Із медом полин - Жанна Куява
Рита була проста, наче крій фартуха, непримхлива, як бадилля споришу, щедра, мов грозова літня злива. І безкорисливо любляча. Віктора неабияк тягло до цієї легковажної та живорадісної бешкетниці, адже вона ніколи не набридала прискіпливими ревнощами, не гнітила нудними скаргами та наріканнями на тяжке життя, з її вуст не виривалися докори та прокльони. Вона була не схожа на решту сільських дівчат іще й тим, що не жила за певними правилами-уставами, не прагнула, щоб і в неї виходило все, як у людей. Рита жила по-своєму, тому її вважали за інакшу. Насправді ж вона просто залишалася собою. Була справжня.
Поруч із Ритою Віктор почувався вільним птахом, що, налітавшись, однаково повертається до годівниці, де, мав переконання, завше буде що попоїсти. Хоч ці вільні й сміливі стосунки не лише тішили й задовольняли гонористого юнака. Він часто казився через те, що Рита не з тих дівчат, яких беруть заміж. А він же такий завидний парубок! Хата, машина, заочне навчання у виші… Надивившись на бідність, нехлюйство, ненависть і чвари, в яких росла Маргарита, Вікторові щоразу хотілося втекти якнайдалі й більше ніколи до цієї дівчини не повертатися. Але присилувати, змусити себе не міг. І хоч усвідомлював собі, що таки справді досить симпатичний, ставний, що після танців пройтися з ним бажає не одна тутешня чи й приїжджа міська красуня, проте однаково думав про Маргариту й лише її хотів цілувати та голубити.
Але десь за півроку їхніх стрічань, навесні – тоді Ритка якраз ізнову подалася на сезон сапати ранній буряк – Віктор таки проекспериментував, не відмовивши в білому танці одинадцятикласниці Світлані, доньці вчительки Алли Миколаївни, що викладала англійську мову. Тоді й додому дівчину провів, і поцілункові не противився, бо ініціаторкою цього була власне скромниця Свєтка. Як виявилося, то лише на перший погляд вона здавалася такою безневинною дівчинкою, бо вже другого вечора запросила Віктора до літньої кухні, де провели вони по-дорослому пристрасну ніч. Хлопець і не зогледівся, як це сталося. І лише згодом довідався, що Світлана по вуха в нього закохана й хоче будь-що одружити з собою.
– А що, Ритко, знову з курорту прибула? – підскубували юну заробітчанку сусіди.
– Еге ж, із моря! Зеленого! – сезонники саме так називали сапання плантацій буряків у чужих колгоспах – зелене море.
Тієї червневої суботи, коли вже така рідна Квітка-Маргаритка вкотре повернулася з Білорусі й стала пригощати Віктора смаженою картоплею з яєчнею, а відтак обсипати поцілунками й обдаровувати любощами, він дізнався, що Світлана вагітна. На третьому місяці. Йому про це ще вранці сказала мати. А матері – колежанка. Себто за справу взялися дорослі… Хлопець гадав, що признається про це Ритці. Але не зміг. Прийшов і другого дня, і третього-четвертого-п’ятого, але так нічого й не повідав.
Світлана й собі попервах мовчала: приховувала дражливий стан, бо мусила гідно відбути найвідповідальніший у житті кожної старанної учениці період – випускні іспити. А потім, як усе минулося й маскувати випуклого животика було вже ніяк, щаслива дівчина, не соромлячись, ба, навпаки, вільно та пихато повістувала всім, що невдовзі одружиться з красенем Віктором.
Звісно, Риті одній з найперших донесли пікантну інформацію. Однак бучі Крадуниха не збивала, сліз із цього приводу нікому не показувала. Вдавала, ніби те її геть не зачепило, не злякало й не розлютило. Складалося враження, що до такої неприємності та болісної зради вона поставилася з невимушеною легкістю та простотою. Навіть байдужістю.
– Ну, якщо то правда, матиме Вітька, бляха-муха, добру тещу! – відбувалася жартами. – А мені, опше-то, чого страждати? Хіба мало хлопців на світі?…
Та й коли Віктор, сподіваючись, що дівчина досі нічого не знає, раз по раз до неї навідувався, Рита приймала його, на диво, привітно та люб’язно, сповивала затишком, душевністю і ще більшою пристрастю та ласкою…
Пізньої осені, коли Маргарита знову поїхала на сезонні роботи, Віктор розписався. Про невеличке весілля (бо куди з таким животом ще гульбище на півсела скликати?!) розповіла Тетяна. Їі запросили на святкування, а одразу після нього жінка долучилася до компанії поліських заробітчан, які гнули спини на чужій землі. Тетяна другий рік була замужем за Дмитром, але ось уже втретє поспішала в Білорусь на буряки. Її хіба з вигляду діловитий чоловік хоч і був переконливий селянин, але грошей добувати не навчився. А вони, як виявилося, потрібні й у селі.
Про те, що коїлося тоді в Маргаритиній душі, не знав ніхто. Відкриватися Тетяні вона не хотіла, бо через непростий характер подруги і пристрасть усе перебільшувати часто виникали між ними непорозуміння та плутанина. Хтозна, чи й цього разу мала Шолудиха не розпатякала б іншим, на той час ліпшим за Маргариту товаришкам, її відвертих признань?…
Марійці, другій Ритиній подрузі, досі ще серце боліло від скорботи, тому їй було не до балачок про чиєсь кохання або зраду. А Валька вчилася в сусідньому обласному центрі в університеті культури на бібліотекарку, додому приїздила рідко, переймом[39] на вихідні, та й то, коли Тетяна з Маргаритою не сиділи вдома, а заробляли на життя.
– Ей, подруго, ану-но вставай хутчій! Наші вже в полі, а тебе добудитися не можу! – Тетяна термосила Риту після завсідної вечірньої гулянки. – Якщо тобі геть кепсько на другий день, то нащо п’єш стільки?! – взялася виховувати, тільки-но та заворушила пересохлими губами.
– Ой, Тетяночко, ні, я не встану, збреши що-небудь бригадирові, – застогнала Рита, випила мінералки, що стояла на долівці біля ліжка, й гепнулася на інший бік.
– Ритко, матері твоїй… ану, вставай! Буряк за тебе ніхто сапати не буде! – Тетяна неабияк розгнівалася і крапля в краплю стала схожа на свою шолудиву матір. – Третій день гульбаниш, напиваєшся до одрубону! Скільки можна?! Ану, вставай, кажу тобі!!! – репетувала.
Отож Рита мусила звестися з постелі й поволі, досипаючи на ходу, так-сяк натягти на себе робочу вдяганку.
Де й поділася ота прудка, заповзята веселуха-оптимістка. Відтоді, як компанія примочила Вікторове весілля могоричем, що його привезла Тетяна, Рита вже й спати не
