Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

цікавою й різноманітною, Кері щодня вивчав щось нове, почувався важливою людиною та часто бачився з Саллі. Життя здавалося надзвичайно приємним. У дні, коли не потрібно було навідуватися до пацієнтів додому, Філіп звільнявся близько шостої та йшов до крамниці, де працювала Саллі, щоб зустріти дівчину з роботи. Навпроти, біля службового виходу, або трохи далі, на розі, юрмилося кілька молодиків, а дівчата, виходячи парами чи невеличкими групками, впізнавали Кері, хихотіли та підштовхували одна одну ліктями. Саллі у простій чорній сукні анітрохи не нагадувала ту сільську дівчину, що пліч-о-пліч із ним збирала хміль. Із крамниці вона виходила швидко, але, помітивши Філіпа, сповільнювала крок і безтурботно усміхалася. Разом вони минали галасливі вулиці, і Філіп розповідав дівчині про роботу в шпиталі, а вона йому — чим займалася сьогодні в крамниці. Незабаром Кері запам’ятав імена її співробітниць. Виявилося, що Саллі має стримане, але уїдливе почуття гумору. Вона обговорювала дівчат та чоловіків, що минали повз них, і його зачудовувала її несподівана жартівлива влучність. Дівчина розмовляла особливим, надзвичайно серйозним тоном, наче в її словах узагалі не було нічого смішного, але її спостережливі зауваження змушували Філіпа радісно реготати. Саллі кидала на нього швидкі погляди, і її усміхнені очі підказували, що дівчина чудово знає про свою дотепність. Зустрічаючись, вони потискали руки і прощалися так само офіційно. Якось Кері запросив дівчину до себе на чай, але вона відмовилася:

— Ні, я цього не робитиму. Це виглядатиме підозріло.

Вони ніколи й словом не прохопилися про кохання. Здавалося, дівчина не хоче нічого більшого за його компанію на таких прогулянках, однак Філіп був упевнений, що вона радіє їхнім зустрічам. Саллі залишалася для нього такою ж загадкою, як на початку їхнього знайомства. Її поведінку Кері так і не зрозумів, але, знайомлячись із дівчиною ближче, відчував щоразу більшу симпатію до неї — вона багато знала, була стриманою і володіла якоюсь чарівною чесністю: відчувалося, що на неї можна покластися за будь-яких обставин.

— Ви страшенно хороша, — сказав якось Філіп ні сіло ні впало.

— Гадаю, я точно така ж, як усі інші, — відгукнулася Саллі.

Він знав, що не кохає її. Але він насолоджувався компанією Саллі, вона дивним чином заспокоювала його; Філіп відчував до дев’ятнадцятирічної продавчині палку прихильність і ще дещо, що йому самому видавалося сміховинним, — повагу. А ще Кері захоплювався її чудовим здоров’ям. Саллі була величним звіром без жодної вади, її фізична бездоганність сповнювала його побожним захватом. Поруч із Саллі Філіп почувався не вартим її.

А потім, коли минуло три тижні з дня їхнього повернення до Лондона, на прогулянці він помітив, що дівчина мовчазна. Її безтурботний вираз обличчя псувала ледь помітна зморшка між бровами, наче дівчина ось-ось насупиться.

— Що сталося, Саллі? — запитав Філіп.

Вона відповіла, дивлячись не на нього, а прямо перед собою:

— Не знаю. — На дівоче обличчя лягла тінь.

Він одразу збагнув, що вона мала на увазі. Серце раптово загупало, і Філіп відчув, як кров відлила від обличчя.

— Ви про що? Невже ви боїтеся, що… — Він застиг і не міг зробити жодного кроку. Йому ніколи не спадало на думку, що щось таке може статися. А потім Кері побачив, як затремтіли дівочі вуста і як вона намагається не розплакатися.

— Точно не впевнена. Може, все буде гаразд.

Вони мовчки дійшли до рогу Ченсері-лейн, де завжди прощалися. Саллі простягнула руку і всміхнулася.

— Не турбуйтеся через це. Сподіватимемося на краще.

Філіп пішов геть, а думки штовхалися у нього в голові. Яким дурнем він був! Це перше, що спало йому на думку, — ницим, жалюгідним дурнем; і Філіп повторював це собі в нападі гніву дюжину разів. Як він міг у таке вплутатися? І водночас, попри те що думки в голові переслідували одна одну, раптом здалося, наче вони застигли на місці, безнадійно заплутавшись, мов шматочки головоломки в нічному кошмарі. Філіп запитав себе, що збирається робити. Майбутнє так виразно виднілося перед ним, усього, чого він прагнув, можна було торкнутися рукою, а тепер його немислима дурість звела нову перешкоду. Кері ніколи не вмів протистояти тому, що вважав вадою у своєму рішучому прагненні жити добре впорядкованим життям, — своїй пристрасті до майбутнього. Тож, щойно влаштувавшись на роботу до шпиталю, він узявся до організації майбутніх подорожей. Раніше він намагався не складати занадто детальних планів — це лише засмучувало; але тепер, коли мета була такою близькою, Філіп не бачив нічого поганого в палкому бажанні, якому неможливо було протистояти. Перш за все Філіп збирався податися до Іспанії. Він любив цю країну всім серцем. І досі її атмосфера, романтика, кольори, історія та велич надихали Філіпа. Він відчував, що Іспанія має для нього особливу інформацію, яку не вдасться знайти в жодній книжці. Він знав її старі міста так, наче з дитинства блукав їхніми кривими вуличками. Кордова, Севілья, Толедо, Леон, Тарраґона, Бурґос. Видатні іспанські художники були йому до душі, і пульс Кері пришвидшувався від самої лише думки, як він опиниться віч-на-віч із цими полотнами, важливішими для його замордованого тривожного серця за будь-які інші. Він читав видатних поетів, більш значущих для людства, ніж усі, народжені в інших країнах, і здавалося, наче вони п’ють натхнення не з тих джерел, що цілий світ, а прямісінько зі спекотних духмяних рівнин і позбавлених рослинності гір своєї землі. Мине кілька коротких місяців, і він почує навколо найкраще пристосовану для величі душі та пристрасті мову. Вишуканий смак Філіпа обережно підказував, що Андалузія буде занадто ніжною та чуттєвою, навіть трохи занадто вульгарною, щоб задовольнити його запал. Тому фантазія радо зупинялася на спустошених вітрами землях Кастилії та грубих пишнотах Араґону й Леону. Кері й гадки не мав, що отримає від цих нових знайомств, але відчував, що вони дадуть йому силу та цілеспрямованість, які допоможуть потім сміливіше зустріти і збагнути різноманітні дива ще віддаленіших і незбагненніших місць. Утім, це був лише початок. Кері контактував із численними компаніями, що наймали на свої кораблі хірургів; він точно знав їхні маршрути, а від чоловіків, які там працювали, дізнавався про переваги й недоліки кожного рейсу. Філіп відкинув «Орієнт» та «P&O»: у них складно було отримати місце і до того ж кількість пасажирів залишала медику небагато свободи. Але були ще й інші компанії, які відправляли у тривалі експедиції на Схід вантажні кораблі; вони зупинялися в різних портах на стоянку від одного дня до двох тижнів, тож часу залишалося чимало і вдавалося здійснити подорож у глиб материка. Платили там погано, а їжу