Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан
Пан де Талейран був уже давно покликаний на вищий суд і засуджений заочно; смерть шукала його від імені Господа і нарешті наздогнала. Щоб ретельно вивчити його життя, настільки ж порочне, наскільки життя пана де Лафаєта було праведним, треба було б перебороти огиду, яку я перемогти не в змозі. Люди в болячках нагадують останки повій: виразки так сточили їхнє тіло, що неможливо зробити розтин. Французька революція – могутній політичний ураган, що зруйнував старий світ: убоїмося, як би нас не наздогнав ураган куди страшніший, убоїмося, як би поганий бік цієї революції не зруйнував нашу моральність. Що сталося б із родом людським, якби люди вправлялися у виправданні звичаїв, гідних осуду, якби вони силкувалися надихнути нас огидними прикладами, намагалися видати за успіхи доби, за воцаріння свободи, за глибину генія діяння натур низьких і жорстоких? Не сміючи обстоювати зло під його власним ім’ям, люди вдаються до вивертів: остерігайтеся прийняти цю тварюку за духа темряви, це ангел світла! Будь-яка потворність гарна, будь-яка ганьба почесна, будь-яка мерзотність піднесена; будь-який порок гідний захоплення. Ми повернулися до того матеріального язичницького суспільства, де будь-яке юродство мало свій вівтар. Геть ці боязливі, брехливі, злочинні похвали, які затуманюють суспільну свідомість, розбещують молодь, відбирають мужність у порядних людей, ображають доброчесність і, немов римський солдат, плюють в обличчя Христові!
‹Смерть Карла X›
Книга сорок четвертаВисновок
25 вересня 1841 року
Я розпочав писати ці «Записки» у Вовчій долині 4 жовтня 1811 року; я закінчую перечитувати і виправляти їх у Парижі; сьогодні 25 вересня 1841 року: отже, вже двадцять дев’ять років одинадцять місяців і двадцять один день я таємно складаю їх, і далі випускаючи в світ інші свої книги, стаючи свідком революцій і терплячи випробування долі. Рука моя втомилася: дай Боже, щоб вона не тяжіла над напрямом моїх думок, які, я впевнений, так само прямі і запальні, як і на початку шляху! У мене був намір додати до моєї тридцятирічної праці загальний висновок: як я вже не раз говорив, я збирався описати світ, яким він був, коли я увійшов у нього, і яким він став, коли настав час мені його покинути. Але переді мною пісочний годинник, я бачу руку, яка колись увижалася морякам над хвилями під час корабельної аварії: рука ця робить мені знак поспішати, тому я зменшу розміри картини, не упускаючи нічого істотного.
1Погляд у минуле: від Регентства до 1793 року
Людовік XIV помер. До настання повноліття Людовіка XV регентом став герцог Орлеанський. Спалахнула війна з Іспанією, наслідок змови Челламаре; падіння Альбероні сприяло відновленню миру. Людовік XV досяг повноліття 15 лютого 1723 року. Регент помер за десять місяців по тому. Він заразив Францію своєю гангреною, посадив Дюбуа на місце Фенелона і прославив Лоу. Першим міністром Людовіка XV було призначено герцога де Бурбона, наступником його став кардинал де Флері, геній якого вичерпувався похилими літами. У 1734 році спалахнула війна, під час якої мого батька було поранено під Данцигом. У 1745 році відбулася битва під Фонтенуа; один з найменш войовничих наших королів надихнув нас на перемогу в єдиній великій регулярній битві, яку ми виграли у англійців, а переможець світу додав до розгромів у Кресі, Пуатьє та Азенкурі поразку під Ватерлоо. Церкву містечка Ватерлоо прикрашають імена англійських офіцерів, полеглих у 1815 році; у церкві містечка Фонтенуа залишився лише один камінь з написом: «Тут покоїться тіло його світлості Філіпа де Вітрі, який у віці двадцяти семи літ був убитий у битві під Фонтенуа травня 11 дня 1745 року». Поле битви нічим не позначене, але в землі знаходять скелети зі сплюснутими кулями в черепах. Французи носять ознаку своїх перемог на чолі.
Пізніше граф де Жізор, син маршала де Бель-Іля, поліг у Крефельді.
На ньому скінчився рід і пряме потомство Фуке. Місце пані де Лавальєр зайняла пані де Шатору. Надзвичайно сумно бачити, як згасає вельможна фамілія від епохи до епохи, від красуні до красуні, від славетного імені до славетного імені.
У червні 1745 року напосілися нещастя на другого претендента на престол з роду Стюартів: через його біди я не мав спокою доти, доки Генріх V не замістив англійського претендента у вигнанні.
Закінчення цих воєн передвіщало наше фіаско в колоніях. Лабурдонне помстився за французький прапор в Азії; його сварка з Дюплексом після взяття Мадраса все зруйнувала. Мир 1748 року відстрочив фатальний фінал; у 1755 році воєнні дії поновилися; їх початок збігся з лісабонським землетрусом, під час якого загинув онук Расіна. Скориставшись існуванням спірних територій на межі Акадії, Англія, не оголошуючи війни, захопила триста наших торгових суден; ми втратили Канаду; про ці події, що мали неабиякі наслідки, нам відомо небагато; на темному тлі яскравою плямою позначено загибель Вольфа і Монкальма. Коли ми втратили володіння в Африці та Індії, лорд Клайв здійснив завоювання Бенгалії. Тим часом у Франції янсеністи відстоювали свої доктрини, Дам’єн здійняв руку на Людовіка XV, відбувся поділ Польщі, було вигнано єзуїтів; двір переселився до Оленячого парку. Творець «сімейного договору» подався у свою Шантелу, а Вольтер довершив переворот у головах. Мопу змінив парламенти придворними радами, Людовік XV заповів ешафот фаворитці, яка його знеславила; Людовікові ж XVI він залишив у спадок Гара і Сансона – одного, щоб прочитати, другого – щоб виконати вирок.
16 травня 1770 року Людовік XVI обвінчався з донькою Марії Терезії Австрійської: доля її відома. По черзі змінили один одного міністри: Машо, старий Морепа, економіст Тюрго, Мальзерб – прихильник старих чеснот і нових думок, Сен-Жермен, що знищив придворний королівський штат і видав фатальний ордонанс, нарешті, Калонн і Неккер.
Людовік XVI знову скликав парламенти, скасував панщину, заборонив тортури під час дізнання, повернув громадянські права протестантам і визнав законними їхні шлюби. Війна 1779 року в Америці, невигідна для Франції, відвічної жертви власної великодушності, послужила загальним інтересам; до того ж вона відновила у цілому світі славу нашої зброї та честь нашого прапора.
Революція повстала, готова породити покоління воїнів, яке Франція виношувала в своєму лоні вісім героїчних сторіч. Достоїнства Людовіка XVI, як я вже говорив, не
