Голуб - Патрік Зюскінд

килимом сім з половиною квадратних метрів підлоги, куточок з умивальником та плиткою оббив красивими червоними шпалерами. Він мав радіоприймач, телевізор та праску. Свої продукти харчування він більше не вивішував, як раніше, у торбинці за вікно, а зберігав їх у маленькому холодильничку під раковиною умивальника, так що навіть найспекотнішого літа масло в нього не розтавало, а шинка не висихала. Над ліжком він прикріпив полицю, на якій стояло не менше сімнадцяти книг, а саме: тритомний медичний кишеньковий довідник, кілька красивих альбомів про кроманьйонців, ливарну техніку бронзового періоду, Стародавній Єгипет, етрусків та Французьку революцію, книга про вітрильники, ще одна — про прапори, одна — про тваринний світ тропіків, два романи Александра Дюма-батька, мемуари Сен-Сімона, кухарська книга приготування перших і других страв одночасно, «Маленький Ларусс» та «Збірка статей для охоронного персоналу з особливим урахуванням розпоряджень щодо застосування службової зброї». Під ліжком зберігався десяток пляшок червоного вина, серед них одна Chateau Cheval Blanc grand cru classe, яку він тримав до дня свого виходу на пенсію в 1998 році. Чудернацька система електричних ламп дбала про те, аби Йонатан у трьох різних місцях своєї кімнати — а саме у головах та в ногах свого ліжка, а також за столиком — міг сидіти й читати газету так, щоб світло не засліплювало його, а також щоб на газету не падала тінь. Через численні покупки кімната стала, звичайно, ще меншою, розростаючись поступово всередину, наче мушля, у якій зав’язалося забагато перлин, і була схожа зі всіма своїми різноманітними хитромудрими інсталяціями швидше на корабельну каюту чи купе класу «люкс» спального вагона, ніж на звичайну chambre de bonne. Проте вона зберегла протягом тридцяти років свою основну рису: вона була й залишалася надалі для Йонатана надійним острівцем у ненадійному світі, залишалася його твердою опорою, його прихистком, його коханою, так, саме коханою, бо вона ніжно обіймала його, його маленька кімната, коли він вечорами повертався додому, гріла його і захищала, живила його тіло і душу, була з ним завжди, коли він її потребував, і ніколи його не залишала. Вона насправді була тим єдиним, що в його житті виявилося надійним. Тому йому ніколи не спадало на думку з нею розлучитися, навіть зараз, коли йому було вже за п’ятдесят і час від часу доводилося докладати зусиль, щоб долати на шляху до неї так багато сходинок, тим паче що його оклад міг би йому дозволити винаймати справжні апартаменти з кухнею, туалетом та лазничкою. Він залишався вірним своїй коханій і навіть мав на думці ще тісніше прив’язати її до себе. Він хотів зробити їх зв’язок непорушним на всі часи, купивши її. Він навіть уклав договір з її власницею, мадам Лассаль. Вона мала коштувати п’ятдесят п’ять тисяч нових франків. Сорок сім тисяч він уже сплатив. Останні вісім тисяч франків припадали на кінець року. І тоді вона остаточно стане його й ніщо на світі не зможе їх розлучити — його, Йонатана, та його кохану кімнату, доки смерть не розлучить їх.

Саме таким був стан речей, коли в серпні 1984-го, одного п’ятничного ранку, сталася пригода з голубом.

* * *

Йонатан саме піднявся з ліжка. Він вступив у пантофлі, накинув банний халат, щоб, як завжди, перед голінням відвідати туалет. Перш ніж відчинити двері, він притулив вухо до дверної шпарини й прислухався, чи нікого немає в коридорі. Він не любив здибуватися із сусідами, до того ж уранці, в піжамі й банному халаті, і вже аж ніяк не по дорозі до вбиральні. Застати туалет зайнятим було б йому досить неприємно; одна лише думка про зустріч перед туалетом з іншим квартирантом була нестерпно гидкою. Таке трапилося з ним один-однісінький раз, влітку 1959-го, двадцять п’ять років тому, і він досі здригався, згадуючи про це. Цей одночасний страх бути кимось поміченим, одночасна втрата анонімності наміру, який конче вимагає анонімності, одночасне відсахування і повторне намагання пройти вперед, одночасне белькотіння люб’язностей: будь ласка, я після вас, та ні, прошу, месьє, я за вами, я зовсім не поспішаю, ні, спочатку ви, я наполягаю — і все це у піжамі! Ні, він нізащо не хотів пережити подібне, і завдяки профілактичному прослуховуванню таке з ним більше не повторювалося. Нашорошивши вуха, він визирнув крізь двері в коридор. Він знав кожен звук на поверсі. Він міг розпізнати кожен хрускіт, кожне клацання, кожне дзюркотіння чи шелестіння, ба навіть тишу. І зараз, усього на кілька секунд притуливши вухо до дверей, він знав напевне, що в коридорі не було жодної душі, що туалет був вільний, що все ще спало. Лівою рукою він повернув кнопку автоматичного замка, правою натиснув клямку, засувка подалася назад, спричинивши легенький поштовх, і двері розчинилися.

Він саме зібрався переступити поріг, навіть підняв ногу — ліву, яка ось-ось мала зробити крок, — коли раптом побачив його. Він сидів перед його дверима, на відстані, меншій ніж двадцять сантиметрів від порога, у блідому відблиску ранкового світла, що пробивалося через вікно. Він спирався червоними пазуристими лапами на криваво-червоні кахлі коридору, у гладенькому свинцево-сірому оперенні: голуб.

Схиливши голову, він позирав на Йонатана своїм лівим оком. Це око — маленька кругла пластинка, коричнева з чорним осередком, — мало страхітливий вигляд. Воно трималося на пір’ї голови, наче пришитий ґудзик, без вій, без брів, зовсім голе, безсоромно спрямоване назовні й жахливо відкрите; та одночасно в цьому оці було якесь стримане лукавство; і разом з тим воно здавалося не відвертим, не лукавим, а якимось зовсім неживим, ніби лінза в камері, яка поглинає всеньке зовнішнє світло, нічогісінько не випромінюючи назад. Жодного блиску, жодного промінчика не було в цьому оці, жодної живої іскорки. Це було око без погляду. І воно зирило на Йонатана.

Він був наляканий до смерті — так би він описав ту мить пізніше, але це було не зовсім вірно, бо переляк настав трохи згодом. Він швидше був смертельно вражений.

Мабуть, протягом п’яти, а може, десяти секунд — йому це видалося вічністю — він закляк на порозі своєї кімнати, вчепившись за ручку дверей і піднявши ногу для виходу, не в змозі зрушити з місця. Тоді відбувся ледве помітний порух. Чи то голуб переступив з ноги на ногу, чи просто трохи настовбурчив пір’я — у будь-якому разі його тіло здригнулося й одночасно дві повіки зімкнулися на його оці, одна знизу, а друга зверху, навіть не те щоб повіки, а такі собі гумоподібні заслінки, що проковтнули око, наче