця травня встиг надіслати чимало унікальних фотографій Всесвіту, того просторового огрому, з якого походимо і ми. Однак скоро з’ясувалось, що телескоп має серйозний виробничий недолік. Уже йдуть розмови про те, щоб послати до нього космічний човник з екіпажем, який відремонтував би несправність, щоб люди на Землі змогли ще глибше збагнути Всесвіт.

Ти знаєш, чим усе закінчилось? Чи вдалося полагодити телескоп Габбла?

Іноді я уявляю космічний телескоп Оком Всесвіту. Бо око, яке бачить геть увесь Всесвіт, справедливо можна назвати Оком Всесвіту. Розумієш, що я маю на увазі? Це сам Універсум спонукав до створення інструмента, унікальність якого годі осягнути. Телескоп Габбла — космічний орган зору.

Що ж це за казка, у якій ми живемо і в якій кожному з нас відпущена лише одна коротка мить? Можливо, одного чудового дня космічний телескоп допоможе нам глибше збагнути природу цієї казки? Хтозна, чи десь, поза галактиками, не знайдеться відповіді на запитання, що таке людина?

Здається, я досить часто вживав у своєму посланні слово «загадка». Спробу збагнути Всесвіт можна, мабуть, порівняти з грою в складанки, сенс якої полягає в складанні розмаїтих елементів у єдине ціле. Хоча не меншою мірою йдеться тут і про ментальну або ж духовну загадку, і тоді, можливо, відповідь на неї таїться у нас самих. Бо ми ж тут. Ми і є Всесвітом.

Можливо, процес нашого творення ще не довершений. Фізичний розвиток людини, зазвичай, випереджує психічний. Можливо, фізична природа космосу є лише зовнішньою оболонкою, матеріалом для подальшого самопізнання Всесвіту.

Я собі уявляю неймовірні картини: Ньютон зненацька збагнув, що існує всесвітня Гравітація. Чудово. Майже так само миттєво Дарвін здогадався про процеси біологічного розвитку на нашій планеті. Супер! А тоді Айнштайн зробив відкриття про взаємозв’язок між масою, енергією та швидкістю світла. Прекрасно! І ось 1953 року Крік та Ватсон відкривають структуру молекули ДНК, тобто спадковий матеріал рослин і тварин. Блискуче! Так само можна собі уявити, що одного дня — о, який це буде день, Ґеорґу! — якась прискіплива душа в єдину мить просвітління розгадає головну загадку Всесвіту. Гадаю, таке раптове одкровення колись таки станеться. (Хотів би я того дня працювати редактором заголовків одного з найбільших часописів!)

Пригадуєш, на початку цього листа я писав, що маю до тебе одне запитання? Мені дуже важливо знати твою відповідь. Але про це згодом, я ще не закінчив своєї оповіді.

Телескоп Габбла! Ось воно знову! Тепер я майже не сумніваюся, що татове запитання таки стосуватиметься Всесвіту.

Я підвівся з ліжка і визирнув надвір. За вікном і далі густо сипав сніг. Але це не має жодного значення, подумав я. Навіть якщо Земля оповита хмарами, телескопові Габбла ніщо не завадить робити кришталево чисті фотографії галактик, віддалених від нашого Чумацького Шляху на мільярди світлових літ. До того ж, телескоп Габбла працює двадцять чотири години на добу. Він уже виготовив для людства сотні тисяч світлин і дослідив понад десять тисяч небесних тіл. Кожнісінького дня телескоп Габбла постачає нас інформацією, яка могла б заповнити увесь об’єм пам’яті комп’ютера.

Але чому тато знову згадав про космічний телескоп? Я ніяк не міг збагнути, як він стосується Помаранчевої дівчинки. Хоча це вже не так важливо. Важливіше те, що мій тато знав про телескоп Габбла, усвідомлював його величезну роль для людства. Він встиг довідатися про нього, перш ніж захворіти та попрощатись зі світом. В останні дні життя саме це полонило всі його помисли.

Око Всесвіту! Я ніколи не уявляв телескоп Габбла оком. Радше вікном людства в космос. Але й справді, Око Всесвіту — аж ніяк не перебільшення.

А ось бурхливий ажіотаж з приводу відкриття першої норвезької залізниці між Христіанією та Ейдсволом був, можливо, дещо надмірним. У Норвегії мешкає одна тисячна частка людства, а на відтинку шляху між Христианією та Ейдсволом мешкала в 50-х роках XIX століття хіба десятитисячна. З телескопом Габбла всі люди на нашій планеті можуть подорожувати космосом. Коли телескоп вивели на навколоземну орбіту за півроку до смерті мого тата, проект коштував 2,2 мільярди доларів. Я вирахував, що це приблизно чотири крони на кожного мешканця Землі. Дуже дешевий квиток, як на мене, за можливість подорожувати вздовж і впоперек просторами Всесвіту. До порівняння, проїзд від Осло до Ейдсвола та в зворотному напрямку коштує нині майже двісті крон. Не надто дешево, і, якщо хтось погодиться зі мною, хай не зволікає зі скаргою до управління Державної залізниці Норвегії. (Я не маю нічого супроти норвезької залізниці чи давнього поїзда-ліліпута, що курсував між Христіанією та Ейдсволом. Наполягаю лише, що телескоп Габбла набагато важливіший для людства і навіть для селян Ромеріке.[15] Тому не буде жодним перебільшенням назвати його Оком Всесвіту. Такої думки був принаймні мій тато, хоч він так і не встиг довідатися, що для телескопа виготовили нові окуляри!)

«Телескоп Габбла — це космічний орган чуття», — писав тато. Гадаю, я збагнув, що він мав на увазі. Можливо, виведення телескопа Габбла на навколоземну орбіту було не таким вже й сягнистим кроком для людства, бо 1990 року воно вже мало потужні телескопи і космічні кораблі. Однак для Всесвіту — це був незмірний стрибок! Бо саме від його імені люди намагаються знайти відповідь на запитання, що воно таке — Всесвіт. Не більше і не менше! Всесвіту спотребилося аж п’ятнадцять мільярдів років на імплантацію надзвичайно важливого органу — ока, яким він зміг би бачити сам себе!