Помаранчева дівчинка - Юстейн Гордер
Я перебував у збудженому стані, мозок надміру продукував речовину, яку ми, медики, називаємо ендорфінами.[10] Цей майже хворобливий стан збудженості має свою назву — ейфорія. Саме в стані ейфорії я й перебував. Не тямлячись, кинувся до батьків, які сиділи в зимовому саду: мама — у зеленому кріслі-гойдалці, а батько — у старому шезлонгу із суботньою газетою в руках. Я увірвався до них і випалив, що одружуюся. Ліпше було того не робити, бо вже за чверть години я немов ув’яв. Мозок цілковито перестав виробляти ендорфіни, і ейфорію наче вітром здуло. Я нічого не розумів. Ще менше, ніж будь-коли перед тим.
Одного разу Помаранчева дівчинка вже обмовилася, що знає моє ім’я. А тепер виявилося, що й моє прізвище їй відоме. Та й це ще не все, Ґеорґу! Там, на півдні, у Помаранчевій країні вона роздобула адресу будинку на Джмелиній вулиці! Що скажеш? Якою б не виявилася розгадка загадки, думати про неї було приємно, навіть солодко. Але хіба не кривдно водночас, що Помаранчева дівчинка подалася ген аж до Іспанії, жодного разу навіть не натякнувши мені про це в ті зачаровані хвилини, коли ми, тримаючись за руки, простували до Замкового парку, а дзвони ось-ось мали сповістити про настання Різдва, і Попелюшці слід було поквапитися, аби встигнути ускочити в карету за кілька секунд до того, як вона обернеться гарбузом?
Від тієї миті минуло три з половиною місяці, у кожному разі за плечима залишилося двадцять п’ять прогулянок на лижах, чи радше пошукових акцій.
А може, Помаранчева дівчинка уже побувала в Марокко, Каліфорнії і Бразилії? Нині помаранчі вважають дуже корисною плодовою культурою у світі, і, на мою думку, уже давно мали би бути канонізовані як найважливіший фрукт природи. Може, Помаранчева дівчинка таємно працювала агентом Помаранчевого нагляду ООН, щоб запобігти появі нової підступної помаранчевої хвороби? І саме тому постійно бувала на Юнґсторґет — наглядала за здоров’ям помаранч? Щотижня вибірково контролювала стан плодів?
А можливо, вона побувала аж у Китаї? Я віддавна знаю, що «помаранча» означає «китайське яблуко». Саме з Китаю походять помаранчі. Якщо ж Помаранчева дівчинка подалася на прощу до Китаю, де в прадавні часи розцвіла перша квітка помаранчі, я не зможу послати їй листівки на адресу: Помаранчевій дівчинці, Китай. Надто важко буде китайському поштареві розшукати її серед населення, чисельність якого переступила мільярдну позначку. Хоча я розшукав би! Але де ґарантії, що китайський поштар був би таким же запопадливим у пошуках, як я.
Окей, Ґеорґу, ходімо далі…
Я звільнився на кілька днів від занять, позичив тисячу крон у батьків і купив дешевого квитка на літак до Мадриду. Там переночував у дядька давнього шкільного товариша, а рано-вранці наступного дня вилетів до Севільї.
Я не був певний, чи знайду Помаранчеву дівчинку, але ймовірність зустрічі була приблизно такою ж, як на Голменколлені. А ще я міркував так: якщо не зустріну її в Севільї, так би мовити, носом до носа, то принаймні знатиму, що зовсім недавно вона була там, перш ніж податися далі, скажімо, до Марокко. Так чи інак, я дуже прагнув побувати в Помаранчевій країні, вдихнути повітря з кислуватим присмаком помаранчі, яким дихала вона, походити вулицями, якими вона ходила, а, може, навіть посидіти на лавочках, на яких і вона сиділа. Уже лише це було достатньою підставою для подорожі. До того ж, я сподівався знайти сліди перебування дівчинки в самому Помаранчевому гаю, якщо мені пощастить туди потрапити! Я уявляв собі цю святиню оточену валами та ровом, під наглядом непідступних стражів та лютих псів.
Та, щойно приземлившись у Севільї, я вже за півгодини входив до Помаранчевого гаю. Гарний невеличкий плеканий помаранчевий садок тулився під боком величезного собору. Дерева росли рядами, угинаючись під вагою перестиглих плодів.
Помаранчевої дівчинки там не було. Ймовірно, вона подалася на прогулянку до міста. Напевно скоро повернеться…
Я спробував думати раціонально. Намагався переконати сам себе, що безглуздо сподіватися на негайну зустріч з нею, принаймні упродовж перших днів. Тому затримався в Помаранчевому гаю не більш, ніж на три години. Та перш ніж піти геть, залишив про всяк випадок маленьку записку біля фонтана посеред гаю. Написав: Я теж про тебе думав. Ні, я не зумію почекати ще трохи. Папірець притиснув камінцем.
Записки я не підписав і навіть не зазначив, кому вона адресована, тільки домалював свій портрет, щоправда, нітрохи на мене не схожий, але я не сумнівався, що Помаранчева дівчинка здогадається від кого послання. Певно, вона скоро повернеться… Чи принаймні загляне до гаю за поштою…
Щойно годину по тому, як я залишив послання під камінцем і гуляв містом, мене приголомшило раптове передчуття, що я вчинив жахливу помилку.
Вона сказала: Ти повинен зуміти витримати без мене півроку. Зумієш — побачимось знову. Тоді я запитав, чому чекати так довго. Помаранчева дівчинка відповіла просто і ясно: Бо саме стільки тобі доведеться чекати. Якщо витримаєш випробування, ми зможемо проводити удвох кожний день наступних півроку.
Уловив суть, Ґеорґу? Я не дотримався правил гри. Я не зумів зачекати на неї півроку. І тепер не міг сподіватися з її боку на дотримання слова про те, що наступних півроку ми зустрічатимемося кожнісінького дня.
Наша угода була неймовірно простою, та ось виконати її умови було надзвичайно важко. Але всі казки мають свої правила, можливо, власне правилами вони різняться між собою. Ніколи не конче розуміти правила, достатньо лише їх дотримуватися. А порушиш — прощавайте обітниці!
Розумієш, Ґеорґу? Чому Попелюшці потрібно було повернутися додому з балу в королівському палаці до опівночі? Уявлення не маю, і Попелюшка, мабуть, не мала теж… Але якщо вже ти дав себе заманити в дивовижне казкове царство, то запитувати про таке — зась! Тоді вже треба лиш пристати на умови гри, якими б незбагненними вони не були. Аби запопасти принца, Попелюшка мусила покинути бал до опівночі. Ось так просто — коротко і ясно. Правила на те, щоб їх дотримуватися. А якби ослухалася, то її сукня обернулась би на лахміття, а карета — на гарбуза. Тому вона й доклала зусиль, щоб вчасно повернутися додому — це їй, до речі,
