"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

залежатиме від вас… — Кажучи це, Марков чудово розумів, що доручення Рудіну було далеко не таке просте, як виглядає зараз у їхній розмові, а головне, він розумів, що Рудін іде на подвиг, який можна вважати смертним. Його можуть просто пристрелити, навіть не взявши в полон. Його, як партизана, можуть ліквідувати, не передавши в табір військовополонених або в тюрму, не кажучи вже про те, що смертю може закінчитися і його зустріч з Аидросовим. Може трапитись і найпримітивніше: Андросов просто злякається і відмовиться від пропозиції Рудіна працювати на радянську розвідку і для того, щоб ще більше звеличитися в очах начальства, видасть Рудіна, не боячись ніяких погроз з його боку. Марков чудово розумів, на що йде Рудін, і знав, що сам Рудін так само добре це знає і розуміє. Йому зараз було страшенно досадно за себе, що не може поговорити з ним відверто, щоб Рудін бачив, як він по-людськи тривожиться за нього.і

Рудін витяг з кишені два заклеєних і надписаних конверти і, поклавши їх на стіл, сказав:

— Прохання: якщо загину, дружині і батькам моїм перешліть не зразу. Хай побачать більше навколо горя чужого, тоді й своє здасться їм легшим. А братикові — тому пошліть одразу. Він у мене служить на Чорноморському флоті. Буде зліше воювати. — Рудін сказав усе це просто, без тіні позерства чи сентиментальності, і, глянувши в вічі Маркову, запитав: — Зробите?

— Звичайно. Але краще менше думати про це.

— Чому? — підвів брови Рудін і подивився прямо в вічі Маркову.

— А чорт його знає чому… — зітхнув Марков. — Знаю, на що ви йдете, і відчуваю перед вами якусь ніяковість. Але повірте, я сам готовий до всього, і, якщо випаде мені щось подібне, я бажатиму собі одного: триматися так, як тримаєтесь зараз ви. Кажу це щиро. — Спасибі,— тихо промовив Рудін і, помовчавши, сказав: — Взагалі у мене якийсь дивний стан. Якби ви запитали мене, чи я відчуваю страх, я б не знав, як і відповісти, щоб це було цілковитою правдою. — Він посміхнувся. — Єдине, що ясно, — вмирати не хочеться. Але коли доведеться — з тим більшою злістю поборюся з нею, кістлявою. Жаль тільки, якщо справа зірветься.

— Не зірветься! Ми доведемо її до кінця.

— Думка про це допоможе мені, якщо… — Рудін не доказав і після довгої мовчанки обізвався: — Цікаво, про що зараз думає Андросов? Як йому спиться? Що може бути для людини страшніше — в час такого випробування, як війна, опинитися не тільки не з своїм народом, а ще й допомагати його ворогам? Якщо у нього в мозку є хоч одна звивина, він не може не думати про це без страху. Ну, я розумію, ворог, який прийшов до цього всією своєю долею. Але в Андросова ж біографія подібна до моєї.

— Особливо цим не втішайте себе, — сказав Марков. — Крім соціальної основи, в політичній позиції людини такого сорту, як Андросов, є ще такий фактор, як характер. Конкретний характер конкретної людини. А в пору грандіозних потрясінь пан характер особливо активний. Раптом бозна-куди людину штовхає найвульгарніша боягузливість. Або взяти таку складну людську якість, як принциповість або вірність ідеї. За анкетою він ідеал для кадровиків, але анкета процесів у душі людини не відображає. Тому-то ви з біографією Андросова будьте обережні. Постарайтесь побачити його таким, як він є насправді, і відповідно вибирайте тактику. І насамперед спробуйте збагнути, що саме штовхнуло людину в руки ворога. І чим складніша причина, тим складніша тактика розмови. Пам'ятаєте, як Старков сказав одного разу, що перевербувати вульгарного боягуза може навіть дурень… — Марков усміхнувся Рудіну і замовк.

— Андросов, судячи з усього, не боягуз, — задумливо промовив Рудін.

— До того ж і кажу… — підхопив Марков. — Проте боятися він усе ж таки повинен. Але підлість у ньому може бути сильнішою за страх, і тоді…— Марков не доказав: і без того було ясно, що тоді станеться.

— Бабакін до активного радіозв'язку готовий? Може йому потрібні нові батареї? — запитав Рудін.

Марков покликав Галю. Вона вийшла з-за брезентової ширми. Готова до походу на нову базу, вона була в ватянці і стьобаних штанях, заправлених у чоботи. На поясі в неї теліпалася граната.

Рудін розсміявся.

— Ну, чистісінький богатир наша Галинка! Галя зашарілася і звернулась до Маркова:

— Ви кликали мене?

— Рудін цікавиться, чи готова рація Бабакіна до активного зв'язку.

— Досі, як ви знаєте, я щодня передаю йому лише контрольну фразу, що ми на місці, а він відповідає однією точкою. Чутність відмінна.

— А за цей час живлення не могло закінчитись? — запитав Рудін.

Галя вибачливо посміхнулася.

— По-перше, наші батареї дуже стійкі; по-друге, в нього три або навіть чотири запасних комплекти. Інша річ, що Бабакін дуже повільно працює на ключі, оце-то правда.

— Нічого, потренується, — засміявся Рудін. — Спасибі, Галю.

Галя пішла в свій радіозакуток. Марков тихо сказав:

— Вона просилася з вами в операцію.

— Ще цього мені бракувало! — посміхнувся Рудін.

— Вона пропонувала перекинути її до Бабакіна, щоб зв’язок між вами і мною був надійніший. Навіть заміну собі знайшла.

— Де?

— Виявилося у запасливого Будницького є боєць з кваліфікацією радиста.

— Їй-богу, в цього Будницького все є, —розсміявся Рудін.

— Так, золотий комендант нам попався. Чоловік із тих, що закинь самого на Північний полюс, то він там створить робочу бригаду з білих ведмедів.

Вони обоє посміялися.

В землянку зайшов Коля. На ньому була перехоплена ременем ватянка з засуканими майже по лікоть рукавами. На базі всі називали його жартома особистим ад'ютантом Маркова, хоч жив він у землянці Будницького.

— Я готовий, — сказав Коля чомусь винувато.

— Не змерзнеш? — суворо запитав Марков.

— Ні…