Золотий Ра - Іван Іванович Білик
Два дні Мастра не ходила через ту жінку до святилища, коли ж пішла на третій день, жінка з покритою білим головою знову мовила: «Ти все-таки покажи мені дитинча. Я бачу, ти його дуже любиш і дуже страждаєш через нього, тож не бійся — дай подивлюсь».
Пеплос так само низько спадав на обличчя незнайомої, Мастра не бачила навіть її очей, але щось підказувало їй не боятися й порушити заборону господарів. Тож розгорнула пелюшки, а сама ревниво дивиться на незнайому: скривиться від гидливих жалощів чи ні. А та нібито провела пучками від голівки до п'ят нещасної маленької потвори й проказала: «Ну, хай тобі щастить, будеш найвродливішою жінкою Спарти, найбільшою красунею від часів Троянської війни». По тому жінка враз провалилася крізь землю чи розчинилась у повітрі.
Мастра не дуже вірила жінці з пеплосом на голові, та після цього жодного разу її й не стріла. Проте за півроку я стала гарненьким дитям. Тільки мама моя вже того не бачила. Тато був немолодий, після маминої смерті більше не одружувався, так ми з ним удвох і жили. Скільки себе пам'ятаю, побачивши мене, всі захоплено ахкали, а тато пишався й ревнував до всіх. А коли мені минуло дванадцятий, наша хвіртка не переставала рипати від сватів. У Спарті мене прозвали Друга Елена, про мене знав увесь Лакедемон, а згодом почали прибувати свати навіть з малоазійських островів та Криту. Але в нашого сусіди Алкіда був син Агет, на сім років старший од мене, я закохалася в нього й поклялась, що не вийду заміж ні за кого іншого. Це було того дня, коли він став переможцем серед борців на Олімпійських іграх. Агет і татові припав до душі, а був же він ще й улюбленцем царя Арістона: в битві з афінянами Агет урятував цареві життя. Цар не раз потім намагався віддячити Агетові, пропонував йому багато золота й рабинь, але ж наші спартіати над усе цінують чоловічу гордість і гідність: Агет нічого не захотів прийняти від царя.
Коли мені нарешті виповнилося п'ятнадцять, Агет заслав сватів.
Агетів батько Алкід був чоловік досить заможний, більше від нас мав рабів та рабинь, і землю вмів добре доглянути, а на пагорбах Тайгету в нього був чудовий оливковий садок. Тато знав про наше з Агетом кохання й не заперечував: адже я була його єдиним дитям. Обидва доми негайно принесли шлюбні жертви в храмі Гери, а весілля відбулось у день першого весняного молодика.
Мені не треба було далеко переїжджати: моїм новим домом став сусідній з нами дім, та й весілля грали зразу на обох подвір'ях. Першим дружком нареченого був старший спартанський цар (Клеомен щойно сів на другий трон і був значно молодший від царя Арістона). Медовий місяць став найщасливішим відтинком усього мого життя, ми з Агетом по-справжньому кохали одне одного, до того ж обоє вдалися гарні, мов Зевсові близнюки.
Цар Арістон дуже часто приходив до нас у гості, й коли я зі своїми служницями частувала чоловіків розведеним вином, до мене інколи долинало, як цар Арістон скаржиться моєму чоловікові на життя. Цареві вже було ген за сорок, він мав шпакувату бороду й видавався мені підтоптаним дідком, бо мені ж тоді щойно минуло п'ятнадцятий: він за рік до мого народження вже був царем.
Ледве-ледве збіг медовий місяць, як мій чоловік почав повертатися з царського палацу дуже сумним. Я не зважувалася його ні про що розпитувати, та він згодом сказав і сам. Цар вирішив будь-що йому віддячити. Що могла порадити чоловікові така дитина, як я! Я порадила спитати в його та в мого батька. Агетів батько Алкід не сказав батькові ні «так», ні «ні», мій же тато почав розпитувати, що саме та як саме говорив цар. «Запропонував попросити в нього що завгодно, — відповів Алкід, — а він потім попросить що завгодно в мене». Тато мій відповів: «Цар Арістон вирішив справді будь-що віддячити... Я розумію його. Немає тяжчого, коли ти винний комусь, цей борг не дає тобі спокійно спати». Я добре запам'ятала ці татові слова. Потім він сказав моєму чоловікові: «Ти мусиш на це піти, але це не буде для тебе ганьбою, тобі жоден спартіат не дорікне. То не буде платнею за той твій учинок під Афінами. Ну, звісно, він цар, ти не можеш мірятися з царями, твій подарунок цареві не може бути більшим за його. Але ж ви обміняєтеся дарунками!» Потім тато після довгих суперечок додав ще одне: «Ти намагайся так повернути справу, щоб в око цареві впала твоя найдорожча річ, сам перед тим вибравши собі найдешевший з його дарунків. Ось тоді різниця між його й твоїм дарунками буде найменш значна».
Це переконало й заспокоїло Агета. Запросивши наступного разу царя Арістона в гості до нас, Агет почав показувати йому всі наші найдорожчі речі, але цар Арістон тільки засміявсь: «Яка то ганьба була б для царя Спарти, коли б він брав не даючи! Невже ти хочеш мене знеславити, друже?»
Агет знітився й аж почервонів, а цар Арістон йому й каже: «Спасибі тобі, Агете, вже й за те, що ти згодився. Завтра прийдеш до мене й вибереш собі те, що здасться тобі найдорожчим. Ну, а вже післязавтра можеш знову покликати мене!»
Наступного дня Агет пішов до палацу, цар Арістон водив його світлицями й пропонував узяти кожну побачену там коштовну річ: куту Гефестом зброю Ахілла, важезний Агамемнонів щит, золоті піхви, обсипану камінням електронову гривну вагою в талант, чотири більші від голуб'ячих яєць смарагди та ще безліч усіляких коштовних речей. Агет вирішив узяти короткий скіфський двосічний меч і круто вигнутий скіфський же лук із ведмежою тятивою. Цар заходився розхвалювати його: «Ти не за роками розумний, недаремно ж я тебе так люблю! Скіфські луки — найкращі в світі, про скіфські мечі я вже й не кажу — своїми мечами скіфи голять бороди й голови!..»
Агет засоромився й хотів був узяти якусь простішу річ, але цар тільки весело сміявся: «Друже й рятівниче мій молодий! Невже коли я завтра прийду
